Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 22:17
На цих парламентських виборах в Україні, нарешті, виборці матимуть змогу обрати народних депутатів відповідно до чітко визначених критеріїв їхньої доброчесності! Вже вирахувано, що тільки двоє депутатів нинішньої Верховної Ради відповідають цим критеріям! Порушники критеріїв депутатської чесності наявні у списках усіх партій, але найбільше їх іде по мажоритарних округах! Порушники критеріїв депутатської доброчесності знову йдуть у парламент по всіх регіонах, у цьому плані немає більш «чистих» («прогресивних») і більш «забруднених» («відсталих») регіонів! Новий закон про вибори не сприяє такому потрібному рішучому оновленню українського парламенту!

Ці й подібні ламентації сповнюють українські ЗМІ ось уже два місяці. Їхній автор – Громадянський рух «Чесно», який намагається активно вплинути на виборчу ситуацію й «активізувати суспільство, щоб очистити майбутній парламент від недостойних депутатів». Команда «Чесно» спільно з журналістами й громадськими активістами мала на меті перевірити нинішніх і майбутніх депутатів на відповідність критеріям доброчесності та публічно вимагати у політичних сил визнати ці критерії і не допустити до участі у виборах тих кандидатів, які їм не відповідатимуть.

Невідомо, що вплинуло більше: розслідування незалежних журналістів чи виступи представників руху «Чесно», – але певне число найбільш одіозних персонажів політичної арени не потрапило до списків опозиційних партій чи до їхніх висуванців в округах. Проте загалом проект уже зазнав фіаско: тільки партія УДАР підписала з ним угоду про співпрацю, певні спільні дії провадила й «Свобода», але від підписання угоди відмовилася. Владні ж партії відверто проігнорували аматорів «очищення майбутнього парламенту» – ба більше, Партія регіонів включила до списку двох порушників усіх вимог руху «Чесно», Наталія Королевська очолила власний партійний список, а з п’яти самовисуванців-мажоритарників, які теж є порушниками всіх критеріїв, лише Леоніда Грача можна з певною мірою умовності назвати опозиціонером – але одночасно і до влади, і до опозиційних політичних сил.

Сьогодні складається парадоксальна ситуація: незалежні журналісти й далі завдають «точкові удари» по тих чи інших кандидатах у депутати, знаходячи й документально підкріплюючі ті чи інші неблаговидні деталі їхніх біографій – аж до кримінальних справ, а паралельно з тим рух «Чесно» провадить свого роду «килимове бомбардування», наводячи страхітливі цифри нечесних за тими чи іншими критеріями депутатів, що знову балотуються до Верховної Ради по регіонах країни від різних партій чи в якості самовисуванців.

Чи чесними є критерії чесності?

Які ж у руху «Чесно» критерії доброчесності народних депутатів? Їх шість:

• відсутність фактів порушення прав і свобод людини;
• незмінність політичної позиції відповідно до волевиявлення виборців;
• непричетність до корупційних дій;
• прозорість задекларованих доходів і майна, їхня відповідність способу життя;
• особисте голосування в парламенті;
• участь у засіданнях парламенту й у роботі комітетів – не менше ніж 75 відсотків.

Теоретично – гарні і вірні критерії, на практиці ж – відверте знущання зі здорового глузду та політичної теорії.

Перше і головне запитання, яке тут одразу напрошується – а де він, той парламент, участь у засіданнях якого регулярно мають брати депутати? Вже два з половиною роки як Верховна Рада може претендувати лише на ймення «декоративного парламенту» або ж «парламенту маргінально-мінімального», як зве такі структури сучасна політична наука. Такі інституції не грають тієї ролі, яка закріплена за парламентом ще з часів Білля про права 1689 року:

• здійснення законотворчості;
• розподіл державних фінансів;
• формування виконавчої влади чи участь у її формуванні;
• вирішення питань війни та миру й ратифікації міжнародних угод;
• контроль за виконавчою владою, в тому числі і в фінансових питаннях.

При цьому парламент здійснює свою місію публічно, виступаючи – в особі депутатів – найвищим представницьким органом як усього народу загалом, так й окремих його груп. Не випадково від самих початків депутатська діяльність ґрунтувалася на свободі слова, на імунітеті від будь-яких видів переслідування за висловлені під час публічних дискусій у парламентських стінах судження і на можливості донести до колег і до широкого загалу свою позицію з тих чи інших питань. При цьому – згідно із писаними і неписаними нормами парламентаризму – опозиція обов’язково має можливість вільно висловитися з усіх важливих питань, запропонувати свої варіанти їхнього розв’язку та контролювати дії виконавчої влади у фінансовій сфері. Звісно, у ХХ столітті виникли (й існують донині у кількох десятках держав) згадані «декоративні парламенти». Типовими зразками декоративних парламентів свого часу були Рейхстаг у націонал-соціалістичній Німеччини та Верховний Совєт у більшовицькій Росії; а у повоєнний час парламенти такого типу – навіть нерідко на формально багатопартійній основі – існували на просторах Євразії, від Східної Німеччини до Китаю.

