Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 02:25
Хто підставив російського прем’єра Дмитра Медведєва? Яким чином з’явився фільм, у якому відставні військові звинувачують владу у зволіканні з відповіддю на «грузинську агресію»? Чому Володимир Путін і Дмитро Медведєв раптом стали розповідати місту і світу подробиці тих пам’ятних днів, запевняючи нас у тому, що все було правильно і до відбиття «агресії» вони готувалися довго і наполегливо. А так званий день зволікання – це день відповідального рішення, тільки й усього.

Колишній начальник російського Генштабу генерал Балуєвський вважає інакше. Колишній президент Медведєв щиро бажає, щоб його вважали переможцем при Цхінвалі, та дотримується своєї давньої версії про правильність ухвалених рішень. А колишній прем’єр Путін, якому хочеться бути матір’ю всіх російських перемог починаючи з 2000 року, натякає, що без нього все одно нічого б не відбулося і взагалі – саме він ще в роки свого першого президентства готував базу для цього видатного успіху. Хто б сумнівався!

Ніяких реальних наслідків цей обмін безглуздими думками і фальсифікованими спогадами мати, звичайно ж, не буде. Так, охочих позайматися «кремленологією» і пошукати недоброзичливців прем’єра під килимом президентського кабінету завжди вдосталь – так було при Медведєві, коли в кожній дурниці вбачали відставку Путіна, так буде і при Путіні, коли в кожній дурниці будуть вбачати відставку Медведєва.

Але насправді історія з осетинським мемуаром дуже повчальна. Зараз ми спостерігаємо справжню бурю в склянці води, яка, однак, відображає ментальність російської політичної і військової еліти.

Те, що російські генерали живуть радянським минулим – не новина. Достатньо згадати хоча б історію з марш-кидком радянських миротворців на аеродром Приштини під час операції в Косові. Марш не був узгоджений із російським керівництвом, фактично нічого не змінив у вирішенні конфлікту – але генерал Заварзін пишався, а за ним стали надуватися і всі інші.

Генералу Балуєвському теж хочеться луснути від важливості. І Медведєву. І Путіну. Адже у перемоги, як відомо, завжди багато батьків. Біда в тому, що ці люди, один із яких донедавна очолював російський Генштаб, а двоє інших продовжують очолювати російську державу, серйозно вважають перемогою весь цей жах. Саме цим – своєю неадекватністю, своїм змаганням за неіснуючі лаври на неіснуючому п’єдесталі – вони небезпечні і для власної країни, і для навколишнього світу.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG