Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 12:27
Марсохід Curiosity знайшов на Червоній планеті доказ того, що там колись існувала вода. Про висохлий струмок засвідчила галька у кратері Гейла, знімки якої передав марсохід: її округла форма, наголошують вчені, значить не що інше, як те, що її свого часу у цю місцевість приніс потік води. Про те, що на Марсі могла б бути вода, яку вважають основною умовою зародження життя, говорили й раніше, але це вперше вчені отримали реальні докази. Цього тижня науковці обговорюють також нове покоління електроніки та тривожну сейсмічну активність на південь від Індії.

«NASA вочевидь обрала мудрий маршрут для Curiosity: марсохід приземлився якраз на місці давнього струмка», – пише цього тижня Science News. Видання нагадує: американська космічна адміністрація скерувала розвідника саме у кратер Гейла, тому що дані з орбітального космічного корабля раніше дали вченим привід припустити, що там колись могла бути вода. Водночас швидкість, із якою Curiosity вдалося підтвердити гіпотези науковців, вразила навіть самих учасників проекту.

На знімках, зроблених марсоходом цього тижня, видно дрібні камінці, форма яких вказує на те, що їх свого часу у кратер принесло потоком води. Відкриття зробили під час вивчення двох скелястих оголень, названих Готта і Лінк. «Готта має такий вигляд, ніби хтось попрацював відбійним молотком», – розповідає Джон Гротцингер із Каліфорнійського технологічного інституту.

Розмір гравію у конгломератах обох відкладень – від піщинки до м’яча для гольфа. Деякі камінці вуглуваті, однак більшість із них має округлу форму, і саме це, на думку вчених, доводить, що на Марсі існувала вода. «У природі існує не так багато умов, які можуть вплинути на округлу форму камінців», – наголошує Джозеф Міхальськи з Тусонського планетарного інституту.

Із вигляду гальки фахівці NASA з’ясували, що швидкість потоку була приблизно 0,9 метра за секунду, а його глибина складала до півметра. Місце, де Curiosity сфотографував імовірні сліди життя, розташоване між північним краєм кратера Гейла та підніжжям гори Шарп у центрі кратера. Вчені припускають, що перенесення породи відбувалося саме з вершини западини. А з огляду на те, що каналів у конусі між краєм кратера й конгломератом помічено кілька, цілком може бути, що потоки існували протягом тривалого часу.

До завдань Curiosity тепер додалося дослідження складу матеріалу, з якого складається конгломерат. Водночас для учасників проекту залишається загадкою, що було джерелом води на Марсі – талий лід, атмосферні опади чи підземні води. Все це ще належить з’ясувати.

Шовк – основа для нанодосягнень

«Шовкова оболонка не обов’язково значить чийсь розкішний вигляд», – пише New Scientist. «Шовкове покриття віднедавна може знаменувати старт нового покоління електроніки, яка розчинається, коли у ній зникає потреба. Фактично ми стоїмо на порозі створення екологічних пристроїв, імплантатів, які без шкоди розкладаються в організмі людини, або ж навіть самознищуваних шпигунських камер», – додає видання.

Так New Scientist характеризує досягнення групи американських вчених, які розробили спосіб виробництва електроніки, що розчиняється. Науковці з університетів Тафтса й Іллінойсу зробили перший крок до створення пристроїв, які через якийсь час після вживлення самостійно розчиняються і виводяться з організму.

«Від найперших днів розвитку електроніки головним своїм завданням фахівці у цій сфері вважали створення вічного двигуна – пристрою, здатного працювати стабільно й безупинно. Однак, якщо подумати про протилежну здатність – про механізми, які можуть контрольовано зникати, – відкриваються кардинально нові можливості», – пояснює керівник дослідження Джон Роджерс із університету Іллінойсу.

Основою для розчинних електронних пристроїв Роджерс і його колеги обрали натуральний шовк. Раніше автори дослідження навчилися створювати з нього тонкі пластини, які можна було використовувати як підкладку для мікрочипів. Змінюючи товщину й щільність шовку, вчені могли контролювати швидкість розчинення пристрою в організмі.

У новій статті науковці пояснюють спосіб виробництва тих компонентів тимчасових пристроїв, яких донині їм не вистачало для стовідсоткової успішності експерименту. Мова йде про розчинні провідники й напівпровідники.



Для створення дротів інженери запропонували використати металевий магній – його хімічна активність у цьому експерименті стала перевагою: завдяки такій властивості тонкі плівки металу під дією води з часом окислюються і перетворюються на іони. В якості провідників автори використали кремній – його тонкі пластини теж досить швидко розчиняються.

На основі цих компонентів вчені створили кілька прототипів розчинних електропристроїв, як-то датчики температури й тиску. Один із таких датчиків науковці запропонували імплантувати у рани, щоб контролювати ймовірний розвиток запалення.

Окрім того, на замовлення дослідницької агенції DARPA, що працює при американському оборонному відомстві, дослідники також створили крихітні розчинні цифрові камери.

Індо-Австралійська плита розколюється навпіл

Вчені опублікували подробиці двох потужних землетрусів, які сталися у квітні цього року всередині тектонічних плит біля берегів Суматри. Наслідки підземних поштовхів магнітудою у 8,7 та 8,2 бала, як припускають науковці, полягатимуть в окресленні нового тектонічного кордону у східній частині Індійського океану.

Індо-Австралійська плита, пояснює у своїй статті журнал Science, названа відповідно до двох найбільших сухопутних територій, на ній розташованих, – індійського субконтиненту у її північно-західній частині, а також Австралії, розташованої на східній частині плити.

Індо-Австралійська плита утворилася близько 50 мільйонів років тому з двох окремих тектонічних плит – до того часу вони рухалися незалежно. Водночас уже близько 30 років існує гіпотеза про руйнування цього глобального тектонічного утворення: плита нібито почала деформуватися ще 10 мільйонів років тому.

Суть поступового руйнування полягає у тому, що вона просувається на північ, де її гальмує Євразійська плита. Під час зіткнень уповільнюється індійська частина плити, а оскільки на неї фактично насідає австралійська частина, звідси й проблема.

Видання нагадує: плита вже потерпіла від потужних землетрусів у грудні 2004 року, коли сейсмологи зафіксували підземні поштовхи магнітудою у 9,1 бала, а також на початку 2005 року – тоді руйнівна сила перевищила 8,6 бала.

Після квітневих землетрусів у плиті розпочалися особливі перетворення: потужні поштовхи відбувалися у низці розломів у кілька етапів. Уздовж першого розлому літосферні плити менш ніж за хвилину зсунулися на 37 метрів. Відразу після цього розпочався послідовний рух у трьох інших розломах. Тріщини довжиною до 200 кілометрів проникали при цьому у всю глибину плит – ледь не до 50 кілометрів.

В опублікованих цього тижня трьох статтях вчені констатують: нині Індо-Австралійська плита фактично розривається надвоє. Протягом останніх десятиліть потужність землетрусів поблизу Суматри у тисячу разів перевищувала зафіксовану за останнє століття. Науковці з’ясували, що епіцентр квітневих цьогорічних землетрусів припав на місцевість якраз неподалік від центру підземних поштовхів 2004 року. Саме землетруси майже десятирічної давнини, погоджуються вчені, призвели до сейсмічної надактивності у Вортонівській улоговині, яка, вірогідно, надалі лише зростатиме.
  • 16x9 Image

    Олена Ремовська

    Журналіст Радіо Свобода з 2009 року. Автор і ведуча щотижневої радіопрограми «Деталі». Автор дослідження «Говорить Радіо Свобода: Історія Української редакції» (2014).

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG