Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 12:56
Схвалення у Верховній Раді нікчемного закону «Про засади державної мовної політики», його підписання спікером парламенту та Президентом нагадує поведінку веселого товариства. Для своїх буйних розваг (вибори до Верховної Ради) вони замовили музикантів без того, щоб завчасно домовитися, скільки їм треба буде за забаву заплатити. Провладна більшість у Верховній Раді безглуздий закон схвалила. Начебто в інтересах громадян України. Та вже починають чухати потилицю, скільки коштів із кишень українців треба викачати, щоб цю авантюру – запровадження «мовного закону» в життя – проплатити.

Знаний більшовик, русотяп, глава українського уряду, болгарин за національністю Християн Раковський 1921 року писав, що визнання української мови як офіційної в окупованій більшовиками Україні «могло б означати панування української буржуазії і куркульства».

Тому краще, щоб панувала російськомовна ленінсько-троцкістська зграя.

Десятьма роками пізніше Нарком освіти Української РСР Микола Скрипник розповів про свій виступ у травні 1930 року перед культактивом у Донецьку (тоді це місто мало «поетичну» назву – Сталіно). Він написав, що після своєї доповіді отримав багато запитань, серед яких було і таке: чому міжнародну мову есперанто в обов’язковому порядку не запроваджують у школах УРСР?

Скрипник запросив до себе представника «Сталінського бюро есперантистів», і його помічник Естернюк, що володів багатьма мовами, в тому числі й есперанто, звернувся цією мовою до представника есперантистів. Яким же було здивування Скрипника! «Отой представник бюро есперантистів, що був у мене, зовсім не говорив по-есперантськи, ні по-українськи, але вимагав запровадження по всіх школах (України) обов’язкової есперантизації. Ця есперантизація, – підсумував Скрипник, – іде проти українізації».

Саме таку «есперантизацію» хоче здійснити в Україні й нинішній режим Януковича-Азарова.

Нова тактика «есперантистів»

Нардепи Ківалов-Колесніченко та іже з ними з провладної більшості – вигадали і схвалили закон, згідно з яким в Україні, поруч із державною мовою слід виявити повагу до ще 18 мов нацменшин і визнати їх на регіональному рівні рівноправними з державною.

Серед них згадується і «русинська». Виникає запитання, котра русинська (?), адже досі є вже дві визнані на державному рівні русинські мови. Вперше русинську мову офіційно визнано у 20-х роках минулого століття в нинішній Сербії, а 1995 року ще одну русинську мову нашвидкуруч і з політичної доцільності кодифіковано у Словаччині.

Я ніде не зустрічав повідомлень про те, що мовознавці Національної академії наук України кодифікувала ще одну (третю) «русинську» мову та оголосили про її офіційне народження, як окремої мови, в Україні.

То котра з русинських мов є по-справжньому «русинська»?

Зрозуміло, Ківалов-Колесніченко «кодифікують» по-своєму, а академік НАНУ Литвин та Президент (проффесор) Янукович, як баби-повитухи, цей закон благословлять своїми підписами.

Закон «Про засади державної мовної політики» тільки-но набрав «чинності» і, власне, одразу демонструє, для чого його було схвалено. Для нової, посткомуністиченої фази русифікації України.

Диригент «піаністів» у Верховній Раді, регіонал Чечетов сказав про це Радіо Свобода відверто: «46 мільйонів людей розуміють дві мови: російську й українську. Не болгарську мову, не угорську мову, не румунську мову, не єврейську мову, ідиш чи іврит, я не знаю, як там. Ці мови розуміє лише купка людей. Ми говоримо про дві мови, які розуміє увесь народ».

Хто заплатить за авантюру із законом про регіональні мови?

Експерти, в тому числі й у Міністерстві фінансів України, підрахували, що реалізація цього закону вимагатиме як мінімум 17 мільярдів гривень бюджетних витрат.

Народний депутат України, регіонал Володимир Олійник вважає, що фінансове забезпечення закону – це справа органів влади на місцях (сільських, районних та обласних рад), які цей закон схвалять.

«Вони ж повинні зрозуміти, що і видачу нормативних актів органів місцевих влад також треба забезпечити», – зауважив Олійник.

У сільських і районних радах бракує грошей на ремонт доріг, шкіл, навіть шкільних туалетів, на бібліотеки, клуби, на охорону здоров’я тощо. Зате ці ради відтепер повинні знайти гроші на реалізацію закону Ківалова-Колесніченка.

Виникає ще таке питання. У жовтні 2010 року, виступаючи на конференції «Ялтинська європейська стратегія» (YES) у Лівадії в Криму віце-прем’єр-міністр Борис Колесніков сказав: «Поки не буде інвестицій, мільярдів доларів на підтримку розвитку української мови, не буде розвитку української мови». Це треба розуміти так, що утвердження державної мови в Україні є справою дуже дорогою. На думку Колеснікова, «необхідно розробляти ефективні маркетингові програми, щоб цей продукт став модним і його купували».

А що за той час зроблено Президентом, урядом і Верховною Радою України для покращення становища і репутації державної мови в Україні? Нічогісінько!

Не було «мільярдів»? Але ж українській політичній «еліті» ніхто не забороняє бути прикладом поваги до державної мови.

Якби Президент, прем’єр і його міністри, народні депутати Верховної Ради виступали всюди принципово державною мовою, то це був би гарний приклад для молодих громадян України, для дітей, що української мови не слід соромитися. Нею треба пишатися. Таким чином підростаюче покоління навчилося б поважати і свою державу, і її державну мову. На жаль, від нинішніх державних «світил» України цього очікувати не доводиться! У багатьох із них почуття національної гідності нагадує гідність тьоті Моті з п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло»: «прілічнєє бить ізнасилованной, нєжелі українізірованной».

Іван Гвать – дослідник, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG