Прага – За минулі 10 років після вторгнення 19 березня 2003 року міжнародної коаліції на чолі зі США в Ірак Саддама Хусейна відбулося чимало того, що дозволяє сьогодні реальними очима подивитися на деякі уособлення цієї трагічної війни. Це й розвінчаний міф адміністрації президента Джорджа Буша про головну причину вторгнення в Ірак та один із носіїв цього міфу. Це й трагічні жертви цієї війни, яких нараховують від понад 100 тисяч до мільйона, та дивом уцілілі свідки перших жорстоких бомбардувань Багдада та його околиць. Тут також і жорстокі тортури над іракськими в’язнями у в’язниці «Абу-Грейб», що їх чинили американські вояки, згідно з наказами згори, які й стали головними «цапами-відбувайлами» у правовій оцінці цієї ганьби у США. Хоча ця війна й до сьогодні ставить чимало питань, та все ж її пам’ятатимуть як ще одну ганебну сторінку в історії людства.
Одне з уособлень іракської війни – Ахмад Чалабі, представник впливового і багатого роду з шиїтів Іраку, який втік після антимонархічної революції 1958 року на Захід. У Вашингтоні його навіть розглядали якийсь час як потенційного спадкоємця Саддама Хусейна у повоєнному Іраку. Але зірка його згасла, коли почало наростати як в Багдаді, так і у світі неприйняття Чалабі як творця брехливої причини вторгнення в Ірак США та їхніх союзників.
Саме Чалабі з його Іракським національним конгресом та ті офіційні особи в США з адміністрації Джорджа Буша, які його вели, були звинувачені пізніше як джерела брехливої інформації про ймовірні воєнні програми Саддама з нібито ядерними й хімічними розробками. Так що ймовірна зброя масового знищення Саддама, яку назвав головною причиною вторгнення в Ірак Джордж Буш, ніколи не існувала.
У цьому багато хто в світі сумнівався ще перед вторгненням, але це були не Джордж Буш та не британський прем’єр Тоні Блер. Лише у 2005 році головний військовий інспектор ЦРУ в Іраку повідомив, що немає жодного аргументу для підтвердження головної причини вторгнення в Ірак.
Так, Фаваз Ґерґес, директор Центру Близького Сходу в Лондонській школі економіки, у розмові з Радіо Свобода зазначив: «Роль Ахмада Чалабі була основною в переконанні американських зовнішньополітичних чинників, особливо неоконсерваторів, що Саддам Хусейн мав хімічну і навіть ядерну зброю. Чимало американських політиків хотіли вірити в це, а Чалабі був якраз таким джерелом для цієї аудиторії. Американські політичні установи купилися на цю його байку».
Цей же експерт також каже, що Чалабі не має якогось серйозного політичного майбутнього, бо він «ніколи не мав реальної соціальної підтримки, важливої складової влади в Іраку».
Алі Ісмаїл Аббас – зримий і трагічний докір вторгненню в Ірак
Алі Ісмаїлові Аббасу було 12 років, коли почалася війна в Іраку, яка перевернула все його життя. Алі згадує трагічні наслідки першої ночі вторгнення та вибух американської ракети біля його будинку, розташованого на південь від Багдада.
«Ми всі спали. Це була 12-а година ночі, – розповідає він. – Ми лише почули сильний вибух неподалік дому. За мить весь наш дім завалився на нас, і все було охоплено вогнем. Я чув крики моїх рідних, і моє тіло горіло вогнем, та я нічого не міг бачити. Так я втратив моїх тата, маму і 13 інших членів нашої родини».
Алі втратив обидві руки, 60 відсотків його шкіри згоріло під час вибуху. Лікарі в Багдаді не вірили, що він побачить свій 13-й день народження.
Оцінки цивільних втрат у війні в Іраку залежать від того, які організації беруться за це. Представники проекту «Число жертв в Іраку» стверджують, що до кінця 2012 року в Іраку загинуло понад 120 тисяч цивільних, Міністерство з прав людини в Багдаді каже про 250 тисяч жертв, а опитування громадської думки приватним бізнес-дослідженням у 2007 році називає до одного мільйона вбитих лише за перші чотири з половиною роки війни.
Алі Ісмаїл Аббас уникнув приєднання до цих підрахунків числа жертв у Іраку. Його, як і його земляка Ахмеда Фаргана, врятували лікарі в Лондоні. Унікальні протези британських лікарів дозволили цим іракським хлопцям навіть грати у футбол, повернути собі радість життя. Алі навчився користуватися комп’ютером за допомогою ніг, вивчив англійську, став громадянином Британії і навіть одружився зі своєю шкільною товаришкою – Гамзі. Він буває в Багдаді та зустрічається зі своїми, які уціліли.
