Доступність посилання

ТОП новини
19 листопада 2019, Київ 20:28

Народу вже сняться «народні герої»


Ірена Карпа
Днями знайома в супермаркеті випадково підслухала діалог двох пенсіонерок:

– Знаєш, Митрофановна, – хвилюється одна, – кажуть, шо вже взнали того, хто ото був в «Каравані», і даже в матері його інтерв’ю взяли. Тепер всі іщуть, найти не могуть.

– Ото, – каже інша, – аби знайти того стрєлка караванського, да скинуться всім нам, і дать йому дєнєг, шоби він Януковіча пішов постріляв...

Залишу цю народну розмову вчорашнього регіонівського електорату без коментаря. Мріють божі кульбабки про свого робін-гуда, та й що тут такого?.. Правда, замість мріяти ліпше б артобстріл кортежів гнилою картоплею влаштовували: і розважилися би, і трохи фізичної активності їм би не завадило. Зате які би потім репортажі виходили на провладних каналах! «Жорстокі пенсіонери побили благородних спецназівців». Крупним планом – сльози на очах матері сплюндрованого спецназівця й ЗМЗ пенсіонерів – костури і картопля... Шкода, що такого найближчим часом не буде – в пенсіонерів кожна картоплина порахована...

А тут уже я сама нещодавно підслухала розмову двох не зовсім старих, добре вбраних навіть жіночок, що стояли за мною в черзі за овочами:

– Я вот ета хаділа в гаї, – повідає одна, чемно вислухавши, як інша сходила до Лаври і який там батюшка нині правив.

– Для етава самава?

– Да, разрєшеніє брала. На всєукраінскій (наголос на третій склад обовязково) ход крєсний.

– Пакаянний?

– Да. Протів абортав! Пакаянний.

Попереднього покупця продавщиця обслуговувала достатньо довго, що у мені все вже почало закипати. Я вже подумки почала готувати тітонькам меседж про дітей, котрих знаходять із неперерізаними пуповинами в целофанових пакетах у смітниках, про «анонімні вікна» лікарень, у котрі й так породіллі встидаються віддавати дітей, бо ж раптом там камери, то ліпше в кущах кинути, про сіх тих жертв зґвалтувань, невиліковно хворих та й просто про право жінки визначати, коли їй народжувати... Тим часом я ще й автоматично встигла наважити собі моркви і на вазі вибилася цифра: 6.66. Я вирішила не обертатися до високодуховних тіточок.

А вже наступного дня на християнське радіо запросили. Аж на годинне інтерв’ю за тиждень. Про що зі мною говоритимуть? Анафему могли би й поштою вислати. Раптом підслухали, як я на зйомках у Москві сказала: «Ну, це той міст, де храм Pussy Riot?» Або просто того, що я стала свідком Чоловіка, Що Хрестив Верховну Раду. Просто собі стояв на перехресті й задумливо без кінця її, горопашну, хрестив. Довго так стояв, а я стояла в заторі. Я чекала на зелене світло, а він, вочевидь, на зелену блискавку, що зійде з неба на круглу баню парламенту. Але дочекатися, як візуалізується лунатичний передвиборний плакат однієї з псевдо-патріотичних партій, мені не вдалося, зелене світло взяло своє.

Який акрополь, чогось подумалося мені на цю будівлю соцреалістичного архітектурного значення. Ба навіть Агора – он як всі до неї йдуть. То коханням попід стінами займуться, то пісень заспівають, а то дружньою ходою проти геїв стануть. І заодно проти біометричних паспортів, бо ж усе це від лукавого. Хоча, ні хто такі геї, ні що таке біометрика, жоден тримач транспаранту толком і не петрає. А як же по-іншому може бути в Середньовіччі? Феодальна Україна вітає своїх синів і дочок, розступіться зі своїм протестом, їде кортеж Хазяїна. Не знаю, як ви, а я завжди зі щирою посмішкою показую кортежикам середній пальчик. І сигналю голосно – так радо на серці стає... Диви, і підтримають мене солідарні автомобілісти.

Тим часом почався останній тиждень передвиборної кампанії, котрою вже наїлися всі так, що навіть дармова гречка пенсіонерам не лізе. До бабці моєї подруги в Білій Церкві без кінця ходять посланці «доброї волі», пропонуючи хто блокнотик, хто пакет із їжею, а хто і гроші. Подруга, як і я своїй бабці в Черкасах, радить брати гроші у всіх, а голосувати за того, за кого хочеться насправді.

«А як же то я? Гроші в них візьму і за них не проголосую? – вжахається бабця. – Вони ж кажуть, у каждій кабінці камера стоїть, знімає, чи за того проголосував! А як не за того, то даже не кажуть, що тобі буде... Нє, страшно мені!»

Цікаво, як вона собі це «що тобі буде» уявляє... Прийде вчителька, указкою по пальцях надає? Страшний міліціонер винесе з хати телевізор, котрий і так ледь показує? Хоча стару людину залякати – то не штука. Чим мерзотники користаються без огляду на совість, карму і здоровий глузд.

Найсмішнішим покаранням буде те, що проголосують за кандидата лише він та його дружина (а бабця вже піде на ничку за комуністів голос віддасть, бо онук із дитинства якийсь не той-во був). Така історія вже була на попередніх президентських виборах: знайома працювала на дільниці, тільки язиком цокала від сум, котрі добродій, ласий стати Гарантом, витрачав на усі ті магнітики-торбинки-бігборди-консерви, а відтак при підрахунку за нього виплило лише 2 голоси...

Особисто мене насмішила самокритичність кандидатки мого округу: невже Алла Шлапак справді вважає, що я причеплю на холодильник магнітик з її іменем? Ну ще ручка чи блокнотик куди не йшли, та й то соромно буде писати список продуктів на такому брендованому товарі...

На своїй сторінці у Фейсбуку опитувала народ – народу вже сняться «народні герої». Кожен поспішає своєю красивою історією поділитися: хто про одеського Гончаренка, що з камерами з’явився на тлі свіжопофарбованого коштом мешканців двору дитячого майданчика й верещав, що то він збудував усе, то про троєщинського регіонала Борисова, який обіцяє тут же, на Троєщині, розкинути українську Силіконову Долину. А ще одночасно з ідентичного кольору наметів роздаються листівки за Кличка і за свідків Єгови, на плакатах «Свободи» задокументовано помсту Снайпера Божого Верховній Раді, і лиш одна Королевська поглядом відданого Хазяїну бультер’єра дивиться в тривожну даль...

Одним словом, апокаліпсис щомиті ближче, і він би був сумним, якби не був таким кумедним. Як мінімум, ми втрьох, разом із чоловіком і собакою, сьогодні непогано розважилися, споглядаючи з балкону те, як пафосний кортеж із мигалками застряг на нашій вулиці, не в змозі оминути «Жигулі». Всі водії солідарно сигналили, зловтішаючись різкому падінню ККД народного обранця, а ми, повиставлявши промовисто з висоти середній палець, щиро віншвуали: «Що, всралися? Лишилось вже небагато днів вам!» (І хай простять мене всі словники української мови...)

Ірена Карпа – письменниця

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Дивитись коментарі (65)

XS
SM
MD
LG