Смерть нікого ні про що не запитує, чи готовий ти відійти у вічний світ чи ні. Її це не цікавить. Вона просто приходить… Забирає чомусь найшвидше кращих. Годі збагнути, що десять літ уже немає посеред нас висококласного журналіста, ерудованої, щирої, іронічної, дещо цинічної, освіченої людини з великою гідністю, дисидента Сергія Набоки.
18 січня 2003 року його смерть потрясла нас усіх на Йордан. Адже не стало світлого чоловіка, одного з найкращих журналістів, якому було лише 47 років, смерть прийшла по нього у в’язницю 18 січня 2003 року. Тоді Сергій готував програму для Радіо Свобода і саме у в’язниці у Вінниці закінчилось його земне життя. Тоді подумалось, що це ж немислима річ ота смерть, яка обирає для людини місце її останнього видиху. Чому саме у тюрмі, де він колись відсидів за власну позицію і думки?..
Сергій Набока був арештований 11 січня 1981 року за розповсюдження антирадянських листівок, за антирадянські вірші і статті, словом за його несприйняття комуністичної влади. Його засудили на три роки, а йому тоді було всього 26!..Як розповідав Сергій «схопили вночi з 11 на 12 сiчня – це якраз на день українського полiтв’язня, разом iще з п’ятьма, а сiли нас четверо за… як було сказано, за розповсюдження наклепницьких вигадок…»
Він пояснював, що не мiг жити в такій державі, бо вона була йому гидка, відтак його мораль, внутрішні емоції ніяк не дозволяли йому змиритись із цим брехливим радянським союзом, отим брутальним ладом, а тому він не міг сидіти просто склавши руки, спокійно спостерігаючи. Остаточна ненависть до комуністичного режиму прийшла до нього у 1972 році(тоді, зауважу Сергію було 17 років), коли він побачив 22 травня розгін української демонстрації та арешти українців біля пам’ятника Тарасові Шевченку у Києві, коли реально побачив, що навіть вишивана сорочка, у яку був вбраний його однокласник, є небезпечною.
Після повернення з ув’язнення Сергій Набока працював по різних роботах, і двірником, і бібліотекарем, і вантажником. У 1989 – 1991 роках разом із дружиною видавав самвидав «Голос відродження», це була одна з перших українських антикомуністичних газет, яка проголошувала мету самостійної України. З 1989 Сергій Набока працював політичним оглядачем Радіо Свобода, згодом був автором правозахисної радіопрограми. Смерть забрала його у творчих задумах…
Таких людей, як Сергій Набока, нині дуже бракує. Бракує таких, хто не мирився з тим, що було йому гидке і неприйнятне, не міг жити у світі брехні і бруду; бракує таких журналістів, з власною позицією, відповідальністю, гідністю.
«Поки що я не бачу незалежної України, я бачу постсовєтський простiр, постесесесерiвський, який завгодно, але поки що Україну я не бачу. Ну, а якщо через пару рокiв виявиться, що Україна мусить бути саме така, то доведеться менi знов поборотися чи знов посидiти», – ці слова сказав Сергій Набока …у 1996 році…
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
18 січня 2003 року його смерть потрясла нас усіх на Йордан. Адже не стало світлого чоловіка, одного з найкращих журналістів, якому було лише 47 років, смерть прийшла по нього у в’язницю 18 січня 2003 року. Тоді Сергій готував програму для Радіо Свобода і саме у в’язниці у Вінниці закінчилось його земне життя. Тоді подумалось, що це ж немислима річ ота смерть, яка обирає для людини місце її останнього видиху. Чому саме у тюрмі, де він колись відсидів за власну позицію і думки?..
Сергій Набока був арештований 11 січня 1981 року за розповсюдження антирадянських листівок, за антирадянські вірші і статті, словом за його несприйняття комуністичної влади. Його засудили на три роки, а йому тоді було всього 26!..Як розповідав Сергій «схопили вночi з 11 на 12 сiчня – це якраз на день українського полiтв’язня, разом iще з п’ятьма, а сiли нас четверо за… як було сказано, за розповсюдження наклепницьких вигадок…»
Він пояснював, що не мiг жити в такій державі, бо вона була йому гидка, відтак його мораль, внутрішні емоції ніяк не дозволяли йому змиритись із цим брехливим радянським союзом, отим брутальним ладом, а тому він не міг сидіти просто склавши руки, спокійно спостерігаючи. Остаточна ненависть до комуністичного режиму прийшла до нього у 1972 році(тоді, зауважу Сергію було 17 років), коли він побачив 22 травня розгін української демонстрації та арешти українців біля пам’ятника Тарасові Шевченку у Києві, коли реально побачив, що навіть вишивана сорочка, у яку був вбраний його однокласник, є небезпечною.
Після повернення з ув’язнення Сергій Набока працював по різних роботах, і двірником, і бібліотекарем, і вантажником. У 1989 – 1991 роках разом із дружиною видавав самвидав «Голос відродження», це була одна з перших українських антикомуністичних газет, яка проголошувала мету самостійної України. З 1989 Сергій Набока працював політичним оглядачем Радіо Свобода, згодом був автором правозахисної радіопрограми. Смерть забрала його у творчих задумах…
Таких людей, як Сергій Набока, нині дуже бракує. Бракує таких, хто не мирився з тим, що було йому гидке і неприйнятне, не міг жити у світі брехні і бруду; бракує таких журналістів, з власною позицією, відповідальністю, гідністю.
«Поки що я не бачу незалежної України, я бачу постсовєтський простiр, постесесесерiвський, який завгодно, але поки що Україну я не бачу. Ну, а якщо через пару рокiв виявиться, що Україна мусить бути саме така, то доведеться менi знов поборотися чи знов посидiти», – ці слова сказав Сергій Набока …у 1996 році…
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