Сам Алі сьогодні багато допомагає жертвам цієї війни. Хто як не він розуміє всю важливість цього та пам’ятає про жахи трагічних втрат Іраку.
Головні винуватці тортур в «Абу-Грейбі» відбулися лише висновками комісії
Символ зловживань силами вторгнення у війні в Іраку – в’язниця «Абу-Грейб» у Багдаді, повідомлення з-за стін якої у квітні 2004 року потрясли світ. Одинадцять американських вояків, включно з трьома жінками, були звинувачені в тортурах над іракським в’язнями в цій в’язниці. Серед них була й Лінді Інґланд, військовослужбовець резерву американської армії, яка стала обличчям скандалу. Деякі фото показали Інґланд із в’язнем на прив’язі накарачках, або ж із в’язнем із торбою на голові, який змушений був мастурбувати. Лінді позувала разом з нареченим Чарльзом Ґрейнером на піраміді з голих в’язнів із брутальними жестами середніх пальців.
Америка довідалась про тортури в «Абу-Грейбі», і громадськість з обуренням включилася в кампанію розслідування цих злочинів в Іраку. Це відбувалося водночас із розкриттям зловживань американських військових в Афганістані та у в’язниці «Гуантанамо».
Висновок Сенатської комісії США у справах озброєнь від 2008 року свідчить, що відповідальними за зловживання в «Абу-Грейбі» є офіційні особи з адміністрації президента Джорджа Буша, включно з міністром оброни США Дональдом Рамсфелдом, який допустив «фізичний тиск і приниження в’язнів в Іраку, як відповідне до них ставлення в умовах війни».
Дослідник Amnesty International Карстен Юрґенсен відзначає для Радіо Свобода негативний досвід американських військових у порушенні прав людини в Іраку на прикладі «Абу-Грейба».
«Я думаю, що ми можемо тут сказати, що це є один із найбільш тривалих проявів тортур і зловживань в Іраку, що відбувалися з часів Саддама Хусейна. Цим досвідом тортур і приниження затриманих іноземні військові залишили спадок, бо нині нова іракська влада робить те ж саме», – зауважує правозахисник.
Лінді Інґланд народила потім сина, кажуть, від Ґрейнера, відбула три роки ув’язнення за зловживання в «Абу-Грейб», тепер пише спогади. Разом із вибаченнями за тортури і посиланнями на накази згори Лінді все ж залишається непримиренною до її жертв на фотографіях. Нині вона лікується від депресії та сама виховує свого 8-річного сина. Чарльз Ґрейнер, який відбув покарання за «Абу-Грейб» у 7 років в’язниці із 10 після дострокового звільнення, не хоче навіть бачити свою колишню підлеглу та заперечує, що дитина Лінді від нього.
Матеріал підготували Василь Зілгалов і Ron Synovitz
Одне з уособлень іракської війни – Ахмад Чалабі, представник впливового і багатого роду з шиїтів Іраку, який втік після антимонархічної революції 1958 року на Захід. У Вашингтоні його навіть розглядали якийсь час як потенційного спадкоємця Саддама Хусейна у повоєнному Іраку. Але зірка його згасла, коли почало наростати як в Багдаді, так і у світі неприйняття Чалабі як творця брехливої причини вторгнення в Ірак США та їхніх союзників.
Саме Чалабі з його Іракським національним конгресом та ті офіційні особи в США з адміністрації Джорджа Буша, які його вели, були звинувачені пізніше як джерела брехливої інформації про ймовірні воєнні програми Саддама з нібито ядерними й хімічними розробками. Так що ймовірна зброя масового знищення Саддама, яку назвав головною причиною вторгнення в Ірак Джордж Буш, ніколи не існувала.
У цьому багато хто в світі сумнівався ще перед вторгненням, але це були не Джордж Буш та не британський прем’єр Тоні Блер. Лише у 2005 році головний військовий інспектор ЦРУ в Іраку повідомив, що немає жодного аргументу для підтвердження головної причини вторгнення в Ірак.
Так, Фаваз Ґерґес, директор Центру Близького Сходу в Лондонській школі економіки, у розмові з Радіо Свобода зазначив: «Роль Ахмада Чалабі була основною в переконанні американських зовнішньополітичних чинників, особливо неоконсерваторів, що Саддам Хусейн мав хімічну і навіть ядерну зброю. Чимало американських політиків хотіли вірити в це, а Чалабі був якраз таким джерелом для цієї аудиторії. Американські політичні установи купилися на цю його байку».
Цей же експерт також каже, що Чалабі не має якогось серйозного політичного майбутнього, бо він «ніколи не мав реальної соціальної підтримки, важливої складової влади в Іраку».
