Київ – До 75-річчя з дня народження поета-шістдесятника, перекладача і політв’язня Василя Стуса в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка показали літературно-музичний проект «Стусове коло». Після 4-річної перерви повтор вистави викликав традиційний ажіотаж – останні монологи та акорди глядачі зустрічали стоячи, постійно аплодуючи.
«Ще вруняться горді Славутові кручі» у виконанні барда Сергія Мороза – саме з цієї пісні, яку написав колись сам Василь Стус, в актовій залі Київського національного університету імені Тараса Шевченка розпочалась вистава «Стусове коло».
Учасники «Стусового кола», обійнявшись, утворили коло на сцені, потім розійшлись. На екрані час від часу з’являлися старі фотографії, уривки листів, документів, які стосуються кожного з «життєвих кіл» Стуса, яких за режисерським задумом було п’ять: дитинства, любові, поезії, самотності і смерті.
У день 75-ї річниці з дня народження батька Дмитро Стус пригадав найпотаємніше: його слова і настанови, докори і похвалу, стосунки з мамою Валею, відвідини у тюрмі і останнє прощання. У «Стусовому колі» Дмитро Стус виступив, як він сам каже, «формальним автором сценарію», а також взяв на себе функції ведучого.
«Основне з того, що хотів сказати, я вже сказав. Ця робота – одне з найбільшого, що хотілось сказати про людину, яка не може бути забута», – зауважив він.
«Стус – це і є правда» – Галина Тельнюк
Монологи Дмитра Стуса доповнювало сценічне перевтілення у Василя Стуса актора Романа Семисала, що зовні дуже схожий на поета-шістдесятника, а дует «Сестри Тельнюк» додавали вечору драматичних музичних емоцій. Часами ліричних, як у пісні «Колимські конвалії, будьте для Валі», а часами – жорстоких – «Розпросторся, душе моя, на чотири татамі» чи «Над нами небо».
Такі театралізовані згадки про Стуса дуже потрібні, каже співачка Галина Тельнюк, однак, щоб показати «Стусове коло» великій, а головне молодій аудиторії, часом не знаходиться навіть залу.
«Якщо за 5 років не виникло потреби в тому, щоб ця вистава пройшла, і все це відбувається силами сестер Тельнюк і силами Дмитра Стуса, силами організаторів і творців цієї вистави, очевидно, виникає дивне питання, кому вона потрібна і взагалі чи потрібна вона. За цей час ми не змінилися, ми укріпилися ще більше у своїх переконаннях і в своїх силах і розуміємо, що єдина боротьба з реаліті-шоу, на яке перетворилося наше життя, це говорити правду. Стус – це і є правда», – каже Галина Тельнюк.
Упродовж усього часу існування «Стусового кола», а це 5 років, ми доопрацьовували проект, розповідає режисер заходу Сергій Проскурня і зізнається, що хоч не зміг приїхати на єдину репетицію вистави, був спокійний, що все пройде добре завдяки майстерній імпровізації її учасників.
«Те, що сьогодні ми бачили, говорить про безупинний процес думання, вживання в матеріал і його освоєння. Це той театр, яким я займаюсь останні роки, театр відкритої драматургічної структури, театр, максимально наближений до публіки, до серця кожного глядача», – зазначає він.
У 2009 році режисер Сергій Проскурня разом із сином Василя Стуса Дмитром написали п’єсу, з якої планували поставити рок-оперу. І хоч цієї ідеї не вдалося втілити в життя, на її основі з’явилась вистава під назвою «Стусове коло». За цей час її поставили близько 20 разів у майже всіх великих містах України.
Василь Стус – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х. За політичні переконання був репресований радянською владою і двічі засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду». Провів 10 років у радянських концтаборах, де й загинув під час ув’язнення в карцері.
«Ще вруняться горді Славутові кручі» у виконанні барда Сергія Мороза – саме з цієї пісні, яку написав колись сам Василь Стус, в актовій залі Київського національного університету імені Тараса Шевченка розпочалась вистава «Стусове коло».
Учасники «Стусового кола», обійнявшись, утворили коло на сцені, потім розійшлись. На екрані час від часу з’являлися старі фотографії, уривки листів, документів, які стосуються кожного з «життєвих кіл» Стуса, яких за режисерським задумом було п’ять: дитинства, любові, поезії, самотності і смерті.
У день 75-ї річниці з дня народження батька Дмитро Стус пригадав найпотаємніше: його слова і настанови, докори і похвалу, стосунки з мамою Валею, відвідини у тюрмі і останнє прощання. У «Стусовому колі» Дмитро Стус виступив, як він сам каже, «формальним автором сценарію», а також взяв на себе функції ведучого.
«Основне з того, що хотів сказати, я вже сказав. Ця робота – одне з найбільшого, що хотілось сказати про людину, яка не може бути забута», – зауважив він.
«Стус – це і є правда» – Галина Тельнюк
Монологи Дмитра Стуса доповнювало сценічне перевтілення у Василя Стуса актора Романа Семисала, що зовні дуже схожий на поета-шістдесятника, а дует «Сестри Тельнюк» додавали вечору драматичних музичних емоцій. Часами ліричних, як у пісні «Колимські конвалії, будьте для Валі», а часами – жорстоких – «Розпросторся, душе моя, на чотири татамі» чи «Над нами небо».
Такі театралізовані згадки про Стуса дуже потрібні, каже співачка Галина Тельнюк, однак, щоб показати «Стусове коло» великій, а головне молодій аудиторії, часом не знаходиться навіть залу.
«Якщо за 5 років не виникло потреби в тому, щоб ця вистава пройшла, і все це відбувається силами сестер Тельнюк і силами Дмитра Стуса, силами організаторів і творців цієї вистави, очевидно, виникає дивне питання, кому вона потрібна і взагалі чи потрібна вона. За цей час ми не змінилися, ми укріпилися ще більше у своїх переконаннях і в своїх силах і розуміємо, що єдина боротьба з реаліті-шоу, на яке перетворилося наше життя, це говорити правду. Стус – це і є правда», – каже Галина Тельнюк.
Упродовж усього часу існування «Стусового кола», а це 5 років, ми доопрацьовували проект, розповідає режисер заходу Сергій Проскурня і зізнається, що хоч не зміг приїхати на єдину репетицію вистави, був спокійний, що все пройде добре завдяки майстерній імпровізації її учасників.
«Те, що сьогодні ми бачили, говорить про безупинний процес думання, вживання в матеріал і його освоєння. Це той театр, яким я займаюсь останні роки, театр відкритої драматургічної структури, театр, максимально наближений до публіки, до серця кожного глядача», – зазначає він.
У 2009 році режисер Сергій Проскурня разом із сином Василя Стуса Дмитром написали п’єсу, з якої планували поставити рок-оперу. І хоч цієї ідеї не вдалося втілити в життя, на її основі з’явилась вистава під назвою «Стусове коло». За цей час її поставили близько 20 разів у майже всіх великих містах України.
Василь Стус – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х. За політичні переконання був репресований радянською владою і двічі засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду». Провів 10 років у радянських концтаборах, де й загинув під час ув’язнення в карцері.
