Звання «народного артиста» в Україні дискредитоване – експерти

Київ – Звання «народний артист України» – радянський спадок. Воно було запроваджено у сталінські часи. Чи не найголовнішим критерієм у його наданні була підтримка митцем тодішнього режиму. Чи змінився критерій для нагороджених у сучасній Україні? На думку самих митців, це звання дискредитоване, оскільки ним нагороджують не стільки за видатні заслуги і кропітку творчу працю, скільки за наближеність до влади. Але як змінити підхід до відзначення видатних діячів культури, рецептів в Україні ще немає.

Черговий скандал навколо державних звань викликало нагородження званням «народний артист України» виконавця «табірної лірики» Олега Гаврилюка.

Найвище українське звання від президента Віктора Януковича отримав автор російськомовних пісень. Головна заслуга митця, на думку багатьох, полягає у тому, що він співає на днях народження президента, і їхні смаки щодо музики збігаються.

«Коли я вперше виступав на дні народження Віктора Федоровича Януковича, у мене був не те що шок, була несподіванка. Тому що усі сиділи, десь 25 людей, і кожну мою пісню слухали. Тобто, ці люди, які прийшли до влади, вміють слухати, і правильні пісні слухати», – розповів Гаврилюк в інтерв’ю російському телебаченню.

Співак у розмові з журналістами визнав, що лише 10 років тому увійшов у шоу-бізнес, а вже за рік, у 2004 році, з рук президента Леоніда Кучми і з подачі президента Росії Володимира Путіна отримав статус «заслужений артист України».

Тим часом, згідно із законодавством України, звання «народного» митець може отримати не раніше, ніж через 10 років після отримання «заслуженого».

У тому ж інтерв’ю Гаврилюк розповів, що дружить із багатьма відомими політиками, депутатами, у тому числі – з народним артистом України Яном Табачником, який і представляв його на нагороду.

«Сьогодні усі мої колишні підлеглі, компаньйони, мої друзі – вони усі депутати, мільйонери», – розповідав журналістам Гаврилюк.

Опозиція вимагає скасувати «пережитки СРСР» у культурі

Депутати Львівської міськради від партії УДАР звернулись до голови Верховної Ради Володимира Рибака з вимогою скасувати практику присвоєння звань «заслужений артист України» і «народний артист України». Політики назвали згадані вище звання пережитками автократичного радянського світогляду, який Україна має відкинути.

Відповідний законопроект уже готує депутат від «Батьківщини» Володимир Яворівський. Восени він пропонуватиме парламентові скасувати згадані вище звання і відповідні пільги, які визначали ще радянські закони.

«Це все – рішення Верховної ради СРСР, це не Україна. Там була своя градація: народний артист України, народний артист СРСР, звідтам ішли пільги. І з тих часів усе залишилося по-старому. Я хочу, щоб це було відмінено. І готую зараз законопроект, щоб відмінити усі ці атавістичні речі, яких ніде у світі немає. Я розумію, що скандал буде дуже великий. Бо ж є люди, які вже стоять «на порозі» отримання звань заслужених і народних. Тих, хто уже удостоєний цих звань або хто вже «вирвав» собі звання, чіпати не потрібно. Нехай собі доживають віку з усіма цими пільгами, бо забирати ці їхні пільги – то скандал», – зазначив Яворівський у розмові з Радіо Свобода.

Він пропонує після ухвалення закону не присвоювати звання «заслужених» і «народних». Депутат вважає, що держава має підтримувати культуру, створивши належні умови праці для творчих людей і належним чином цю працю оплачуючи.

Звання «народних» і «заслужених» з’явилося за сталінських часів

Публіцист, філософ Сергій Грабовський стверджує, що згаданими вище відзнаками за радянських часів влада відзначала ідеологічно лояльних до неї артистів. Не менш, чи більш талановиті, але не лояльні відправлялися до ГУЛАГу. Творці, які могли прославити українське мистецтво у світі, такі як театральний режисер Лесь Курбас, художник Михайло Бойчук, поет Микола Зеров, дочекалися від радянської влади визнання у вигляді кулі в потилицю.

