Доступність посилання

ТОП новини
25 Червень 2019, Київ 15:16

Храм Феодосія Печерського – історія святого місця і козацької церкви


Храм Феодосія Печерського (фото надане священиками храму)
Феодосій – ігумен Печерського монастиря та один із його засновників (разом із Антонієм). Святу обитель преподобний Феодосій очолив у 26 років, коли в монастирі було всього 20 ченців. За час його правління (помер ігумен у віці 38 років) кількість чернечої братії зросла вже до ста.

Преподобний запровадив в обителі Студитський устав, тобто правила монастирського життя. Нововведення були вельми суворі: устав вимагав від ченців повного відречення від власності, абсолютного підкорення ігуменові, строгої дисципліни та важкої фізичної праці.

«Від його (Феодосія – І.П.) монастиря всі перейняли статут і ввели його по всіх монастирях. Тому й шанується монастир Печерський, як найстаріший і найславніший із усіх», – повістує Нестор Літописець.

Історики називають Феодосія «батьком руського чернецтва». І впродовж вже майже тисячі років він лишається взірцем ігумена, якому важко було слідувати в давні часи, а тим паче нині.

Згідно зі статутом, у Феодосія була абсолютна влада. Але преподобний розумів такі повноваження відповідно до Євангельського вчення: «Коли хто хоче бути першим, нехай буде останнім з усіх і всім слугою». І тому одягався у найбідніші ризи та першим з усієї братії зголошувався рубати дрова для кухні чи носити воду з криниці.

«Не мати уповання накопиченням», – це був головний принцип ігумена в управлінні монастирем. Феодосій забороняв монахам перейматись завтрашнім днем і складувати майно. Періодично ігумен робив рейди келіями, вилучав все зайве з одягу чи їжі і по тому спалював в печі «яко враже надбання». «Не може Бог лишити нас, коли надіємося на нього всім серцем», – повчав преподобний.

«І ніхто бо не міг не послухатися його, знаючи його праведність і святість», – писав Нестор Літописець.

Своїм благочестям Феодосій набув надзвичайного авторитету у тодішньому суспільстві. До нього ходили сповідатися навіть князь і бояри, бо «поважали його не за коштовні шати чи багатства великі, але за чисте житіє і світлу душу і за численні повчання, які кипіли Святим духом у вустах його», пише літописець.

При Феодосії було закладено головний храм Печерського монастиря – Успенську церкву і, власне, саму Верхню Лавру.

Помер ігумен 1074 року. Невдовзі відбулася його урочиста канонізація. Феодосій Печерський став третім святим (після Бориса і Гліба) української церкви.
Храм Феодосія Печерського
Храм Феодосія Печерського

Церква Святого Феодосія Печерського

Історія храму почалася 1091 року, під час перепоховання преподобного Феодосія Печерського. Нестор Літописець, як безпосередній учасник подій, у «Повісті врем’яних літ» повідомляє про це наступним чином: «Чорноризці раду радили і сказали: «Недобре лежати отцю нашому Феодосієві поза монастирем і церквою своєю, тому що він заснував церкву і чорноризців з’єднав». І через три дні звелів ігумен копати, де лежать мощі отця нашого Феодосія, і його повелінню я, грішний, перший самовидець…»

Нестор Літописець з кількома монахами вночі відкопали мощі святого у Дальніх печерах (там від початку був похований преподобний). І на ранок урочиста процесія «з єпископами зі всіх монастирів, із чорноризцями і людьми благовірними… із тем’яном і свічками» вирушила до головної монастирської церкви. Відстань від печер до собору була чималенька і пролягала густими хащами, які в ті часи щільно оточували святу обитель.

В одному місці чорноризці зупинились на короткий перепочинок, а раку з мощами Феодосія поставили на пеньок. За якийсь час процесія вирушила далі і святого ігумена з усіма належними урочистостями перепоховали в Успенській церкві.

Але місця зупинки по всьому не забули. І невдовзі збудували там дерев’яну церкву на честь святого Феодосія Печерського. Престол храму спорудили просто над пеньком, де монахи ставили нетлінні мощі преподобного ігумена.

У цій дерев’яній церкві служили понад шість століть. За довгі віки її неодноразово оновлювали, перебудовували, але при цьому місце розташування храму віддавна лишалось незмінним. Не змінилося воно і 1698 року, коли тут було зведено величавий мурований храм.
Настінний розпис «Успіння преподобного Феодосія» (фото надане священиками храму)
Настінний розпис «Успіння преподобного Феодосія» (фото надане священиками храму)

Слід зауважити, що до кінця 17-го століття Київ здебільшого був дерев’яним, за винятком кількох кам’яних храмів княжого періоду. І лише з приходом до влади гетьмана Мазепи почався період так званого «великого київського будівництва». Економічна ситуація налагодилася і сам гетьман, а за його прикладом вся козацька старшина фундували будівництво численних храмів по всій країні, а найбільше у Києві.