Чинний в Україні режим уперто намагається перетворити Верховну Раду на подобу нацистського Рейхстагу чи більшовицького Совєту, зневажаючи засадничі норми парламентаризму і перетворюючи її на механізм «штампування» потрібних рішень. Правилами нині стали нехтування Законом про регламент, ігнорування позиції комітетів, якщо вона йде врозріз із «директивами», щоденне порушення норми Конституції про особисте голосування тощо. Іншими словами, маємо інституцію, яка давно вже не відображає результатів народного волевиявлення і самостійно не вирішує нічого, де без обговорення законодавчих актів нардепи більшості слухняно ухвалюють усе, що їм накажуть, за помахом руки добре всім відомого «диригента» (до речі, рух «Чесно» цьому персонажеві не інкримінує порушення прав і свобод людей, бо, виявляється, демонстративне і регулярне ґвалтування Конституції при голосуваннях не є таким порушенням…).

Натомість ті опозиційні депутати, котрі не бажають просиджувати штани і спідниці на засіданнях Ради, де їх не слухають, і в комітетах, чиї рішення більшість постійно ігнорує, а натомість активно беруть участь у масових акціях на захист демократичних ідеалів, не є доброчесними. No comments.

Чесно обстоювати національні інтереси

Звичайно ж, проблема чесності депутатів та кандидатів у депутати – цілком реальна проблема. Тільки ж визначати її слід не за формальними критеріями (коли відсутнє, скажімо, розрізнення між тими, хто два-три рази дозволив проголосувати своєю карткою, і тими, хто хіба що раз-другий був у Раді та голосував особисто – навіть у Кримінальному кодексі проводиться велика різниця між випадковим правопорушником і злісним рецидивістом…), а за тими змістовними критеріями, які мають сенс не для абстрактної держави з не досить досконалим парламентаризмом, а для сьогоднішньої України. З її кланово-олігархічним соціально-економічним ладом, який втілився у майже добудовану вже неототалітарну державну машину, з її останнім більш-менш вільним телеканалом ТВі, з жорсткою негласною цензурою у державних ЗМІ і з практично повною свободою діяльності для російського інформаційного та культурного неоколоніалізму.

За цих обставин, скажімо, звинувачення на адресу низки речників ВО «Свобода» про те, що їхні висловлювання, мовляв, пов’язані з порушенням прав і свобод людини ігнорують постколоніальний статус України й неоколоніальні зусилля російського імперіалізму. А реальну підтримку депутатами корупції слід визначати передусім за голосуванням (двічі зірваним чинним складом Верховної Ради) закону про скасування можливості вільного виведення грошей з України до Кіпру (торік, скажімо, тільки туди «втекло» понад 10 мільярдів доларів, з яких у нас не сплачені податки). Хто не голосував за цей закон, перебуваючи у залі засідань, або голосував проти – саме той і є не просто корупціонер, а антидержавний елемент. А то виходить, що чи не найбільший замах на права і свободи людей вчинив Ярослав Кендзьор, коли торік порадив «усім правнукам Сталіна» взяти червоний прапор і вдома за чаркою відзначити День перемоги, тоді як корупціонером є Олесь Доній, що не подав громадським активістам декларацію про доходи…

Як на мене, то це все одно, якщо серед чеснот футболіста винести за межі розгляду ефективність та результативність його гри – мовляв, моральність спортсмена не має нічого спільного з діями на полі у складі і в інтересах команди, з його самовідданістю, головне – щоб жовтих карток не одержував, навіть випадкових. А одержав таку картку – геть із команди!

Відтак матимемо зовсім іншу картину, ніж ту, що її малює рух «Чесно», – але направду реальну та чесну. І головні критерії чесності депутатів і кандидатів у народні обранці мають бути безпосередньо пов’язані з їхньою діяльністю з обстоювання національних інтересів. Бо ж інакше може вийти, що найбільш доброчесними виявляться ті, хто заповзято й енергійно – але з дотриманням усіх формальних правил «декоративного парламентаризму» – руйнував Українську державу. А ще нагадаю, що на Нюрнберзькому процесі вистачало підсудних, котрі стверджували, що чесно виконували свої обов’язки…

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG