Доступність посилання

ТОП новини
22 листопада 2019, Київ 07:14

У Львові читали вірші шістдесятників (ВІДЕО)


Львів – У Львові у в’язниці, де розташований музей «Тюрма на Лонцького», львівські митці читали поезію політичних в’язнів – українських поетів Василя Стуса та Ірини Калинець. Адже доля цих двох людей була дуже переплетена і про це мовилось на других Стусівських читаннях, присвяченних пам’яті Ірини Калинець, яка торік 31 липня відійшла у вічність.

Свою самвидавівську збірочку поезій «Зимові дерева» Василь Стус подарував Ірині Калинець 9 січня 1972-го, коли лікувався у Моршині, і ця книжечка дивом збереглась донині, через роки радянських переслідувань і арештів. На Різдво 1972 року шістдесятниця Ірина Калинець розповідала Стусові про Львів, показувала храми, музеї. Тоді у помешканні Ігоря та Ірини Калинців Василь Стус читав свою поезію. У Львові поет колядував разом з львів’янами і отримав у подарунок вишивану сорочку.

Світлина львівського вертепу, з якої усміхаються Михайло Горинь, Ірина Калинець, Олена Антонів, Василь Стус, – відома. Однак не так багато сьогодні знають, що Василь Стус присвятив Ірині Калинець кілька віршів, що вони листувались у мордовських таборах, що відбували термін покарання через паркан.

Влітку 1975 року Ірина Калинець була ініціатором голодування на знак протесту, що Стусові не надають медичної допомоги, а він був у важкому стані. Вдруге майже всі політичні в’язні оголосили протест з вимогою відпустити поета на похорон батька.
Поезію політичних в’язнів читали у Львові у «Тюрмі на Лонцького»
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:04:15 0:00
Ірина Калинець займалась організацією похорону Стуса

А у листопаді 1989 року, на прохання сина поета Дмитра, Ірина Калинець займалась організацією похорону свого друга – поета Василя Стуса у Києві, і ці спогади своєї дружини, неопубліковане донині інтерв’ю, днями знайшов у сімейному архіві Ігор Калинець. Це був не розкритий письменницею лист від дисидента Василя Овсієнка, який, власне, і записав спогади, а Ірина Калинець не встигла вичитати.

«Дмитро Стус, коли їхав на Урал по тіло батька, попросив Ірину Калинець, щоб вона була розпорядником похорону, бо чомусь засумнівався у киянах, був переконаний, що вона все зробить добре, і так і вийшло. Ірина присвячувала Стусові вірші, і є в нього. Між ними зав’язалась гарна дружба. Я це все видаватиму у восьмому томі творів Ірини Калинець», – розповів Ігор Калинець.

На Стусівських читаннях Ігор Калинець зачитав фрагмент інтерв’ю дружини про організацію похорону Василя Стуса. Тоді разом з поетом перепоховали ще двох політичних в’язнів – Олексу Тихого і Юрія Литвина. В останню путь дисидентів провели майже 15 тисяч людей з різних міст і сіл. У руках люди тримали свічки і створили живий ланцюг.

Поезія шістдесятників об’єднала

Стусівські читання «Зимові дерева» у музеї «Тюрма на Лонцького» відбулись вдруге. Цьогоріч їх присвятили Ірині Калинець, бо вона була серед ініціаторів створення музею, головою його наглядової ради. У 70-і роки шістдесятниця сиділа в одній із камер, розповіла працівник музею Вікторія Садова.

«Поезія має здатність, входячи у нас, розкривати наші межі, доторкаємось до безмежної гармонії. Спільність долі, часу, орієнтирів, а ще ці двоє людей були в’язнями брежнєвських таборів, були яскравими представниками українського дисидентського руху», – зазначила працівник музею.

Ірина Калинець говорила про Василя Стуса, що рівного йому поета у ХХ столітті не було. Поета, до слова, «Міжнародний комітет для осягнення літературної нагороди Нобеля Василеві Стусові у 1986 році» наприкінці того року ініціював на висунення на здобуття Нобелівської премії.

«Поезія Стуса – це поєднання глибокої філософської думки, містицизму, надзвичайно багатої поетичної мови й дивовижної образності», – так оцінювала поезію Стуса його вірний друг Ірина Калинець. Поезія поетів-шістдесятників на читаннях зібрала велику кількість людей.

Що тебе клясти, моя недоле?
Не клену. Не кляв. Не проклену.
Хай життя – одне стернисте поле,
але перейти – не помину,
дотягну до краю, хай руками,
хай на ліктях, поповзом – дарма,
душу хай обшмугляю об камінь,
все одно милішої нема
за оцю кремезну і ледачу,
за мовчазну, за прокляту, за
землю ту, якою <тільки й значу>
і якою повниться сльоза.


У продовження Стусових поетичних рядків звучали слова Ірини Калинець:

Я тінь свого забутого єства,
з якого залишилась тільки гордість
і крапля крові – калиновий міст.
Прийдіть до мене, друзі й побратими,
як плоть моя березою ростиме,
вінчаючи сухий безлистий ліс.
Хоча б тоді… Бо ця порожня ніч
Ковтає тіло й тінь мою ковтає.
Ми ще живі, коли нас хтось кохає,
Коли на вічну пам’ять споминає,
Хустинку прикладаючи до віч.
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG