Янукович балансує між групами впливу, «сім’я» не є головною – Бондаренко

Суперечки в Партії регіонів, зокрема, щодо конституційності угоди про асоціацію з ЄС, не свідчать про те, що конкуренція між окремими групами впливу переростає у конфлікт. Президент Віктор Янукович балансує між трьома групами впливу, посиливши свої позиції завдяки відданій йому «сім’ї», зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода політолог Кость Бондаренко. За його словами, президент зумів створити систему, яку стримує посилення опозиції і дає йому великі шанси на переобрання на президентських виборах-2015.

– Радник прем’єр-міністра, депутат-регіонал Олег Царьов заявив про те, що угода про асоціацію з ЄС суперечить Конституції, а натомість виступає за входження України до Митного союзу. Йому опонують деякі урядовці, йому опонує радник президента. Про що свідчить ця дискусія? Багатовекторність у нас завжди була, але чому вона проявилась зараз у Партії регіонів?

​– Один мій знайомий психіатр сказав, що будь-яка партія влади приречена на шизофренію, а будь-яка опозиційна партія приречена на параною. Але якщо говорити серйозно, то у даній ситуації найпростіше було б сказати, що Олег Царьов озвучив свою власну позицію, яка не узгоджувалася ні з прем’єр-міністром, не узгоджувалася ні з президентом. Тобто, це позиція народного депутата Олега Царьова і нічия більше. Щоправда, можна було б так сказати для того, щоб просто закрити дискусію.

Але можна говорити про те, що в середовищі Партії регіонів є група людей, які дійсно побоюються того, що, підписавши угоду про асоціацію, Партія регіонів може втратити частину електорату на Сході, по-перше. По-друге, є переконання, які лежать саме у площині симпатій до Росії – це така собі «група зачарованих на схід», як сказав би Ярослав Галан. По-третє, угода про асоціацію, дійсно, несе в собі велику кількість ризиків. Я б не сказав – небезпек, але ризиків, про які говорять сьогодні виробничники. Але про ці ж ризики вони говорили, коли Україна підписувала угоду зі Світовою організацією торгівлі – що може бути серйозний удар по українській економіці. Удару, насправді, не сталося чи принаймні він був не настільки помітним. Тепер говориться про те, що може бути удар внаслідок того, що ринок України стає беззахисним перед європейськими акулами бізнесу, а також через те, що Україна буде змушена взяти на себе цілу низку зобов’язань в економічній сфері.

– А взагалі в цій дискусії – Митний Союз чи ЄС – більше раціональних чи ірраціональних аргументів?

– Є і раціональні, й ірраціональні моменти. В даній ситуації просто Олег Царьов став рупором цієї частини в Партії регіонів, і при цьому Олег Царьов дуже дивно солідаризувався із Віктором Медведчуком.

Віктор Медведчук, який нібито скромно очолює громадську організацію «Український вибір», про яку раніше знали тільки тому, що банери висіли і розтяжки по вулицях – а тепер вони надають юридичні консультативні послуги Олегу Царьову. Принаймні, він послався на їхнє дослідження, коли говорив про те, що суперечать Конституції шість пунктів угоди.

Словом, можна говорити про те, що викристалізовується якась політична група, яка очевидно заявить про себе, можливо, навіть не зараз, а після 2015 року – заявить дуже голосно. Це група, яка частково сьогодні зосереджена довкола Медведчука, яка частково сьогодні присутня у Партії регіонів тощо. Але ця група, скоріш за все, буде акцентувати увагу не стільки на необхідності поглиблення стосунків між Україною і Росією, а буде виступати з євроскептичних чи з європесимістичних позицій.

– А наскільки велика вага цієї групи всередині Партії регіонів?

– Насправді, вона на сьогоднішній день невелика, тому що Партія регіонів ієрархізована і дуже дисциплінована політична сила. І сьогодні, фактично, основні сили в Партії регіонів кидаються саме на те, щоб забезпечити максимально безхмарний і максимально спокійний процес підписання угоди з Євросоюзом про асоціацію.

– Якщо говорити про дискусії неявні, а приховані, то одним з їх наслідків є те, що в Україні фактично зупинилася приватизація. Вже минуло півроку, а приватизація становить лише близько 2% від річного плану. І депутати-опозиціонери з профільної парламентської комісії, яка стежить за приватизацією, кажуть: до 2012 року між основними групами впливу біля президента була домовленість, і один приватизовував шахти, інший – обленерго, третій – ще щось. А тепер приватизація зупинилась. Чи можна казати, що між групами впливу в оточенні президента посилились непорозуміння?

– Тертя завжди були, протистояння завжди було між різними групами впливу, була конкуренція. Це, скоріш за все, можна назвати конкуренцією. Але в той же час, я думаю, що приватизація не зупинилася, а призупинилася. Протягом травня-липня відбулися певні внутрішні перестановки, перегрупування сил, які непомітні загалу. І з осені вже явно стане помітно, що існує група так званих молодих менеджерів – будемо їх так називати, бо «сім’єю» їх називати дуже умовно. Скажімо, Захарченко не належить до «сім’ї», не стояв за ним Олександр Янукович, хоча як би цього хотілося деяким журналістам. Ще ціла низка людей не мають відношення до «сім’ї». Це – нові менеджери, які орієнтовані саме на Віктора Януковича, прийшли у владу завдяки Януковичу.

А з іншого боку, є промислово-фінансові групи, які чудово усвідомлюють, що вони перебувають в конкурентних умовах, на сьогоднішній день в рівних навіть умовах із цими новими менеджерами. Це перегрупування закінчилося, і я думаю, що після встановлення нових правил гри відбудеться і приватизація. Якщо сьогодні у когось викликає занепокоєння, що лише 2% від плану приватизації виконано, то я уявляю, як битимуть на сполох, коли за три місяці, наприклад, 2013 року, 98% буде приватизовано.

– Не те, що сполох, а є певне здивування, адже з виконанням бюджету є проблеми, а приватизація б мала бюджет наповнювати до певної міри...

– Я думаю, що це буде теж викликати занепокоєння, якщо кожного дня потім буде з’являтися інформація, що приватизовано той чи інший об’єкт.

Наприкінці 2012 року почалися тектонічні зміни – ми бачили, як відбулися перестановки в уряді, і які сили отримали гору в уряді, а які втратили свої позиції. Потім окремі сили поновили свої позиції. Після того, як вони закінчаться, думаю, з вересня-жовтня почнеться і розподіл тих активів, на які хто мав претензії.

– Коли наприкінці минулого року першим віце-прем’єром став пан Арбузов, то дуже багато хто казав: через рік він буде прем’єр-міністром. Коли прем’єр Азаров був у відпустці, Арбузов виконував його обов’язки. Чи можна сказати, що він вдало виконував обов’язки прем’єра і що він наблизився до прем’єрського крісла?

– Арбузову потрібно ще дуже багато зробити для того, щоб стати дійсно ефективним менеджером. В нього є задатки для того, щоб бути ефективним менеджером, але на сьогоднішній день він ще не до кінця зжився з тією роллю, яку приготували йому, я думаю, радше його піарники, ніж президент чи його оточення. Призначення Арбузова прем’єром сьогодні порушить ту систему балансу, яка вибудовувалася упродовж першої половини 2013 року. Тобто це навряд чи у планах Віктора Януковича. Якщо говорити, виходячи зі здорової логіки, то Януковичу найвигідніше зберегти статус-кво цього Кабінету міністрів, можливо, з невеличкими замінами – один-два міністри можуть бути замінені – зберегти до 2015 року.

Моя версія – Микола Азаров у грудні 2012 року підписав контракт до 2015 року. Інакше я не розумію, навіщо йому було продовжувати своє політичне життя у виконавчій владі, оскільки в грудні якраз 2012 року йому виповнилося 65 років – граничний термін перебування на держаній службі, але він все одно продовжив. Йому простіше, наприклад, було піти у парламент і там продовжити своє політичне довголіття. Я не думаю, що він йшов на півроку.

– До речі, поширеною є думка, що сходження наближеної до президента групи, яку називають «сім’я», у багатьох в Партії регіонів викликає спротив, неприйняття. Наскільки цей спротив набув критичної напруги?

– Критичної напруги немає. Є просто конкуренція, єдність і боротьба протилежностей.

– Ми бачили конкуренцію і всередині помаранчевої команди, яка їм дуже дорого коштувала.

– Всередині помаранчевої команди була відверта війна, коли один одного звинувачували абсолютно відверто, не соромлячись, коли виносилося це все у публічну сферу. В даній ситуації ця конкуренція не переходить межі дозволеного і межі здорового глузду. Я не можу сказати, наприклад, що група «сім’я» є більш близькою Януковичу, ніж інші групи впливу: ніж група Ахметова чи група того ж Фірташа. Вони є рівновіддаленими. Просто на деякому етапі Віктор Янукович зрозумів: якщо він буде робити ставку на Ахметова і Фірташа, то він буде залежним від них. Він буде залежним, оскільки ці групи допомогли йому в 2004-2010 роках, вони йому всіляко демонстрували свою підтримку, допомогли йому стати президентом, допомогли йому в 2006 році повернутися у прем’єрське крісло тощо. Він мав зобов’язання перед ними. Віктор Янукович створив ще одну групу і максимально дав їй преференції для того, щоб вона могла стати на рівень із цими двома групами, для того щоб існувала група залежна від самого Януковича, вдячна йому за те, що він їх привів у владу тощо. І на сьогоднішній день Янукович просто балансує між цими групами впливу. І він чудово розуміє, що ефективне балансування між цими групами впливів забезпечить йому абсолютно нормальні позиції. Тому що всі чудово розуміють: якщо забрати з цієї схеми сьогодні Януковича, то відповідно вся ця система в принципі розвалиться.

– Ми близько року тому з Вами розмовляли в цій студії і основна Ваша теза полягала в тому, що нова опозиція народиться всередині цієї влади. Наскільки реалізація цієї тези за рік просунулася?

– На сьогоднішній день в нас немає реально опозиції як такої в країні. Тобто, є ті, хто називають себе опозицією.

