Лондон – Початок грудня – це, напевне, найкраща пора говорити про доброчинність у Західній Європі.
У передріздвяні тижні чимало доброчинних установ збирають більше коштів, ніж упродовж решти року.
На станціях метро у Лондоні і просто на вулицях та перехрестях особливо жваво дзвенять відрами збирачі пожертв, на тлі виспівування колядок імпровізованими колективами аматорів.
Створена у Лондоні позаминулого сторіччя «Армія порятунку» вирізняється духовими оркестрами, в яких колядки грають переважно сиві музиканти у воєнізованих одностроях.
У Британії доброчинність є органічною частиною щоденного життя. Наприклад, у школах влаштовують дні навчання у нічних піжамах чи іншому незвичайному одязі, створюючи такий незвичайний день для збору коштів на доброчинні проекти.
На багатьох вулицях британських міст є кілька доброчинних крамниць, що продають речі, які люди їм дають у пожертву. Прибуток з продажу йде в бюджет доброчинної організації.
Продавці у тих крамницях переважно добровольці, тобто вони жертвують свій час і свою працю.
Але реалії життя не бувають ідеальні. Доброчинні організації скаржаться, що в часи економічних труднощів люди жертвують менше і рідше.
Крім того, самих доброчинців часом критикують, наприклад, за надто роздуті штати адміністративних працівників чи за неефективну витрату зібраних коштів.
Роль доброчинності та соціального захисту
Очевидно, що немічній чи хворій людині допомога потрібна. Але постає питання, яку роль тут має відігравати доброчинність і добровольці, церква, і чи можуть вони замінити собою, наприклад, ефективну систему охорони здоров’я країни чи систему соціального забезпечення, догляду за дітьми і за старшими людьми.
Чи можна покладатися лише на доброчинців? Більшість людей, напевне скажуть, що ні.
Одним із рушіїв доброчинності насправді є позитивне відчуття виконаного обов’язку та дотримання власних моральних стандартів.
Також постає питання ефективності допомоги, наприклад, бідним людям і допомоги бідним країнам.
Адже є серйозні люди, які стверджують, що бідним людям треба допомагати, але не присилаючи їм пакунки з одягом чи їжею, а, краще створити їм умови для навчання, праці і заробітку на життя.
У передріздвяні тижні чимало доброчинних установ збирають більше коштів, ніж упродовж решти року.
На станціях метро у Лондоні і просто на вулицях та перехрестях особливо жваво дзвенять відрами збирачі пожертв, на тлі виспівування колядок імпровізованими колективами аматорів.
Створена у Лондоні позаминулого сторіччя «Армія порятунку» вирізняється духовими оркестрами, в яких колядки грають переважно сиві музиканти у воєнізованих одностроях.
У Британії доброчинність є органічною частиною щоденного життя. Наприклад, у школах влаштовують дні навчання у нічних піжамах чи іншому незвичайному одязі, створюючи такий незвичайний день для збору коштів на доброчинні проекти.
На багатьох вулицях британських міст є кілька доброчинних крамниць, що продають речі, які люди їм дають у пожертву. Прибуток з продажу йде в бюджет доброчинної організації.
Продавці у тих крамницях переважно добровольці, тобто вони жертвують свій час і свою працю.
Але реалії життя не бувають ідеальні. Доброчинні організації скаржаться, що в часи економічних труднощів люди жертвують менше і рідше.
Крім того, самих доброчинців часом критикують, наприклад, за надто роздуті штати адміністративних працівників чи за неефективну витрату зібраних коштів.
Роль доброчинності та соціального захисту
Очевидно, що немічній чи хворій людині допомога потрібна. Але постає питання, яку роль тут має відігравати доброчинність і добровольці, церква, і чи можуть вони замінити собою, наприклад, ефективну систему охорони здоров’я країни чи систему соціального забезпечення, догляду за дітьми і за старшими людьми.
Чи можна покладатися лише на доброчинців? Більшість людей, напевне скажуть, що ні.
Одним із рушіїв доброчинності насправді є позитивне відчуття виконаного обов’язку та дотримання власних моральних стандартів.
Також постає питання ефективності допомоги, наприклад, бідним людям і допомоги бідним країнам.
Адже є серйозні люди, які стверджують, що бідним людям треба допомагати, але не присилаючи їм пакунки з одягом чи їжею, а, краще створити їм умови для навчання, праці і заробітку на життя.
