Львів – Галичанку Марію Чабан-Залізняк двічі за режиму Сталіна відправляли у Сибір. Вперше, коли їй було 4 роки, вдруге – у 13. Вона втратила своїх батьків і рідних, усе майно родини. Жінка реабілітована на початку 90-х, але у незалежній вже Україні не має ніяких пільг і отримує мінімальну пенсію.
Скромна сільська хатина на горбочку у селі Поріччя Яворівського району. Господарство велике, як на нинішнє українське село – дві корови, кури, коти і малий охоронець – песик. Корову, каже пані Марія Чабан-Залізняк, тримали навіть на поселенні у Сибіру. Українців легко було розпізнати за доглянутими городами, бо і квіти сіяли, і зеленину, і навіть картоплю садили. Правда, у сибірській землі у червні бульба замерзала. А насінням ділились українці і поляки, які давніше були виселені.
У Поріччя Марія Чабан вийшла заміж, коли їй було 25. За плечима дівчини було життя не під силу чоловікам – голод, холод, приниження, важка праця на лісоповалі і колгоспі, втрата рідних і всього майна, заробленого важкою працею не одним поколінням Залізняків у селі Мальчиці Яворівського району. Про цей час жінка сьогодні згадує лише крізь сльози. Біль, каже, не пройшов навіть і з роками.
«Пам’ятаю вагони, які воші були, голодна. Ніхто не бачив, як мама померла», – говорить Марія Чабан-Залізняк.
Виселили за те, що були господарями на своїй землі
У травні 1941 року, за кілька тижнів до приходу німецьких військ у Галичину, енкаведисти виселили сім’ю Залізняків зі села Мальчиці Яворівського району у Томську область за те, що ті були «куркулями», тобто були добрими господарями, не злодіями, а працьовитими людьми – мали поле, хату, худобу. У Сибіру в 1943 році загинув батько, де він похований Марія Чабан досі не знає. У 1946 році в рідне село повернулась вона з молодшою сестрою Софією, а також два батькових брати. Мама, дідуньо, бабуня, тато спочили у сибірській землі.
Вдруге Марію Чабан-Залізняк, її сестру і родини двох батькових братів були репресовані у 1950 році за те, що третій брат батька Михайло партизанив. Повернулась Марія на Яворівщину в 1960 році.
«Наша хата у Мальчицях була геть розграбована, там уже мешкали якісь люди. Одну хатину дерев’яну розібрали, палили дровами у кам’яній хаті. Все майно втратила. Мене стрийко забрав у Мшани до себе. Якби ви знали, як я тяжко у свої 14 років працювала на лісоповалі, зачіпляла до трактора дерево, а він тягнув ліс рубати. Січкорізкою обрізала сучки. Скільки лісу я перекатала… ».
Після Сибіру ставились як до «ворога народу»
До Марії Чабан уже після повернення в Україну було упереджене ставлення, як до «ворога народу і радянської влади». Вона працювала вантажником, спалила паспорт, а голова сільської ради видав їй довідку, якою і користувалась, щоб знайти бодай якусь роботу, щоб вижити.
«Я ходила вже у роки незалежної України, щоб мені якісь пільги дали на газ, мені зі Сибіру прислали довідку, а мені ці роки до пенсії не зарахували. Маю трудову книжку, де записи є з Сибіру. А нас тепер хіба не нищать? Другий Сталін настав», – зазначає жінка.
На запитання, чи звинувачує вона когось у цих стражданнях і втратах, які пережила, Марія Чабан-Залізняк відповіла, що винен у цьому Сталін і комуністи. Коли у 1953 році на поселенні у Сибіру почула з друзями про смерть диктатора, то всі почали плескати від радості. Бо розуміли, що будуть зміни. І справді було невелике полегшення.
Жінка цікавиться політикою і сьогодні, але часто наводить аналогії подій сучасних з минулими.
Скромна сільська хатина на горбочку у селі Поріччя Яворівського району. Господарство велике, як на нинішнє українське село – дві корови, кури, коти і малий охоронець – песик. Корову, каже пані Марія Чабан-Залізняк, тримали навіть на поселенні у Сибіру. Українців легко було розпізнати за доглянутими городами, бо і квіти сіяли, і зеленину, і навіть картоплю садили. Правда, у сибірській землі у червні бульба замерзала. А насінням ділились українці і поляки, які давніше були виселені.
У Поріччя Марія Чабан вийшла заміж, коли їй було 25. За плечима дівчини було життя не під силу чоловікам – голод, холод, приниження, важка праця на лісоповалі і колгоспі, втрата рідних і всього майна, заробленого важкою працею не одним поколінням Залізняків у селі Мальчиці Яворівського району. Про цей час жінка сьогодні згадує лише крізь сльози. Біль, каже, не пройшов навіть і з роками.
«Пам’ятаю вагони, які воші були, голодна. Ніхто не бачив, як мама померла», – говорить Марія Чабан-Залізняк.
Виселили за те, що були господарями на своїй землі
У травні 1941 року, за кілька тижнів до приходу німецьких військ у Галичину, енкаведисти виселили сім’ю Залізняків зі села Мальчиці Яворівського району у Томську область за те, що ті були «куркулями», тобто були добрими господарями, не злодіями, а працьовитими людьми – мали поле, хату, худобу. У Сибіру в 1943 році загинув батько, де він похований Марія Чабан досі не знає. У 1946 році в рідне село повернулась вона з молодшою сестрою Софією, а також два батькових брати. Мама, дідуньо, бабуня, тато спочили у сибірській землі.
Вдруге Марію Чабан-Залізняк, її сестру і родини двох батькових братів були репресовані у 1950 році за те, що третій брат батька Михайло партизанив. Повернулась Марія на Яворівщину в 1960 році.
Тяжко у свої 14 років працювала на лісоповалі, зачіпляла до трактора дерево, а він тягнув. Січкорізкою обрізала сучки
«Наша хата у Мальчицях була геть розграбована, там уже мешкали якісь люди. Одну хатину дерев’яну розібрали, палили дровами у кам’яній хаті. Все майно втратила. Мене стрийко забрав у Мшани до себе. Якби ви знали, як я тяжко у свої 14 років працювала на лісоповалі, зачіпляла до трактора дерево, а він тягнув ліс рубати. Січкорізкою обрізала сучки. Скільки лісу я перекатала… ».
Після Сибіру ставились як до «ворога народу»
До Марії Чабан уже після повернення в Україну було упереджене ставлення, як до «ворога народу і радянської влади». Вона працювала вантажником, спалила паспорт, а голова сільської ради видав їй довідку, якою і користувалась, щоб знайти бодай якусь роботу, щоб вижити.
«Я ходила вже у роки незалежної України, щоб мені якісь пільги дали на газ, мені зі Сибіру прислали довідку, а мені ці роки до пенсії не зарахували. Маю трудову книжку, де записи є з Сибіру. А нас тепер хіба не нищать? Другий Сталін настав», – зазначає жінка.
На запитання, чи звинувачує вона когось у цих стражданнях і втратах, які пережила, Марія Чабан-Залізняк відповіла, що винен у цьому Сталін і комуністи. Коли у 1953 році на поселенні у Сибіру почула з друзями про смерть диктатора, то всі почали плескати від радості. Бо розуміли, що будуть зміни. І справді було невелике полегшення.
Жінка цікавиться політикою і сьогодні, але часто наводить аналогії подій сучасних з минулими.
