Київ – Національному академічному хору України імені Григорія Верьовки 70 років. Колектив відзначає ювілей великим концертом у Київській опері. Серед іншого, хор виконає твори свого засновника. Художній керівник колективу Анатолій Авдієвський розповів в інтерв’ю Радіо Свобода про гастролі хору, унікальність народного мистецтва та зв’язок української музики з українською економікою.
– Якими здобутками хору пишаєтеся найбільше?
– Я думаю, що пишатися властиво самовдоволеним людям. У мене ж є постійний неспокій за будь-яку подію в хорі. Безумовно, я радію, коли наша робота має теплий відгук від слухачів. Але, як сказав Чайковський, щоб зберегти талант, потрібно 99 відсотків праці.
– Хор багато гастролює. Що найбільше вражає слухачів за кордоном?
– Нещодавно ми відвідали Сполучені Штати, побувавши у найкращих залах цієї країни. І там слухачами були не тільки українці, а й взагалі громадяни США, різних національностей. Після концертів вони підходили до мене і на різних мовах говорили одне й те саме. Вони дякували за те, що ми збудили у них те забуте почуття поваги і любові один до одного, бажання спілкуватись зі своїми рідними й близькими. Адже Америка – це конгломерація, люди приїхали з різних країн, і свого часу вони спілкувалися, співали пісень і танцювали разом. А потім у гонитві за доларом втратили це почуття.
– У чому магія української народної пісні?
– Це унікальне чудо духовної культури. Мелос цієї пісні пов’язаний з молитвою до Бога, а молитва, у свою чергу, просякнута мелодіями української народної пісні. Я вважаю, що пісня, з філософської точки зору, – це голос нашого роду, який бере початок з глибини нашої історії.
– Нинішня молодь, яка приходить у колектив, талановита?
– Напрочуд! Ви поставили мені таке запитання, на яке я завжди відповідаю з оптимізмом і надією на майбутнє. Бо попри усі негаразди в державі – і політичні, і економічні – ми маємо прекрасних співаків і танцюристів.
– Негаразди у країні заважають творити?
– Знаєте, коли називаєш наш рік заснування – 1943-й, іноземні журналісти, як правило, не вірять, що у такий складний час, у воєнну добу утворився колектив чисельністю понад 150 чоловік. Зараз нам іноді кажуть: «Дуже важко вас утримувати, фінансові негаразди не дають можливості повноцінно забезпечувати діяльність цих колективів». Але це дивно, правда? У 21-му столітті, коли ми оголосили незалежність нашої держави, такі колективи мають підтримувати: наш хор Верьовки, ансамбль танцю Вірського, капелу «Думка», капелу бандуристів чи Національний оркестр народних інструментів. На превеликий жаль, акценти в нашій країні дещо зміщені. А відсутність духовного розвитку унеможливлює будь-який інший, у тому числі економічний.
– Якими здобутками хору пишаєтеся найбільше?
– Я думаю, що пишатися властиво самовдоволеним людям. У мене ж є постійний неспокій за будь-яку подію в хорі. Безумовно, я радію, коли наша робота має теплий відгук від слухачів. Але, як сказав Чайковський, щоб зберегти талант, потрібно 99 відсотків праці.
– Хор багато гастролює. Що найбільше вражає слухачів за кордоном?
– Нещодавно ми відвідали Сполучені Штати, побувавши у найкращих залах цієї країни. І там слухачами були не тільки українці, а й взагалі громадяни США, різних національностей. Після концертів вони підходили до мене і на різних мовах говорили одне й те саме. Вони дякували за те, що ми збудили у них те забуте почуття поваги і любові один до одного, бажання спілкуватись зі своїми рідними й близькими. Адже Америка – це конгломерація, люди приїхали з різних країн, і свого часу вони спілкувалися, співали пісень і танцювали разом. А потім у гонитві за доларом втратили це почуття.
– У чому магія української народної пісні?
– Це унікальне чудо духовної культури. Мелос цієї пісні пов’язаний з молитвою до Бога, а молитва, у свою чергу, просякнута мелодіями української народної пісні. Я вважаю, що пісня, з філософської точки зору, – це голос нашого роду, який бере початок з глибини нашої історії.
– Нинішня молодь, яка приходить у колектив, талановита?
Бо попри усі негаразди в державі – і політичні, і економічні – ми маємо прекрасних співаків і танцюристів
– Негаразди у країні заважають творити?
– Знаєте, коли називаєш наш рік заснування – 1943-й, іноземні журналісти, як правило, не вірять, що у такий складний час, у воєнну добу утворився колектив чисельністю понад 150 чоловік. Зараз нам іноді кажуть: «Дуже важко вас утримувати, фінансові негаразди не дають можливості повноцінно забезпечувати діяльність цих колективів». Але це дивно, правда? У 21-му столітті, коли ми оголосили незалежність нашої держави, такі колективи мають підтримувати: наш хор Верьовки, ансамбль танцю Вірського, капелу «Думка», капелу бандуристів чи Національний оркестр народних інструментів. На превеликий жаль, акценти в нашій країні дещо зміщені. А відсутність духовного розвитку унеможливлює будь-який інший, у тому числі економічний.
