Ні, новий міністр оборони Росії Сергій Шойгу, звичайно ж, ще не маршал. Він «тільки» генерал армії. Та й генерал армії він не дуже справжній: в армії син кадрового партійного працівника – і сам кадровий партійний працівник – не провів жодного дня, як і належить вихідцям із радянської еліти. А ось коли колишній інспектор Красноярського крайкому КПРС створив вже в новій Росії спочатку держкомітет, а потім і міністерство з надзвичайних ситуацій, він домігся появи при цьому відомстві справжньої армії – і в ній же дослужився до генерала. В результаті поява Сергія Шойгу на чолі військового відомства багатьма сприймається як торжество справедливості, поява «справжнього служаки» на місці колишнього «мебляра» Анатолія Сердюкова. Хоча, якщо задуматися, обидва вони – відносні військові.
Величезний авторитет Сергія Шойгу в сучасній російській владі пояснюється не його генеральськими погонами, а його багаторічною близькістю до клану першого президента країни Бориса Єльцина. Саме Єльцин і його сім’я сприяли перетворенню відомства Шойгу на «суперміністерство», аналога якому в сучасному світі просто немає – і це при тому, що коли виникала по-справжньому кризова ситуація – наприклад, горезвісні підмосковні торф’яні пожежі – Шойгу опинявся абсолютно безпорадним і Москва задихалася в диму. А ось авторитет попередника Шойгу на посаді міністра, Анатолія Сердюкова, базувався на особистій близькості до іншого клану, путінського: тесть Сердюкова, колишній російський прем’єр Віктор Зубков – один із творців знаменитого дачного кооперативу «Озеро», звідки і пішло все президентське оточення.
Так що можна констатувати, що в контролі над російськими збройними силами путінський клан зазнав важкої поразки – тим більше якщо згадати, що кандидатуру Шойгу на посаду міністра оборони рекомендував інший близький до єльцинської родини політик – прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв. І що Сердюкову довелося піти з ганьбою, на тлі розслідування зловживань у фірмі «Оборонсервіс» – що не кажи, а ще ніколи за останні 100 років в квартиру, в якій перебуває чинний міністр оборони Росії, не вдиралися з обшуком. Зрозуміло, що це розслідування – лише привід: за бажання свій скелет у шафі можна знайти у будь-якого російського міністра. Але ж не знаходили! А тут поставлені під сумнів не тільки ділові якості Сердюкова, але і кадровий вибір Путіна, який наполягав свого часу на призначенні саме цього, такого несподіваного для військових міністра. І це – ще один удар по позиціях глави держави, якого далекі від реальних процесів спостерігачі вважають всевладним.
А Шойгу зміцнився настільки, що його можна назвати маршалом. Змінив практично всю військову верхівку – і одночасно зберіг контроль над Московською областю, губернатором якої був протягом останнього часу. Портфель губернатора переданий синові його колишнього соратника і заступника по міністерству – отакого! Цей апаратний успіх так здивував багатьох, що вже з’явилися тексти про Шойгу – майбутнього наступника Путіна. Але наступником він навряд чи буде: для цієї ролі у єльцинської сім’ї є Медведєв. А ось зміцнення позицій «історичного» клану не помітити дійсно не можна.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Величезний авторитет Сергія Шойгу в сучасній російській владі пояснюється не його генеральськими погонами, а його багаторічною близькістю до клану першого президента країни Бориса Єльцина. Саме Єльцин і його сім’я сприяли перетворенню відомства Шойгу на «суперміністерство», аналога якому в сучасному світі просто немає – і це при тому, що коли виникала по-справжньому кризова ситуація – наприклад, горезвісні підмосковні торф’яні пожежі – Шойгу опинявся абсолютно безпорадним і Москва задихалася в диму. А ось авторитет попередника Шойгу на посаді міністра, Анатолія Сердюкова, базувався на особистій близькості до іншого клану, путінського: тесть Сердюкова, колишній російський прем’єр Віктор Зубков – один із творців знаменитого дачного кооперативу «Озеро», звідки і пішло все президентське оточення.
Так що можна констатувати, що в контролі над російськими збройними силами путінський клан зазнав важкої поразки – тим більше якщо згадати, що кандидатуру Шойгу на посаду міністра оборони рекомендував інший близький до єльцинської родини політик – прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв. І що Сердюкову довелося піти з ганьбою, на тлі розслідування зловживань у фірмі «Оборонсервіс» – що не кажи, а ще ніколи за останні 100 років в квартиру, в якій перебуває чинний міністр оборони Росії, не вдиралися з обшуком. Зрозуміло, що це розслідування – лише привід: за бажання свій скелет у шафі можна знайти у будь-якого російського міністра. Але ж не знаходили! А тут поставлені під сумнів не тільки ділові якості Сердюкова, але і кадровий вибір Путіна, який наполягав свого часу на призначенні саме цього, такого несподіваного для військових міністра. І це – ще один удар по позиціях глави держави, якого далекі від реальних процесів спостерігачі вважають всевладним.
А Шойгу зміцнився настільки, що його можна назвати маршалом. Змінив практично всю військову верхівку – і одночасно зберіг контроль над Московською областю, губернатором якої був протягом останнього часу. Портфель губернатора переданий синові його колишнього соратника і заступника по міністерству – отакого! Цей апаратний успіх так здивував багатьох, що вже з’явилися тексти про Шойгу – майбутнього наступника Путіна. Але наступником він навряд чи буде: для цієї ролі у єльцинської сім’ї є Медведєв. А ось зміцнення позицій «історичного» клану не помітити дійсно не можна.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
