Львів – Дев’яте травня у Львові все більше перетворюється у цвинтарну пародію. Бо ніхто насправді не згадує справжніх фронтовиків, які віддали своє життя у війні, ніхто не здогадається принести навіть маленький хрест. На жодній з могил на Пагорбі Слави немає хреста… Але нікому немає діла до душ загиблих, ні лівим, ні правим. Дев’яте травня переслідується інша ціль. Це день полювання за червоним прапором, який злодійкувато виймають задоволені комуністи, а праворадикали намагаються його вирвати, бо це символ окупації і зла. Оператори бігають і бояться, щоб не пропустити кадр із червоною тканиною.
Взагалі що можуть робити праворадикали 9 травня на військових меморіалах серед комуністів і ветеранів, яких вони зневажають. Адже свободівці вирішили, що 8 травня – День скорботи за жертвами тоталітарних режимів і Другої світової війни. Але не зуміли організувати тисячі і тисячі людей на поминальні заходи 8 травня, щоб продемонструвати чітку позицію, а не голослівну заяву.
Восьмого травня зустріла колишніх політв’язнів і репресованих, які відсиділи у радянських таборах. Кожна людина – це окрема історія життя. Ці люди молились біля хреста на пагорбі «Цитадель», де у роки війни був німецький концтабір і там загинули майже 140 тисяч військовополонених різних національностей. Але влада і місцеві депутати не приєднались до їхнього віча, бо зорганізували свою піар-акцію. Відтак чи продемонстрував патріотичний Львів, що для нього 8 травня – це день завершення війни, день жалоби? Як на мене – ні. Лише голосно лунали політичні заяви, які вигідні, як лівим, так і правим, бо це їх лише підживлює для існування.
Взагалі що можуть робити праворадикали 9 травня на військових меморіалах серед комуністів і ветеранів, яких вони зневажають. Адже свободівці вирішили, що 8 травня – День скорботи за жертвами тоталітарних режимів і Другої світової війни. Але не зуміли організувати тисячі і тисячі людей на поминальні заходи 8 травня, щоб продемонструвати чітку позицію, а не голослівну заяву.
Восьмого травня зустріла колишніх політв’язнів і репресованих, які відсиділи у радянських таборах. Кожна людина – це окрема історія життя. Ці люди молились біля хреста на пагорбі «Цитадель», де у роки війни був німецький концтабір і там загинули майже 140 тисяч військовополонених різних національностей. Але влада і місцеві депутати не приєднались до їхнього віча, бо зорганізували свою піар-акцію. Відтак чи продемонстрував патріотичний Львів, що для нього 8 травня – це день завершення війни, день жалоби? Як на мене – ні. Лише голосно лунали політичні заяви, які вигідні, як лівим, так і правим, бо це їх лише підживлює для існування.