– Є навіть вибір опозиції – щонайменше, три опозиційних лідери.

– Але її питома вага в суспільстві і її вплив на процеси політичні й суспільні, на функціонування парламенту, на функціонування Кабінету міністрів тощо – є мінімальним. Тому можна говорити про те, що опозиція є тією силою, присутністю якої в політичному просторі можна знехтувати. Реально все політичне життя у нас забезпечується наявністю двох позицій в оточенні президента: позицією старих і позицією нових менеджерів, чи старої і нової груп. Одна виступає в ролі влади, інша опозицією – і навпаки. А опозиція… Як дуже цинічно сказав один із політиків, «вся опозиція ходить коридорами Банкової і дуже знічується, коли бачить один одного там».

– Але влітку цього року рейтинг одного з опозиційних лідерів, Кличка, став більшим, ніж у чинного президента.

– Ви дивіться не на рейтинги, а на наявність електорального ядра. Тому що рейтинг будь-якого лідера можна надути як гумову кульку, а потім він може знівелюватися. Тому в мене питання – чи цей рейтинг він може зберегти і примножити до 2015 року, чи це люди, які можуть розсипатися, так як вони розсипалися в 2012 році? Пам’ятаємо, який був рейтинг у Кличка в 2012 році, під час усієї виборчої кампанії – і раптом здувся цей рейтинг, причому, завдяки його ж колегам з опозиції.

– Але все таки сумарний рейтинг опозиціонерів вищий за президентський.

– Ні, ми можемо говорити про те, що є велика кількість протестно-налаштованих громадян в Україні – це перший момент. Друге – є відсутність перетікання протестних настроїв у рейтинги опозиціонерів. Тобто, протестно-налаштовані громадяни не завжди бачать в нинішніх лідерах опозиції саме тих, кого вони готові були б підтримати. І третій момент – все-таки сьогодні соціологи говорять, що у Януковича – від 18 до 21% – тобто, десь 20% рейтингу. Жоден інший президент – ні Кучма, ні Ющенко – не мали на четвертому році своїх повноважень такого рейтингу, як Янукович. Тобто у Януковича є електоральне ядро – люди, які за будь-яких обставин будуть голосувати за нього. Це люди, яким просто немає за кого іншого голосувати.

– В таких умовах народження нової опозиції, про яке ми говорили рік тому, чим воно може бути зумовлене?

– Це буде група ображених, невдоволених, хто претендуватиме на те, щоб створити якусь свою нову політичну силу на Сході, тому що будуть розуміти, що не за горами 2017 рік, і потрібно вже зараз готувати якусь нову платформу. Це буде така собі soft-опозиція. Це не буде опозиція, яка буде йти на барикади, але ця опозиція буде доволі відчутною.

– Вже згадуваний нами Олег Царьов казав про можливість того, що за підтримки Росії може бути висунута проросійська альтернатива Януковичу – людина, яка буде більше грати на проросійських гаслах, ніж Янукович. Наскільки це небезпечно для чинного голови держави?

– Очевидно, він мав на увазі себе, бо я, наприклад, не бачу інших політиків, які б в принципі могли б зіграти в якусь російську гру. Є одна специфіка: на Сході дійсно дуже популярний Путін, у нього є високий рейтинг.

– Ну, сам Володимир Володимирович не зможе балотуватися.

– Звичайно. Але немає перетікання цього рейтингу, немає кореспондування рейтингу із рейтингами тих політиків чи тих політичних сил, яких підтримує Путін. На Сході України у Путіна близько 25% – я не знаю точних цифр, але умовно. Тож, якщо навіть – уявимо собі – завтра він з’являється з Віктором Медведчуком і закликає проголосувати за нього, то мій прогноз: Віктор Медведчук отримає 3-4% в таких умовах. Немає того, що креатура Путіна отримає стільки ж, скільки й Путін. Тому в даній ситуації Росія може грати свою гру скільки завгодно, але в той же час ця гра є малоефективною на українському ґрунті, як показують всі виборчі кампанії в Україні.

– Отже, якщо говорити про те, що ймовірна поява нової опозиції всередині цієї влади, то судячи з Ваших слів, президент доволі ефективно стримує народження цієї опозиції, не дає їй викристалізуватися.

– Думаю, що президент сьогодні мобілізує всі ресурси під 2015 рік, а вже після 2015 року опозиція вже заявить про себе.

– Але якщо в 2015-му президент знову отримає всю владу в свої руки, то який тоді сенс іти в опозицію, а не знаходити спільну мову з президентом?

– Дуже багато хто в Партії регіонів чудово розуміють, що в 2015 році та ж Партія регіонів зазнає серйозних змін, можливо, що на її базі з’явиться якась нова якість, можливо, дві якихось нових якості. Тому сьогодні можна говорити тільки про те, що ми стоїмо на порозі змін, але ці зміни почнуться після 2015 року.

– Щось може прискорити ці зміни?

– Навряд чи. Думаю, що 2014 рік пройде доволі гладко. Будуть якісь спроби виступів, мітингів, демонстрацій тощо, але ми вже бачили акції «Повстань, Україно!» – ці акції нічим не завершилися.