Нині ж, на думку Грабовського, для діячів культури звання «народного артиста» – це насамперед можливість долучитися до відповідних пільг. Ідеологічний бік, який переважав за радянської доби, нині цікавить митців найменше.

«Що стосується звання заслуженого і народного артиста, то вони успадковані від радянської доби. Але успадковані вони разом з іншою величезною кількістю атрибутів тієї системи, яка, на жаль, досі жива і в органах державного управління, і в ідеології, і в багатьох інших сферах, сказав Грабовський у розмові з Радіо Свобода.

На його думку, чимало людей виступатимуть проти скасування цих звань, і не тільки політики «неорадянського» спрямування, а й чимала кількість самих артистів.

В Україні звання «народних» носять багато дійсно визначних артистів, співаків, композиторів, таких як Ніна Матвієнко чи Мирослав Скорик, але нагородження високими званнями виконавців шансону дискредитує саме звання і культуру в цілому. Так вважає народний артист України, ректор Національної музичної академії імені Чайковського, хоровий диригент Володимир Рожок.

«Я би обов’язково створював перешкоди, щоб до когорти нагороджуваних не потрапляли люди без голосу, без таланту. Щоб високі звання отримували не люди, які мають, так би мовити, довгі волохаті руки і прагнуть будь-якою ціною вирвати це звання. Бо ж у нас талановиті люди чомусь не завжди можуть стати народними артистами. При цьому люди ж бачать, якщо людина виходить і співає, не маючи голосу. Сміється тоді вся Україна! Ми ж, Україна, співуча держава», – зауважив професор Рожок у розмові з Радіо Свобода.

За його словами, головним стимулом для отримання звання ще з радянських часів були певні матеріальні пільги, які за відсутності належної уваги держави до сфери культури дозволяють митцям існувати більш-менш безбідно.

«За звання «народний артист» митець отримує 40 відсотків від окладу до своєї зарплати. Наприклад, якщо оклад 2 тисячі гривень, до нього ще сорок процентів іде. Це особливе визнання заслуг людини, яка носить таке високе звання», – пояснює професор Рожок.

Хто і як має винагороджувати талант?

Багато митців нової генерації вважають, що жодне звання не замінить популярності. Від звання «заслуженого» у 2005 році відмовився відомий музикант Олег Скрипка. За словами митця, це звання вже давно дискредитовано.

«Ті достойні люди, які мають це звання, опинилися поряд з іншими людьми, які просто купили його за гроші», – сказав він в одному зі своїх інтерв’ю. Проте він був єдиним, хто зумів підтвердити свої слова справами.

Колега по цеху, лідер гурту «Мандри» Сергій Фоменко, хоча і вважає, що від наявності або відсутності звання не залежить комерційний успіх та популярність артистів, того ж 2005 року став заслуженим артистом України.

«Комерційному успіху сприяють хороший музичний матеріал і правильна промо-кампанія. Держава ж у нас не допомагає культурі ні в яких вимірах, і ці всі звання нічого до популярності не додають, це я точно кажу», – сказав Фоменко Радіо Свобода.

Міністр культури Леонід Новохатько вважає, що систему винагороди діячам культури треба змінювати, але при цьому необхідно врахувати особливості праці і характеру митців.

«З одного боку, визнання для будь-якого митця у широкому розумінні слова – це найголовніше. Головне для митця – відповідь слухача, глядача, читача. І з іншого боку, митці мають дуже тонку самоорганізацію. Це дуже тонкі душі, які потребують похвали, уваги у хорошому сенсі слова. Їм подобається мати якесь звання від держави, нехай воно і видається застарілим, але воно приємне багатьом творчим людям, – каже Новохатько. – Люди середнього і старшого віку знають, що у радянські часи ці звання давалися чесно, їх отримували кращі. В останні роки так було не завжди. І це призводить до девальвації у ставленні до цих звань».

Міністр також повідомив, що готовий радитися з усіма зацікавленими сторонами для створення сучасної системи винагородження діячів культури.