Брюссель – Деякі європейські експерти схильні думати, що настав час пильніше стежити за закордонним капіталом представників української влади та грошовими потоками компаній, наближених до Президента Віктора Януковича. Провідний політолог із Європейського інституту міжнародних відносин (IERI) Жак Ліппер в інтерв’ю Радіо Свобода зауважив, що загроза замороження банківських активів справді може ефективно впливати на уряди недемократичних держав. Однак у випадку з Україною Євросоюзові слід ретельно дозувати і тиск, і можливі санкції, а це доволі складна й делікатна справа.
– Відтік капіталу з України триває вже багато років. Європа справді може застосувати добре відомі прийоми, що витікають із зобов’язання банків перевіряти природу та умови, за яких капітал до них був переказаний, а також із обов’язку банків інформувати про порушення. Гадаю, що більшість капіталів (української політично-бізнесової верхівки) – у найміцніших державах ЄС, тобто, у країнах Бенілюксу, Німеччині, Австрії, Фінляндії та ще Швейцарії, там, де гроші перебувають у безпеці. Чи потрібні для посилення контролю за цими грошовими потоками додаткові директиви євроустанов чи нові закони? Гадаю, що ні, у цьому немає потреби, адже існує окрема процедура, яку, до речі, банкіри не дуже вітають, однак політики мають змогу їм нагадувати про зобов’язання контролювати подібні капітали.
– Останні парламентські вибори стали черговим свідченням послаблення позицій української демократії, вважають західні спостерігачі. Чи може Євросоюз посилити тиск на українську владу, застерігаючи її про можливе замороження грошових активів, що належать чи то її представникам, чи особам, наближеним до владних кіл?
– Це доволі делікатне рішення – застерегти, що ми заблокуємо капітали, які перебувають тут. Для цього потрібна згода Єврокомісії, або навіть Європарламенту. Є ще й угода про партнерство між Україною та ЄС, і співдружність може вирішити, що вона її більше не дотримується або ж обмежує її чинність. Однак, вплив і цього методу політичного тиску залежить від того, наскільки відносини з Євросоюзом цінні для нинішнього українського режиму.
– У європейській спільноті політичні сили умовно розділені на два табори: одні виступають за вимогливу політику щодо України, інші відстоюють методи м’якшого впливу і навіть вимагають якнайшвидшого підписання нової угоди про асоціацію. Чи можлива дієва рівновага між цими підходами до відносин Євросоюзу і України?
– Це питання різниці ступенів політичного тиску. Виглядає на те, що режим Януковича схильний до зближення і навіть доволі поглиблених угод із Росією. А Москві тільки того й треба: повернути те, що колись називалося «радянськими республіками». З одного боку, Росія хоче створити навколо себе коло захисту від решти світу. З іншого, Україна – це надзвичайно важливий економічний партнер, візьміть хоча б її потужність як світового експортера зернових. Тож і перед Радою Євросоюзу, і перед Європарламентом стоїть складне завдання: дозувати тиск на Україну і визначити крайню межу цього тиску.
– Тобто, тиск «білоруського зразка» щодо офіційного Києва наразі неприйнятний?...
– На перший погляд, гадаю, що ні, однак, такі думки вже виникають. Євросоюз щодо України донині проводив політику добросусідства, яка дала поштовх угоді про партнерство, а згодом і угоді про асоціацію. Безумовно, це не дуже подобається Росії. До того ж, українці транзитують газ і нафту, а це їм теж дає можливість тиску в одному чи іншому напрямку. Водночас, все: економіка, культура, спільна історія – наштовхує на думку, що одного дня Україна повинна асоціюватися із Євросоюзом. Тому й дозування санкцій щодо уряду цієї держави дуже складне.
– Відтік капіталу з України триває вже багато років. Європа справді може застосувати добре відомі прийоми, що витікають із зобов’язання банків перевіряти природу та умови, за яких капітал до них був переказаний, а також із обов’язку банків інформувати про порушення. Гадаю, що більшість капіталів (української політично-бізнесової верхівки) – у найміцніших державах ЄС, тобто, у країнах Бенілюксу, Німеччині, Австрії, Фінляндії та ще Швейцарії, там, де гроші перебувають у безпеці. Чи потрібні для посилення контролю за цими грошовими потоками додаткові директиви євроустанов чи нові закони? Гадаю, що ні, у цьому немає потреби, адже існує окрема процедура, яку, до речі, банкіри не дуже вітають, однак політики мають змогу їм нагадувати про зобов’язання контролювати подібні капітали.
– Останні парламентські вибори стали черговим свідченням послаблення позицій української демократії, вважають західні спостерігачі. Чи може Євросоюз посилити тиск на українську владу, застерігаючи її про можливе замороження грошових активів, що належать чи то її представникам, чи особам, наближеним до владних кіл?
– Це доволі делікатне рішення – застерегти, що ми заблокуємо капітали, які перебувають тут. Для цього потрібна згода Єврокомісії, або навіть Європарламенту. Є ще й угода про партнерство між Україною та ЄС, і співдружність може вирішити, що вона її більше не дотримується або ж обмежує її чинність. Однак, вплив і цього методу політичного тиску залежить від того, наскільки відносини з Євросоюзом цінні для нинішнього українського режиму.
– У європейській спільноті політичні сили умовно розділені на два табори: одні виступають за вимогливу політику щодо України, інші відстоюють методи м’якшого впливу і навіть вимагають якнайшвидшого підписання нової угоди про асоціацію. Чи можлива дієва рівновага між цими підходами до відносин Євросоюзу і України?
Режим Януковича схильний до зближення із Росією. А Москві тільки того й треба
– Це питання різниці ступенів політичного тиску. Виглядає на те, що режим Януковича схильний до зближення і навіть доволі поглиблених угод із Росією. А Москві тільки того й треба: повернути те, що колись називалося «радянськими республіками». З одного боку, Росія хоче створити навколо себе коло захисту від решти світу. З іншого, Україна – це надзвичайно важливий економічний партнер, візьміть хоча б її потужність як світового експортера зернових. Тож і перед Радою Євросоюзу, і перед Європарламентом стоїть складне завдання: дозувати тиск на Україну і визначити крайню межу цього тиску.
– Тобто, тиск «білоруського зразка» щодо офіційного Києва наразі неприйнятний?...
Одного дня Україна повинна асоціюватися із Євросоюзом
– На перший погляд, гадаю, що ні, однак, такі думки вже виникають. Євросоюз щодо України донині проводив політику добросусідства, яка дала поштовх угоді про партнерство, а згодом і угоді про асоціацію. Безумовно, це не дуже подобається Росії. До того ж, українці транзитують газ і нафту, а це їм теж дає можливість тиску в одному чи іншому напрямку. Водночас, все: економіка, культура, спільна історія – наштовхує на думку, що одного дня Україна повинна асоціюватися із Євросоюзом. Тому й дозування санкцій щодо уряду цієї держави дуже складне.
