Хто підставив російського прем’єра Дмитра Медведєва? Яким чином з’явився фільм, у якому відставні військові звинувачують владу у зволіканні з відповіддю на «грузинську агресію»? Чому Володимир Путін і Дмитро Медведєв раптом стали розповідати місту і світу подробиці тих пам’ятних днів, запевняючи нас у тому, що все було правильно і до відбиття «агресії» вони готувалися довго і наполегливо. А так званий день зволікання – це день відповідального рішення, тільки й усього.
Колишній начальник російського Генштабу генерал Балуєвський вважає інакше. Колишній президент Медведєв щиро бажає, щоб його вважали переможцем при Цхінвалі, та дотримується своєї давньої версії про правильність ухвалених рішень. А колишній прем’єр Путін, якому хочеться бути матір’ю всіх російських перемог починаючи з 2000 року, натякає, що без нього все одно нічого б не відбулося і взагалі – саме він ще в роки свого першого президентства готував базу для цього видатного успіху. Хто б сумнівався!
Ніяких реальних наслідків цей обмін безглуздими думками і фальсифікованими спогадами мати, звичайно ж, не буде. Так, охочих позайматися «кремленологією» і пошукати недоброзичливців прем’єра під килимом президентського кабінету завжди вдосталь – так було при Медведєві, коли в кожній дурниці вбачали відставку Путіна, так буде і при Путіні, коли в кожній дурниці будуть вбачати відставку Медведєва.
Але насправді історія з осетинським мемуаром дуже повчальна. Зараз ми спостерігаємо справжню бурю в склянці води, яка, однак, відображає ментальність російської політичної і військової еліти.
Те, що російські генерали живуть радянським минулим – не новина. Достатньо згадати хоча б історію з марш-кидком радянських миротворців на аеродром Приштини під час операції в Косові. Марш не був узгоджений із російським керівництвом, фактично нічого не змінив у вирішенні конфлікту – але генерал Заварзін пишався, а за ним стали надуватися і всі інші.
Генералу Балуєвському теж хочеться луснути від важливості. І Медведєву. І Путіну. Адже у перемоги, як відомо, завжди багато батьків. Біда в тому, що ці люди, один із яких донедавна очолював російський Генштаб, а двоє інших продовжують очолювати російську державу, серйозно вважають перемогою весь цей жах. Саме цим – своєю неадекватністю, своїм змаганням за неіснуючі лаври на неіснуючому п’єдесталі – вони небезпечні і для власної країни, і для навколишнього світу.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Колишній начальник російського Генштабу генерал Балуєвський вважає інакше. Колишній президент Медведєв щиро бажає, щоб його вважали переможцем при Цхінвалі, та дотримується своєї давньої версії про правильність ухвалених рішень. А колишній прем’єр Путін, якому хочеться бути матір’ю всіх російських перемог починаючи з 2000 року, натякає, що без нього все одно нічого б не відбулося і взагалі – саме він ще в роки свого першого президентства готував базу для цього видатного успіху. Хто б сумнівався!
Ніяких реальних наслідків цей обмін безглуздими думками і фальсифікованими спогадами мати, звичайно ж, не буде. Так, охочих позайматися «кремленологією» і пошукати недоброзичливців прем’єра під килимом президентського кабінету завжди вдосталь – так було при Медведєві, коли в кожній дурниці вбачали відставку Путіна, так буде і при Путіні, коли в кожній дурниці будуть вбачати відставку Медведєва.
Але насправді історія з осетинським мемуаром дуже повчальна. Зараз ми спостерігаємо справжню бурю в склянці води, яка, однак, відображає ментальність російської політичної і військової еліти.
Те, що російські генерали живуть радянським минулим – не новина. Достатньо згадати хоча б історію з марш-кидком радянських миротворців на аеродром Приштини під час операції в Косові. Марш не був узгоджений із російським керівництвом, фактично нічого не змінив у вирішенні конфлікту – але генерал Заварзін пишався, а за ним стали надуватися і всі інші.
Генералу Балуєвському теж хочеться луснути від важливості. І Медведєву. І Путіну. Адже у перемоги, як відомо, завжди багато батьків. Біда в тому, що ці люди, один із яких донедавна очолював російський Генштаб, а двоє інших продовжують очолювати російську державу, серйозно вважають перемогою весь цей жах. Саме цим – своєю неадекватністю, своїм змаганням за неіснуючі лаври на неіснуючому п’єдесталі – вони небезпечні і для власної країни, і для навколишнього світу.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