Алі Ісмаїл Аббас – зримий і трагічний докір вторгненню в Ірак
Алі Ісмаїлові Аббасу було 12 років, коли почалася війна в Іраку, яка перевернула все його життя. Алі згадує трагічні наслідки першої ночі вторгнення та вибух американської ракети біля його будинку, розташованого на південь від Багдада.
«Ми всі спали. Це була 12-а година ночі, – розповідає він. – Ми лише почули сильний вибух неподалік дому. За мить весь наш дім завалився на нас, і все було охоплено вогнем. Я чув крики моїх рідних, і моє тіло горіло вогнем, та я нічого не міг бачити. Так я втратив моїх тата, маму і 13 інших членів нашої родини».
Алі втратив обидві руки, 60 відсотків його шкіри згоріло під час вибуху. Лікарі в Багдаді не вірили, що він побачить свій 13-й день народження.
Оцінки цивільних втрат у війні в Іраку залежать від того, які організації беруться за це. Представники проекту «Число жертв в Іраку» стверджують, що до кінця 2012 року в Іраку загинуло понад 120 тисяч цивільних, Міністерство з прав людини в Багдаді каже про 250 тисяч жертв, а опитування громадської думки приватним бізнес-дослідженням у 2007 році називає до одного мільйона вбитих лише за перші чотири з половиною роки війни.
Алі Ісмаїл Аббас уникнув приєднання до цих підрахунків числа жертв у Іраку. Його, як і його земляка Ахмеда Фаргана, врятували лікарі в Лондоні. Унікальні протези британських лікарів дозволили цим іракським хлопцям навіть грати у футбол, повернути собі радість життя. Алі навчився користуватися комп’ютером за допомогою ніг, вивчив англійську, став громадянином Британії і навіть одружився зі своєю шкільною товаришкою – Гамзі. Він буває в Багдаді та зустрічається зі своїми, які уціліли.
Сам Алі сьогодні багато допомагає жертвам цієї війни. Хто як не він розуміє всю важливість цього та пам’ятає про жахи трагічних втрат Іраку.
Головні винуватці тортур в «Абу-Грейбі» відбулися лише висновками комісії
Символ зловживань силами вторгнення у війні в Іраку – в’язниця «Абу-Грейб» у Багдаді, повідомлення з-за стін якої у квітні 2004 року потрясли світ. Одинадцять американських вояків, включно з трьома жінками, були звинувачені в тортурах над іракським в’язнями в цій в’язниці. Серед них була й Лінді Інґланд, військовослужбовець резерву американської армії, яка стала обличчям скандалу. Деякі фото показали Інґланд із в’язнем на прив’язі накарачках, або ж із в’язнем із торбою на голові, який змушений був мастурбувати. Лінді позувала разом з нареченим Чарльзом Ґрейнером на піраміді з голих в’язнів із брутальними жестами середніх пальців.
Америка довідалась про тортури в «Абу-Грейбі», і громадськість з обуренням включилася в кампанію розслідування цих злочинів в Іраку. Це відбувалося водночас із розкриттям зловживань американських військових в Афганістані та у в’язниці «Гуантанамо».
Висновок Сенатської комісії США у справах озброєнь від 2008 року свідчить, що відповідальними за зловживання в «Абу-Грейбі» є офіційні особи з адміністрації президента Джорджа Буша, включно з міністром оброни США Дональдом Рамсфелдом, який допустив «фізичний тиск і приниження в’язнів в Іраку, як відповідне до них ставлення в умовах війни».
Дослідник Amnesty International Карстен Юрґенсен відзначає для Радіо Свобода негативний досвід американських військових у порушенні прав людини в Іраку на прикладі «Абу-Грейба».
«Я думаю, що ми можемо тут сказати, що це є один із найбільш тривалих проявів тортур і зловживань в Іраку, що відбувалися з часів Саддама Хусейна. Цим досвідом тортур і приниження затриманих іноземні військові залишили спадок, бо нині нова іракська влада робить те ж саме», – зауважує правозахисник.
Лінді Інґланд народила потім сина, кажуть, від Ґрейнера, відбула три роки ув’язнення за зловживання в «Абу-Грейб», тепер пише спогади. Разом із вибаченнями за тортури і посиланнями на накази згори Лінді все ж залишається непримиренною до її жертв на фотографіях. Нині вона лікується від депресії та сама виховує свого 8-річного сина. Чарльз Ґрейнер, який відбув покарання за «Абу-Грейб» у 7 років в’язниці із 10 після дострокового звільнення, не хоче навіть бачити свою колишню підлеглу та заперечує, що дитина Лінді від нього.
Матеріал підготували Василь Зілгалов і Ron Synovitz
