Доступність посилання

ТОП новини
22 листопада 2019, Київ 12:13

Чи буде еволюціонувати ВО «Свобода»?


Відносний електоральний тріумф ВО «Свобода» на парламентських виборах 2012 року став несподіванкою для багатьох оглядачів. Але не для всіх. Адже акцентуйована, демонстративна й образлива антиукраїнська політика чинної влади мала дати саме такий громадський ефект. ВО «Свобода» набрало вдвічі більше голосів, ніж треба для подолання виборчого бар’єру на шляху до парламенту.

Але є перемоги, що місять в собі зародки майбутніх поразок. Бо після фактичної перемоги завжди постає питання: що далі, як використати кредит довіри з боку виборців? Так, свободівці продемонстрували, що вони поклали край (на даному етапі) фізичному внутрішньопарламентському тискові регіоналів, які зрозуміли, що в подальшому вони не зможуть безкарно бити опозиціонерів. ВО «Свобода» показало, що здатне протистояти знущанню Партії регіонів над Конституцією, яка вимагає особистого голосування кожного народного депутата, і золоті «регіональні» часи, коли можна було голосувати за себе і ще за 20 народних обранців, минають. Однак цього замало. Все одно потрібні якісь великі, фундаментальні політичні проекти, переконливі законодавчі ініціативи, масштабні всеукраїнські ідеї, що здатні надихнути суспільство на докорінні зміни.

Поки що свободівці мають репутацію вуличних героїв. Проте, що поза тим? Виборці після свого протестного зриву дедалі більше чекатимуть від «Свободи» конструктивної відповіді на запитання «що робити?»… Чекатимуть правильного опонування владі за схемою: «влада пропонує ось такі зміни, це неправильно і шкідливо для України, ми пропонуємо ось що». Проте це вимагає високого колективного інтелекту, здатності залучати найкращі уми нації, вміння розбудовувати потужні аналітичні центри і ефективно співпрацювати з ними. Одного лише «хлопці, підемо, боротися будемо» явно не вистачить.

Революційний ентузіазм – дуже добре, але тільки тоді, коли під ним міцне підґрунтя розвиненої політичної думки, сильного аналітичного середовища, бачення світових тенденцій і національної перспективи.

Що вони пропонують?

Чомусь саме тепер, коли Україна геополітично балансує над прірвою Митного і Євразійського союзів, ВО «Свобода» та її інтелектуали не віднайшли актуальнішої проблеми, ніж ставлення до абортів. Так, це дуже значне питання з огляду на глибокі етично-філософські обставини. Проте хіба найнагальніше для української держави в її нинішньому становищі? Заборона абортів, на чому наполягає «Свобода», цих соціальних питань не вирішить, але посприяє криміналізації цієї сфери, що коштуватиме життя тисячам жінок і дітей. Можливо, це додасть політичних очок партії у переважно греко-католицьких регіонах, однак поставить шлагбаум на її шляху на Схід і Південь країни, де абсолютна більшість населення ставиться до такої проблеми як суто особистої і соціально маргінальної.

ВО «Свобода» активно і надмірно жваво підхопила закон, який нині є дуже популярним у російському політикумі, – закон про заборону пропаганди гомосексуалізму. Безвідносно до ідеології цього закону, навряд чи у найближчі кілька років у разі неухвалення цього документа Україна втратить державний суверенітет. Здавалося, ось що найбільше має непокоїти партію такого типу, як «Свобода», а не сексуальна сфера, яка може й почекати. Невже це невміння відрізняти головне від політично другорядного? Може, на це захоплення партії абортами і протистояннями нетрадиційним сексуальним орієнтаціям якимось чином впливає медичний диплом лідера «Свободи» Олега Тягнибока?

Його партійні товариші вимагають де-факто продублювати в Україні російський «антисирітський закон», що суттєво погіршив відносини між Російською Федерацією, з одного боку, і США і Європою – з іншого. Нині для багатьох українських сиріт, над усе для дітей-інвалідів, усиновлення на Заході є єдиним шансом на нормальне життя, одужання і якусь перспективу. Чи варто приносити їх у жертву патріотичній риториці? Від такого патріотизму тхне чимось дуже «совєтським»: «нехай наші діти загинуть, аби ворогам не дістались».

ВО «Свобода» виступає проти видобування в Україні сланцевого газу під приводом екологічної загрози. Найбільшим захисником довкілля в цьому питанні останнім часом виступає російський «Газпром». Для України відмова від сланцевого газу означає крах надій на енергетичну незалежність.

А що стосується екзотичної ідеї про ліквідацію Кримської автономії рішенням всеукраїнського референдуму, то це найкращий спосіб розколоти країну і поставити її догори дригом. Поїзд пішов. Час утрачено. Сьогодні може йтися лише про те, якою має бути ця автономія, а не про її ліквідацію. Проти цього буде абсолютна більшість населення Криму, в тому числі кримські татари. Референдум – це дуже грізна і двосічна зброя, бавитися такими речами небезпечно.

Отже, в конструктивно-політичному сенсі «Свободі» поки що похвалитися нічим. А побажати їй можна: менше піару і комсомольського завзяття, більше глибокої і відповідальної аналітичної роботи. Простіше кажучи, перш ніж вистрибувати з пропозиціями, треба добре подумати. Тільки для того, щоб не завдати шкоди своєму авторитетові.

Чого треба уникати

На жаль, ВО «Свобода» обтяжене багатьма конструктивними недоліками. Насамперед це схильність до авантюрних зовнішніх ефектів замість системної роботи. Хибує «Свобода» і на елементи безвідповідальності в публічних акціях і заявах. У питаннях мовної політики замість копіткої повсякденної активності – істеричні вигуки на цілу Україну про те, що російська мова є мовою окупантів. Ці істерики бодай трохи допоможуть українській мові? Напевно, ні. Не кажучи вже про те, що одним зойком від патріотично-державницької роботи усуваються мільйони цілком лояльних російськомовних громадян України.

Політичний етнізм, що є збоченням традиційного українського націоналізму, загрожує всеукраїнським перспективам «Свободи». Замість переможної ходи на Південний Схід примітивністю і провінційністю «Свобода» може загнати себе у політичне гетто за Збручем.

Поважний національний рух має консолідувати всі здорові сили нації, а не творити додаткові внутрішні бар’єри, яких в Україні й без цього вистачає. Об’єднувати всіх, хто є українцями за кров’ю, за духом, за переконаннями, за місцем народження, за громадянством, а не ділити їх на «чистих» і «нечистих» – ось запорука перемоги правдивих українських націоналістів ХХІ століття.

Такі позитивні тенденції всередині ВО «Свобода» є. Хоча є і цілком протилежні. Від того, які з них переможуть, залежить політична доля не тільки цієї партії, але й цілої України. Українське суспільство зацікавлене в тому, щоб «Свобода» ставала політично модерною, а не деградувала, перетворюючись на щось архаїчне і безперспективне, на структуру вчорашнього дня.

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

Дивитись коментарі (87)

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG