Ціна за те, щоб пройти у парламент, варіювалася залежно від регіону та округу, в середньому, кандидати витратили від 600 тисяч гривень на свою кампанію до 12 мільйонів. Такі дані озвучила координатор виборчих програм громадської мережі «Опора» Ольга Айвазовська.
Те, на що кандидати найбільше витрачали гроші на пряму залежало від округу, на якому вони балотувалися. Скажімо, на Закарпатті, де кілька віддалених сіл були об’єднані в один округ, найефективнішою була церковна благодійність та реклама у пресі. А в округах по місту Донецьк, дієвими стали особисті зустрічі з виборцями та телевізійна реклама.
Чи не найбільше грошей пішло на пряму і непряму рекламу, та підкуп виборців. За підрахунками «Опори», політики витратили на свої кампанії більше грошей, ніж раніше декларували як зароблені. Ті ж, з кандидатів, які оприлюднили, скільки їм коштувала кампанія, за переконанням Айвазовської, все одно применшили свої витрати.
«Частина економіки виборів знаходиться у тіні», – сказала Айвазовська. «Кандидати вказували занижені тиражі своєї рекламної продукції, роздаткових матеріалів. Деякі витратили значні суми на так звану благодійність ще до офіційного старту передвиборчої кампанії, тому ці суми офіційно не рахуються».
Експерти переконані, що на відміну від країн Західної Європи чи Америки, де існує практика, коли кандидати збирають гроші на свою передвиборчу кампанію у громадян, в Україні це не працює. Цього року кілька мажоритарних кандидатів по місту Київ спробували скористатися західною практикою та оголосили про кампанію по збору коштів, проте успіхом вона не відзначилися.
Через те, що за надання неправдивої інформації про фінансування передвиборчої кампанії кандидати не несуть жодної правової чи юридичної відповідальності, для них зникає мотивація оприлюднювати ці цифри або вести прозору кампанію фінансування виборів.
«Жодної мотивації звертатися до виборців, щоб вони інвестували у виборчу кампанію, кандидат не має, так як набагато легше отримати більші ресурси або від політичної партії донора або від спонсорів, які потім матимуть політичні вигоди, якщо кандидат переможе, а це вже провокує політичну корупцію», – сказала Айвазовська.
Подібна схема фінансування політичних кампаній не просто працює, а є головною та найефективнішою через відсутність будь-якого обов’язкового фінансування кампанії з державного бюджету, вважає голова правління МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Кварт. Якби був подібний закон, це б могло обмежити кількість грошей, які кандидату дозволено витратити на свою кампанію.
«Держава має повернутися до розгляду питань фінансування політичних партій з державного бюджету, навіть не зважаючи на скрутне фінансово-економічне становище країни. Адже в кінцевому підсумку корупційні схеми фінансування політики обходяться значно дорожче», – сказав Кварт.
Відсутність запиту громадян на прозорість фінансування, тільки зміцнює ситуацію. Представники громадських організацій, які спостерігали за виборчим процесом, говорять, що ЦВК має всі дані про витрати кандидатів, проте за тих умов, що склалися, вони просто не мали часу, щоб контролювати це.
Експерти говорять, якщо у найближчий час не буде внесено відповідних змін до законодавства, що гарантувало б прозорість та чесність правил передвиборчої гри, то президентські вибори за два роки пройдуть у ще гіршому правовому контексті.
(Передрук з «Голосу Америки»)
Те, на що кандидати найбільше витрачали гроші на пряму залежало від округу, на якому вони балотувалися. Скажімо, на Закарпатті, де кілька віддалених сіл були об’єднані в один округ, найефективнішою була церковна благодійність та реклама у пресі. А в округах по місту Донецьк, дієвими стали особисті зустрічі з виборцями та телевізійна реклама.
Чи не найбільше грошей пішло на пряму і непряму рекламу, та підкуп виборців. За підрахунками «Опори», політики витратили на свої кампанії більше грошей, ніж раніше декларували як зароблені. Ті ж, з кандидатів, які оприлюднили, скільки їм коштувала кампанія, за переконанням Айвазовської, все одно применшили свої витрати.
Частина економіки виборів знаходиться у тініОльга Айвазовська
Експерти переконані, що на відміну від країн Західної Європи чи Америки, де існує практика, коли кандидати збирають гроші на свою передвиборчу кампанію у громадян, в Україні це не працює. Цього року кілька мажоритарних кандидатів по місту Київ спробували скористатися західною практикою та оголосили про кампанію по збору коштів, проте успіхом вона не відзначилися.
Через те, що за надання неправдивої інформації про фінансування передвиборчої кампанії кандидати не несуть жодної правової чи юридичної відповідальності, для них зникає мотивація оприлюднювати ці цифри або вести прозору кампанію фінансування виборів.
Набагато легше отримати більші ресурси або від політичної партії донора або від спонсорів, які потім матимуть політичні вигоди, якщо кандидат переможе, а це вже провокує політичну корупціюОльга Айвазовська
Подібна схема фінансування політичних кампаній не просто працює, а є головною та найефективнішою через відсутність будь-якого обов’язкового фінансування кампанії з державного бюджету, вважає голова правління МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Кварт. Якби був подібний закон, це б могло обмежити кількість грошей, які кандидату дозволено витратити на свою кампанію.
Держава має повернутися до розгляду питань фінансування політичних партій з державного бюджету...Адже в кінцевому підсумку корупційні схеми фінансування політики обходяться значно дорожчеОльга Айвазовська
Відсутність запиту громадян на прозорість фінансування, тільки зміцнює ситуацію. Представники громадських організацій, які спостерігали за виборчим процесом, говорять, що ЦВК має всі дані про витрати кандидатів, проте за тих умов, що склалися, вони просто не мали часу, щоб контролювати це.
Експерти говорять, якщо у найближчий час не буде внесено відповідних змін до законодавства, що гарантувало б прозорість та чесність правил передвиборчої гри, то президентські вибори за два роки пройдуть у ще гіршому правовому контексті.
(Передрук з «Голосу Америки»)