Невисокі дерев’яні церковці поступалися величним кам’яним храмам у стилі дивовижної краси українського бароко. І за якихось десять років древній град отримав надзвичайно представницький архітектурний лик.

Саме в той час давнє святе місце і прикрасила мурована церква Феодосія Печерського. Постала вона коштом соратника Мазепи, київського полковника Костянтина Мокієвського. Новий храм збудували за традиційним взірцем української тричастинної церкви з трьома банями. Настінні прикраси, як означив мистецтвознавець Федір Ернст, «характерні для мазепинського бароко».

Тривалий час церква святого Феодосія була парафіяльною для мешканців Печерська. А згодом – для гарнізону Печерської цитаделі.

Цікава історія сталася тут 1833 року, коли у храмі розпочали капітальний ремонт. Несподівано в кам’яному престолі знайшли незаперечне підтвердження древнього переказу – дерев’яний пеньок, на якому в давнину ставили мощі святого ігумена.

Мирне життя Феодосіївської церкви тривало до початку ХХ століття. 1918 року Київ обступили більшовики і започаткували етап великого ганьбування Української столиці. Спершу революціонери задля розваги чотири дні обстрілювали київські святині з важких гармат. І Феодосїівський храм тоді дуже постраждав. А з утвердженням комуністів при владі церкву взагалі закрили і почали використовувати як складське приміщення.

На щастя, трагічна доля повної руйнації, яка тоді спіткала десятки київських храмів, Феодосїівську церкву оминула. У 1960 році її навіть реставрували. Але віруючим храм віддали лише 1992 року.
Внутрішній вигляд храму (фото надане священиками храму)
Внутрішній вигляд храму (фото надане священиками храму)

Феодосіївський монастир

Феодосіївський чоловічий монастир постав одразу після повернення храму віруючим. Чернеча братія облаштувалася у корпусах навколо церкви, збудованих ще наприкінці 19 століття для квартирування там заможних прочан. В радянські часи ці приміщення слугували овочевим складом. До речі, сам Феодосіївський храм у той період також використовували як склад для металобрухту. Тож після повернення будівель Церкві монахам було біля чого гарувати.

Храм від початку не мав внутрішнього убранства. Але так було не довго. Бо віруючі почали приносити численні пожертви – здебільшого старі ікони. Багато цих образів були такими темними, що на них не проглядались ні обриси, ні написи. І раптом 2007 року, на Трійцю, сталося чудо. «Вранці ігумен Серапіон зайшов до церкви і, побачивши ікону Успіння Богородиці, завмер, – розповідає ігумен Макарій. – Спочатку він подумав, що ікону замінили, бо лики святого образу з темних стали світлими і сяючими. Але потім завважив такі самі зміни на іконах Миколая Чудотворця, пророка Ісаї, Іоанна Предтечі, святителя Іосаафа Білгородського…» Загалом дивовижне оновлення відбулося тоді на ликах 37 ікон.

«Ми сприймаємо це, як добрий знак того, що братія рухається угодним Богу шляхом», – пояснює ставлення до події ієромонах Андрій.

У монастирі працює недільна школа для дітей і для дорослих. Чорноризці, які ведуть школу для дорослих, кажуть, що миряни приходять у монастир за розрадою, відвідавши перед цим усі можливі інстанції – від екстрасенсів до психотерапевтів. «Бог дає кожному за вірою, – говорить ієромонах Андрій. – Люди просять допомоги Всевишнього, але вірити у цю допомогу їм дуже часто заважають сумніви».

Зовсім інакше працювати з дітьми. Вони не піддають ревізії Божі настанови і тому їхня віра чиста і світла. Монахи на прикладах євангельських історій пояснюють малечі чудодійну силу добра і любові. «Це має вирішальне значення. Бо дитина, яка зростає у вірі в добро і любов, отримує силу боротися зі злом», – запевняє ігумен Макарій.

До рубрики «Путівник святинями Києва»

31.10.2012
Путівник святинями Києва: Чудо-Михайлівська церква Видубицької обителі

Видубицьку обитель історики називають найстарішим київським монастирем далі

23.08.2012
Мазепин шедевр – Військовий Микільський собор

Остаточно храм зруйнували 1934 року, коли комуністи взялися за приведення древнього міста «у відповідність до соціалістичних вимог» далі



13.07.2012
Церква Спаса на Берестові – мавзолей князів Мономаховичів

Берестівська резиденція була у фаворі в кількох поколінь київських князів далі

29.05.2012
Путівник святинями Києва: Вознесенський монастир – обитель аристократичних черниць

Склад черниць Вознесенського монастиря був виключно аристократичний далі

16.04.2012
Путівник святинями Києва: Троїцька церква

Парадокс, але сьогодні найбільшою небезпекою для Троїцької церкви може бути її передача церковникам далі

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG