З цієї нагоди на Капітолійській галявині у Вашингтоні зібрались тисячі мешканців та гостей столиці. Мирна акція привернула увагу всієї нації не тільки масштабом, але і проблематикою – від робочих місць до контролю над зброєю та расового рівноправ’я. Але поперед усе, присутні святкували п’ятдесяту річницю мирного маршу протесту, коли Мартін Лютер Кінґ проголосив свою історичну промову.
Промовці і цього разу звертались до присутніх зі сходинок меморіалу президенту Лінкольну, звідти, де півстоліття тому стояв сам Кінґ. Конгресмен-демократ Джон Люїс виступав тут і п’ятдесят років тому. Сьогодні, каже він, боротьба за рівноправ’я досі не скінчена.
«Тому що є сили, є люди, які хочуть затягнути нас у минуле. Ми не можемо повертати назад. Ми подолали довгий шлях», – сказав він.
У своїй промові він згадав про нещодавнє рішення Верховного суду, яке відмінило частину Закону про вибори 1965 року, яка забороняла певним штатам міняти своє виборче законодавство:
Щоправда, Люїс та інші промовці зазначили, що багато расових упереджень залишились у минулому. Однак для багатьох присутніх питання не в тому, чи досягла Америка успіху за останні п’ятдесят років у боротьбі з дискримінацією, питання у тому – що ще можна зробити.
Креднел Вотсон хоче, щоб його донька пам’ятала, що в цей історичний день вона була тут. «Я дуже сподіваюсь, що, коли вона виросте, ситуація для неї буде кращою», – каже батько дівчини.
Френсіс Макалпайн Шарп каже, що мрія Кінга стане реальністю, коли колір шкіри взагалі не гратиме ніякої ролі. «Ми навіть не повинні говорити про це. Хто є чорношкірий, а хто білий. Ми повинні просто залишатись людьми, яких оцінюють за вчинками. Правда ж гарно, робити щось разом», – говорить Френсіс Макалпайн Шарп.
Втім, у світлі нещодавнього судового процесу над чоловіком, якого визнали невинними у вбивстві чорношкірого підлітка Трейвона Мартіна, багато з присутніх тут вважають, до здійснення мрії Кінга шлях залишається довгим.
Промовці і цього разу звертались до присутніх зі сходинок меморіалу президенту Лінкольну, звідти, де півстоліття тому стояв сам Кінґ. Конгресмен-демократ Джон Люїс виступав тут і п’ятдесят років тому. Сьогодні, каже він, боротьба за рівноправ’я досі не скінчена.
«Тому що є сили, є люди, які хочуть затягнути нас у минуле. Ми не можемо повертати назад. Ми подолали довгий шлях», – сказав він.
У своїй промові він згадав про нещодавнє рішення Верховного суду, яке відмінило частину Закону про вибори 1965 року, яка забороняла певним штатам міняти своє виборче законодавство:
Щоправда, Люїс та інші промовці зазначили, що багато расових упереджень залишились у минулому. Однак для багатьох присутніх питання не в тому, чи досягла Америка успіху за останні п’ятдесят років у боротьбі з дискримінацією, питання у тому – що ще можна зробити.
Креднел Вотсон хоче, щоб його донька пам’ятала, що в цей історичний день вона була тут. «Я дуже сподіваюсь, що, коли вона виросте, ситуація для неї буде кращою», – каже батько дівчини.
Френсіс Макалпайн Шарп каже, що мрія Кінга стане реальністю, коли колір шкіри взагалі не гратиме ніякої ролі. «Ми навіть не повинні говорити про це. Хто є чорношкірий, а хто білий. Ми повинні просто залишатись людьми, яких оцінюють за вчинками. Правда ж гарно, робити щось разом», – говорить Френсіс Макалпайн Шарп.
Втім, у світлі нещодавнього судового процесу над чоловіком, якого визнали невинними у вбивстві чорношкірого підлітка Трейвона Мартіна, багато з присутніх тут вважають, до здійснення мрії Кінга шлях залишається довгим.
