Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 18:00

Машина часу – у центрі Рівного, або що було до «золотого вересня»


Фотографії Рівного періоду 30-х років минулого століття
Рівне – Рівняни отримали можливість зазирнути у своє минуле. Інсталяцію у вигляді фото Рівного періоду 30-х років минулого століття влаштували на центральному майдані міста працівники музею та фотохудожники.

Машина часу – просто в центрі Рівного. Повернутися майже на століття назад і порівняти ті часи з сучасністю і недавньою радянською дійсністю рівнянам допомогли світлини, витягнуті з бабусиних скринь і розміщені поряд із антикварними речами того часу – шафами, сервантами, касовими апаратами й друкарськими машинками. Фото людей у вишуканих строях на охайних вулицях складають враження, що це – не Рівне, а принаймні Західна Європа.

Міський голова Володимир Хомко був не менше, ніж інші, вражений «старим містом». «Коли я вчився – нам у підручниках все порівнювали з 13-м роком? – зізнається корінний рівнянин Хомко. – А виявляється, в 30-і роки це було культурне європейське місто. Була інтелігенція, театри».
Автор книги про рівнян Галина Данильчук із земляками – колишніми й сучасними
Автор книги про рівнян Галина Данильчук із земляками – колишніми й сучасними

Подарунком рівнянам на день міста стала і книга ініціатора інсталяції, завідувачки відділу виставок обласного краєзнавчого музею Галини Данильчук – «Рівне у долях його мешканців». У ній понад 340 світлин і 20 нарисів про родини старожилів, котрі вижили, незважаючи на політику заміни корінних городян приїжджими. Як розповідає авторка, ідея книги виникла з нарису, який вона написала про власного батька Федора Войчука. Галина Данильчук пригадує – у її дитинстві, яке припало на 50-60-і роки, людей і справді не ділили за національністю – казали лише «тутешній», або «східний». «Тутешніми» були священик і народний цілитель Михайло Носаль, доктор медицини Борис Квашенко, актор Ігор Жилінський, вчений-ботанік Ігор Дідух, мати відомого ізраїльського письменника Амоса Оза – Фаїна Клаузнер.

У процесі роботи над книгою до авторки прийшло розуміння причин, котрі призвели до утворення на території Рівненщини перших загонів УПА. Говорячи про це, авторка процитувала слова однієї з героїнь книги, Віри Дзівак: «Нам часто закидають, чому піднялися на боротьбу українці, звідки взявся активний супротив. Як сказала мені ця жінка – вона була дівчинкою. Вересень 39-го, 17-е. Входять «совєти», «визволителі». Мама чорнобривців нарвала: «Доню, біжи, там всі біжать зустрічати». І ми побігли». Каже, ми, діти, обкидали їх квітами. А вони через два тижні наших хлопців і дівчат під штиками по 500 чоловік повели цією вулицею на Двірець (колишня рівненська тюрма – ред.)».

Ожило минуле

У краєзнавчому музеї, де відбулася презентація книги, зібралися герої нарисів та їхні нащадки – родини Андреєвих, Кулішів, Головчуків, Дзіваків, Куліїв, Логвисів, Романюків, Молчановських… Героїня одного з нарисів – Ніна Андреєва – прийшла на презентацію, незважаючи на солідний вік. Онука настоятеля київського Андріївського собору, донька рівненського адвоката й учительки розповіла історію повернення батьківського будинку. Андреєви нічим не завинили перед новою владою – хіба що добротним житлом, котре стояло поряд із такими ж ошатними будинками в районі Грабник. Тож влада шукала причини для виселення цілої вулиці. Такою причиною для Андреєвих став двоюрідний брат, гімназист польської гімназії Юрко. Його звинуватили в участі у скаутській організації, у змові проти радянської влади, якої насправді не було. І спеціально збільшили вік, щоб не судити неповнолітнього. Услід за ув’язнення хлопця до Казахстану етапували його рідних.

Разом із Андреєвими «по етапу» до північного Казахстану забрали сусідів. У пам’яті 8-річної Ніни назавжди зафіксовані трагедії переселенців.

«Разом з нами їхала сусідка Надя з двома дівчатками-близнятами по 6 місяців, чоловіка якої заарештували разом із моїм братом – він у гімназії викладав. Везли нас майже два тижні. Навіть шматка хліба не було, приносили тільки воду. В неї молока не стало, кормити не було чим, то ці дітки повмирали. Першу дитину викинули на ходу поїзда, як не викинули б тварину, а другу, вже розпухлу, відібрали на станції», – пригадує жінка.

У 44-му сім’я Андреєвих повернулася до Рівного. Документи на хату були єдиною цінністю з минулого, яку зберегла її мама. Однак за жодними міськими документами цього дому… не існувало. Лише після відкриття засекречених архівів КГБ там виявили описи і документи всіх будинків на Грабнику, які «підлягали націоналізації».

Історій «тутешніх» рівнян у книзі – 20, а в доробку Галини Данильчук – набагато більше. Тож вона не збирається припиняти роботу, в якій їй допомагають редактор видання Людмила Марчук і видавець Микола Дятлик. Саме для того, щоб видана поки що накладом 400 примірників книга дійшла до кожного рівнянина, була задумана інсталяція з її світлин, виконана однією з приватних фотофірм. Ефект від зробленого в книзі і на майдані – вражаючий, ділиться емоціями один із учасників проекту, художник Віктор Луц. «Це ніби ви з вікна дивитися на них, і з минулого дивляться нас вас», – зауважує він.

Проект здійснений за сприяння Програми підтримки книговидання місцевих авторів та популяризації української книги в місті Рівне. На черзі – видання нарисів про багатонаціональні родини корінних рівнян.
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG