Леос Каракс привіз до Києва кіно «про втому бути собою»

Київ – «Священні мотори» французького режисера Леоса Каракса загуркотіли у середу в Києві. Цей фільм відзначили у Каннах, а тепер режисера запросили до української столиці як спеціального гостя кінофестивалю «Молодість». На переконання генерального директора фестивалю Андрія Халпахчі, «Мотори» ­– особливий фільм для Каракса, який 13 років нічого не знімав, а дехто вважає фільм екранізацією історії кіно.

«Священні мотори» ­– це стрічка про «втому бути собою», говорить автор фільму Леос Каракс. Він присвятив стрічку своїй дружині Катерині Голубєвій, яка померла більше ніж рік тому.

Головний герой пересувається по місту у білому лімузині і бере участь у дивній рольовій грі, встигаючи побути божевільним, убивцею, а також пережити власну смерть на руках у небоги. Це ­історія людини, яка може прожити кілька життів за один день, розповідає Каракс.

«Моє кіно не виникає з ідей, воно з’являється із пари образів чи відчуттів, – пояснює режисер. – У цьому фільмі я намагався створити альтернативну реальність, щоб описати один день, повний досвіду бути живим». ­

У фільмі знялися, серед інших, Ева Мендес та Кайлі Міноуґ. «Священні мотори» – перший фільм Каракса за 13 років. За його словами, увесь цей час не знаходилось «достойних проектів». Стрічка була номінована на золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі.



Каракс був би у десятці найкращих сучасних режисерів світу – Халпахчі

«Молодість» приймає французького режисера не вперше, цього разу – як спеціального гостя. За словами директора фестивалю Андрія Халпахчі, якщо називати 10 найкращих режисерів світу, які працюють і живуть, Леос Каракс був би у цій десятці.

«Такого рівня кіно вже немає. Це і один день із життя вигаданої людини, і крім того, у цьому фільмі все життя самого Каракса, загибелі його дружини, яка поєднується із цитатами зі світового кіно», – зауважив Халпахчі у коментарі Радіо Свобода.

Леос Каракс прибув до Києва за день до української прем’єри «Моторів». Ділився із журналістами враженнями від української столиці, яку він пам’ятає під час перших своїх візитів сюди. На думку режисера, Київ – «наймеланхолійніше місто у світі».