Доступність посилання

ТОП новини
18 Лютий 2019, Київ 02:08

Копиця адміністративного ресурсу


Напередодні нового року система установ центральної виконавчої влади в Україні зазнала кардинальних змін. Вони значно вплинуть на інституційну спроможність – дієздатність та ефективність держави.

Перш за все йдеться про утворення Президентом нового Міністерства доходів та зборів, яке об’єднало в собі дві фіскальні служби – податківців і митників. Надсилове міністерство з правами ведення оперативно-розшукової діяльності, на яке буде покладено також адміністрування єдиного соціального збору, вступатиме у взаємодію практично з усіма повнолітніми громадянами країни. Від нього цілковито залежатиме наповнення державного та місцевих бюджетів. Загальний чисельний склад службовців нової установи становитиме близько 70 тисяч осіб.

Роль Міністерства фінансів девальвується, позаяк ресурси, якими воно зможе оперувати, акумулюватимуться у новій установі із рівнозначним статусом. Місцеві ради залишатимуться у недієздатному становищі щодо власних бюджетних джерел. Вони, як і раніше, матимуть формальну змогу запроваджувати чи скасовувати місцеві податки та збори, однак їхній збір здійснюватиметься новим силовим міністерством, а перерозподіл – Мінфіном через Державне казначейство.

У Кабінеті Міністрів виникне нова «ресурсна» ієрархія, на вершечку піраміди якої опиниться Міністерство доходів і зборів. Воно монопольно контролюватиме усі легальні фінансові потоки в країні. Нелегальні – тим паче.

Ще однією новацією у виконавчій владі є ліквідація Міністерства надзвичайних ситуацій та підпорядкування створеної на його базі Державної служби надзвичайних ситуацій Міністерству оборони. Ці відомства хоча час від часу взаємодіють між собою, проте мають принципово різні функції та завдання. Особливо з урахуванням наявності в Україні такого глобального техногенно небезпечного об’єкта, як Чорнобильська АЕС, з її 30-кілометровою зоною відчуження. Злиття МНС із МО означатиме «оптимізацію» ресурсів, включно з медичними закладами, санаторіями, лабораторіями, земельними ділянками та іншими комерційно і корупційно привабливими об’єктами. Український Гідрометцентр теж підпорядковано військовому відомству.

Через нехлюйське ставлення до виробничої та транспортної інфраструктури, низьку побутову та технічну культуру населення Україна є однією з найбільш небезпечних країн Європи з точки зору загрози природних та рукотворних катастроф. Кількість повеней, зсувів, пожеж, аварій на виробництві, у видобувній промисловості, комунальному господарстві та транспорті буде лише наростати. Запобігання їм та подолання їхніх наслідків мало б залишатися предметом діяльності окремої установи центральної виконавчої влади із безпосереднім виходом на Президента, уряд і парламент.
Так само набуття Міністерством оборони цілковито невластивих функцій, наприклад, пожежної інспекції, управління тією ж Чорнобильською зоною, прогнозування погоди жодним чином не поліпшить обороноздатності.

Наступним новорічним «подарунком» від гаранта та правлячої партії стало набрання чинності закону щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів. Його наслідком є, зокрема, ліквідація територіальних представництв Міністерства охорони довкілля та природних ресурсів. Особливу занепокоєність екологів при цьому викликає відсутність процедури передачі архівів Мінприроди місцевим державним адміністраціям, на які покладено природоохоронні функції. Враховуючи, що рівень антропогенних навантажень на одиницю території України є одним з найвищих у світі, такі новації, вочевидь, лише погіршуватимуть і без того кепські справи з охороною довкілля в Україні.

Піраміда неспроможності

Три наведені приклади є лише вершечком цілої копиці адміністративних змін, які радикально зачіпають суспільні інтереси. Рішення, що їх ухвалено у зазначених та інших царинах, є політичними. Відтак потребують врахування думки широкої громадськості та фахівців. Зрозуміло, що влада не має наміру публічно обговорювати свої дії та наміри, попри те, що сама активно сприяла утворенню громадських рад майже при кожному виконавчому органі.

Організувати процес публічного обговорення причин та наслідків радикальної трансформації структури органів влади мала б парламентська опозиція. Для цього в неї є усі конституційні інструменти – від права депутатського запиту до можливості публічних звернень до громадян. Про круглі столи та фахові конференції годі й говорити.

Опозиція натомість навіть не зробила такої спроби. Так само, як не було зроблено детального аналізу раптово ухваленого Державного бюджету поточного року, не внесено солідарних законодавчих пропозицій щодо внесення необхідних змін до нього.

До речі, у Держбюджеті не передбачалися видатки на реорганізацію виконавчої влади, які було здійснено одразу після повторного призначення на посаду голови уряду Миколи Азарова. Зокрема, збільшення на 10 відсотків граничної чисельності апарату Кабінету Міністрів, рішення про яке було ухвалено на першому ж цьогорічному засіданні уряду. Це свідчить про певну спонтанність змін у структурі виконавчої влади.

Якість та утаємниченість управлінських рішень є прямим наслідком відновлення дії редакції Конституції 1996 року. Засадничі рішення, зокрема, щодо структури органів влади, призначення їхніх керівників винятково залежать від однієї людини – Президента. Це гранично збільшує ризик їхньої суб’єктивності.

Важливо пам’ятати, що тодішня опозиція (керівництво якої реінкарноване і у нинішньому складі парламенту) не доклала жодних зусиль з метою опору відновленню «самодержавної» редакції Конституції. Так само, як вона не змогла відвернути ухвалення горезвісного мовного закону. Нині ж пальцем не поворухнула, щоб зупинити триваюче перетворення виконавчої влади на перекинуту догори дригом піраміду – угорі начальства багато, а компетентних виконавців, які безпосередньо надають владні послуги громадянам, вкрай мало. Нерідко вони, через низьку платню, є некомпетентними та елементарно погано вихованими. Така «перекинута піраміда» розмиває інституційну спроможність державної влади та місцевого самоврядування.

Анабіоз опозиції

Опозиції байдуже до цього? Схоже, так. Принаймні, коли судити з тривалих різдвяних канікул, які вона собі дозволила.

Опозиція – партії «Батьківщина», УДАР, «Свобода» – за підсумками голосування 28 жовтня виборів не програла. Їхня суспільна підтримка є вищою, ніж у Партії регіонів, яка мусила ангажувати до парламентської більшості «трупу комуністів». Однак опозиція не зробила навіть спроби створити більшості. Замість утворення опозиційного коаліційного уряду вона оголосила про створення якоїсь аморфної Координаційної ради, яка також впала у канікулярний зимовий анабіоз, почасти на тропічних пляжах. Та рада не генерує жодних політичних ініціатив.

Беззмістовний зимовий політичний ландшафт пожвавлюють лише новини довкола медичних обставин побутування у в’язницях Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, а дії, точніше – бездіяльність парламентської опозиції нагадує паразитарний симбіоз із владою. Остання відсунула Верховну Раду на маргінес суспільних процесів. У такий спосіб опозиція позбавляється важливого ресурсу парламентської публічності, що є першим кроком до поразки у майбутньому конституційному референдумі. Він законсервує існуючий суспільний лад до моменту його остаточного самознищення. Разом із опозицією такого штибу.

Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG