Доступність посилання

ТОП новини
21 Травень 2019, Київ 21:50

Реакція Галичини на Голодомор 1932-1933


«Марево нового голоду в СРСР», газета «Діло» з 9 серпня 1932 року
Львів – Галичина, яка у 30-х роках минулого століття була під пануванням Польщі, інформувала світ про страшний голод у Великій Україні, організовувала допомогу голодуючим, українці вдавались і до більш радикальних протестів. Потужним був голос Української греко-католицької церкви.

Навесні 1932 року україномовні газети Галичини «Діло», «Нова зоря», «Нове село», «За Україну», «Боротьба» публікували десятки свідчень біженців із Великої України про жахіття, які там коїлись.

Так, газета «Діло» оприлюднила лист робітника з Юзівки: «Зараз СРСР – країна жахливого голоду. Вулиці міст забиті нашим трудовим братом, який гине з голоду. З кожним днем більше прибуває голодних в міста… Для чого було забирати восени, зимою і весною останній хліб до зернини, для чого ходили залізні мітли, для чого залишали селян і цілі радгоспи, колгоспи без хліба і відправляли ввесь хліб за кордон, що внаслідок цього – країна Рад зісталася голодною, холодною, голою, босою?!»

Перші вістки з-за Збруча

Перші вістки про голод в Галичині надходили від українців, які мешкали вздовж річки Збруч, на боці Польщі, відтак чули з другого боку кордону постріли, бачили палаючі церкви, знаходили мертві тіла у пшеничних полях, ховали в хатах утікачів. Про це історик Ігор Скочиляс почув від своєї бабуні, яка мешкала у селі біля Скали Подільської і в ночвах спускала через річку, палицями, хліб для тих, хто голодував.
Перші відомості надходили від втікачів, а також був політичний канал через українські партії
Ігор Скочиляс

«Голодомор у Великій Україні спершу слабо відчитувався в Галичині. Бо існував кордон, надходила суперечлива інформація. Перші відомості надходили від втікачів, а також був політичний канал через українські партії – Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), Провідна українська партія, а також були церковні структури, які очолили організацію комітетів, були різні ініціативи», – каже Ігор Скочиляс.

Спершу мешканцям Західної України важко навіть було збагнути безмежність трагедії. Адже частина галичан, зокрема представників української інтелігенції, жила надією, що у Великій Україні твориться «щаслива держава», наголосив публіцист, віце -ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович. Але трагічні вістки, що надходили, засвідчували протилежне.

УГКЦ і Голодомор

Сподівання про нову «щасливу» державу, яку будують комуністи, цілковито розвіяв митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. У грудні 1932 року владика почув про голод в Україні від закордонного бюро Української радикально-демократичної партії у Празі. Митрополит Шептицький одразу ж зреагував листом, створив бюро, яке збирало матеріали і дані про голод, щоб інформувати світ про злочини комуністів проти українців.
Високо оцінюю працю Шептицького «Україна у передсмертних судорогах»
Мирослав Маринович

«Високо оцінюю працю Шептицького «Україна у передсмертних судорогах» (написана у липні 1933 ред.), про осторогу перед комунізмом і дивовижні слова про те, що Україна корчиться в судомах, ­­– зауважив Мирослав Маринович. – Це вже точна уява про межі, радше безмежність, трагедії. Це дуже потужний голос. Якщо церква в Україні, очевидно, нічого не могла тоді сказати, вона була загнана у безвихідь, як весь народ, то церква в Галичині могла сказати своє слово і сказала».

Пастирське послання зачитали у греко-католицьких церквах в Галичині і поза її межами. Ватикан був поінформований владикою Андреєм про нечуваний злочин у радянській Україні.

Влітку 1933 року єпископат галицької церковної провінції в справі подій на Великій Україні звернувся з відозвою «До всіх людей доброї волі!», де мовилось, що «на вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається у жилах...»

