Київ – Чи може нецензурна лексика в сучасній літературі деморалізувати молодь? Автори книжок з лайкою та деякі депутати переконані, що ні. Водночас їхні опоненти пропонують взяти подібну літературу під контроль, адже вважають, що вона загрожує розвиткові суспільства.
«Як о********** купатися мені! Чи може іскупатися? Купатись чи не купатись? Б******* ці питання з*******!» – розмірковує Гамлет у одній із п’єс епатажного українського драматурга Леся Подерв’янського.
У своїх творах Подерв’янський, як і багато інших сучасних українських літераторів, нецензурної лексики не цурається. Навпаки, вважає її характерною ознакою сучасного мистецтва.
«Мораль – це взагалі не тема мистецтва. Це просто паралельні речі. Сучасне мистецтво – contemporary – саме і повинне викликати шок і «трєпєт». І звинувачувати його у цьому – це все одно, що звинувачувати воду у тому, що вона ллється», – намагався розтлумачити власну творчість поет.
Між тим позафракційний депутат та голова мистецького об’єднання «Остання барикада» Олесь Доній вважає, що серед сучасних українських письменників лише Подерв'янський досяг справді мистецького рівня у використанні ненормативної лексики, адже завдяки їй він висміює проблеми нинішнього культурного середовища. Що ж до інших літераторів, то табуйована лексика їхніх творів, на думку політика, особливої загрози для читачів не становить, адже вживається не так уже й часто.
До того ж, Олесь Доній наголошує, що заборонити лайку в літературі нині неможливо, через те, що книжки відображують реальність, де подібні слова вживають абсолютно всі.
«Українська мова жива і робити вигляд, що у ній немає такого пласту, як лайлива лексика, це фарисейство і нічого спільного з культурою така позиція не має. Може бути певна градація книжок дитячого і дорослого характеру (з позначками, з окремими полицями), якщо у цьому є потреба. Необхідно просто підвищувати культуру мовлення, і це питання не скільки літератури, скільки власного прикладу і виховання», – говорить політик.
Література повинна виховувати прагнення до ідеалу – Фаріон
Іншої думки депутат ВО «Свобода» та мовознавець Ірина Фаріон. Вона вважає, що викорінити брутальну лексику з книжок можна і треба. І у цьому може допомогти створення інституту стандартизації мови, передбаченого одним із мовних законопроектів, каже вона.
«Ми ж не хочемо, щоб у нас сміття в центрі Львова чи Києва було під ногами? Ми ж його прибираємо? То чому ми маємо допускати брудну лексику у публічних текстах? Якщо ти письменник за даром Божим, ти будеш розуміти, коли фільтрувати це. Не можна це все випльовувати на папір хоча б тому, що література повинна виховувати прагнення до ідеалу», – наголошує вона.
Появу ж тенденції «нецензурщини» у сучасних українських письменників Ірина Фаріон пов’язує з відсутністю у літераторів культури мислення та їхнім намаганням відповідати вимогам споживацької культури. А це, на думку політика, зрештою деморалізує саме суспільство.
«Я б не дала своїй дитині в руки твір, де є брудна лексика», – підсумовує депутат.
«Як о********** купатися мені! Чи може іскупатися? Купатись чи не купатись? Б******* ці питання з*******!» – розмірковує Гамлет у одній із п’єс епатажного українського драматурга Леся Подерв’янського.
У своїх творах Подерв’янський, як і багато інших сучасних українських літераторів, нецензурної лексики не цурається. Навпаки, вважає її характерною ознакою сучасного мистецтва.
«Мораль – це взагалі не тема мистецтва. Це просто паралельні речі. Сучасне мистецтво – contemporary – саме і повинне викликати шок і «трєпєт». І звинувачувати його у цьому – це все одно, що звинувачувати воду у тому, що вона ллється», – намагався розтлумачити власну творчість поет.
Між тим позафракційний депутат та голова мистецького об’єднання «Остання барикада» Олесь Доній вважає, що серед сучасних українських письменників лише Подерв'янський досяг справді мистецького рівня у використанні ненормативної лексики, адже завдяки їй він висміює проблеми нинішнього культурного середовища. Що ж до інших літераторів, то табуйована лексика їхніх творів, на думку політика, особливої загрози для читачів не становить, адже вживається не так уже й часто.
До того ж, Олесь Доній наголошує, що заборонити лайку в літературі нині неможливо, через те, що книжки відображують реальність, де подібні слова вживають абсолютно всі.
«Українська мова жива і робити вигляд, що у ній немає такого пласту, як лайлива лексика, це фарисейство і нічого спільного з культурою така позиція не має. Може бути певна градація книжок дитячого і дорослого характеру (з позначками, з окремими полицями), якщо у цьому є потреба. Необхідно просто підвищувати культуру мовлення, і це питання не скільки літератури, скільки власного прикладу і виховання», – говорить політик.
Література повинна виховувати прагнення до ідеалу – Фаріон
Іншої думки депутат ВО «Свобода» та мовознавець Ірина Фаріон. Вона вважає, що викорінити брутальну лексику з книжок можна і треба. І у цьому може допомогти створення інституту стандартизації мови, передбаченого одним із мовних законопроектів, каже вона.
«Ми ж не хочемо, щоб у нас сміття в центрі Львова чи Києва було під ногами? Ми ж його прибираємо? То чому ми маємо допускати брудну лексику у публічних текстах? Якщо ти письменник за даром Божим, ти будеш розуміти, коли фільтрувати це. Не можна це все випльовувати на папір хоча б тому, що література повинна виховувати прагнення до ідеалу», – наголошує вона.
Появу ж тенденції «нецензурщини» у сучасних українських письменників Ірина Фаріон пов’язує з відсутністю у літераторів культури мислення та їхнім намаганням відповідати вимогам споживацької культури. А це, на думку політика, зрештою деморалізує саме суспільство.
«Я б не дала своїй дитині в руки твір, де є брудна лексика», – підсумовує депутат.