Попри брехливі інформації з радянської преси, яка замовчувала голод і писала про великі врожаї і заможних, ситих українських селян, попри те, що комуністичне керівництво вживало всі заходи, щоб унеможливити доступ інформації, закрити кордон, у звіті папського посланця, який влітку 1933 року відвідав радянську Україну, села, де голодували люди, мовиться, що ситуація в Україні дуже складна, що з приходом зими від голоду може померти 12 мільйонів людей.

В архівних матеріалах історичного архіву у Львові є документ, що показує, як Папа Римський Піо XI емоційно зреагував, почувши про голод і навіть плакав, кажучи: «Ми мусимо щось робити». Були листи з України, в яких ішлося про ті події, і все це друкували у ватиканському часописі Osservatore Romano. Папа сам наполягав, що це слід публікувати, щоб світ дізнався правду.

У Відні місцевий Кардинал Теодор Іппіцер 16-17 грудня 1933 року скликав міжнародну міжконфесійну конференцію, в якій взяли участь представники німецького, українського, російського, єврейського комітетів допомоги.

Комітети порятунку голодуючих

У 1933 році в Західній Україні громадські організації і партії об’єдналися в український комітет рятунку українців, який зібрав найбільше грошей для постраждалих, які переслав на конкретні адреси людям, допомагав утікачам облаштуватись у Польщі. Однак лише кілька десятків родин отримали допомогу від комітету, бо, або ж більшовики повертали продукти й гроші, або ж просто вилучали.

Попри те, що Москва заперечувала голод, радянська влада створила мережу магазинів, де за спекулятивними цінами продавали продукти, обмінювали їх на цінні речі, наголошує історик Ярослав Папуга, автор книжки «Західна Україні і Голодомор: 1932-1933 роки».
За долари, злоті можна було отримати продукти. Влада намагалась на трагедії ще й заробити
Ярослав Папуга

«За американські долари, злоті можна було отримати продукти в магазинах і чимало потерпілих отримували це. Влада намагалась на трагедії ще й заробити. У львівській пресі були публікації про ці спекуляції на біді. Від комітетів людям гроші не надходили, лише від родини до родини, але тоді ці сім’ї ще й мали проблеми», – говорить кандидат історичних наук Ярослав Папуга.

Близько 80 українців із Великої України змогли переїхати до рідних у Польщу. Було дозволено придбати паспорт, для простих людей він коштував 250 доларів, для інтелігенції удвічі дорожче, але людина не повинна була бути свідомим українцем. Тоді робітник заробляв один злотий на день, а долар коштував 5 злотих.

Вбивство російського емісара

На знак протесту проти голоду студент львівського університету Микола Лемик 21 жовтня 1933 року застрелив у Львові радянського дипломата та емісара спецслужб Олексія Майлова, виконавши наказ ОУН. Студентові вдалося привернути увагу закордонних ЗМІ до мільйонів невинних жертв Голодомору.

Після цього випадку польська влада заборонила масові заходи, встановила цензуру в пресі.
В усіх церквах Галичини і Волині священики говорили правду, просили зібрати кошти, помолитись і підтримати українців за Збручем
Ярослав Папуга

«Головним звинуваченням було те, що антиукраїнські публікації шкодять відносинам Польщі та СРСР, які в той час міжвоєнний були найкращими. Найбільша кульмінація акцій протесту у Львові припадає на 29 жовтня. В усіх церквах Галичини і Волині священики говорили правду, просили зібрати кошти, помолитись і підтримати українців за Збручем», – каже Ярослав Папуга.

За словами науковця, вартувало б докладніше дослідити тему про реакцію української діаспори на голод, постежити діяльність комітетів у Німеччині, Франції, Британії, як вони впливала на позицію цих держав, як реагували мешканці Західної Європи на інформацію, яку розповсюджували українці.

Активна реакція Західної України на Голодомор – цінна пам’ять, яка мала б об’єднати сучасне українське суспільство. Це феномен, що у безодні пекла знаходились люди, які втілювали своєю поведінкою Божі закони і мораль, допомагаючи жертвам Голодомору, наголосив Мирослав Маринович. Бо люди таки намагалися опиратися злу, але у спосіб допомоги тим, хто страждає.
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG