Чи варто було проводити круглий стіл зі владою? – досвід польської опозиції

Варшава – «За стіл переговорів зі владою сідали, зціпивши зуби», – згадують події 1989 року колишні польські опозиціонери. Сьогодні через багато років після цієї події, вони переконані, що круглий стіл із комуністичною владою був найкращим способом уникнути ескалації конфлікту та розпочати процес трансформації країни. Загалом у засіданнях усіх робочих груп круглого столу взяли участь 452 особи – представники від авторитарного режиму та демократичної опозиції. Радіо Свобода розмовляло з трьома учасниками історичного круглого столу у Варшаві, який тривав від 6 лютого до 5 квітня 1989 року.

Не всі члени опозиційної «Солідарності» вважали, що з комуністами треба вести переговори. Генрик Вуєц, один із учасників круглого столу, каже, що войовничо настроєних опозиціонерів вдалося переконати в необхідності розмов зі владою завдяки авторитету церкви і таких лідерів як Лех Валенса. Керівники «Солідарності» згадує Вуєц, переконали радикальне крило організації, що збройна боротьба з режимом може завдати країні непоправної шкоди. Політик наголошує, що після 8-річного протистояння з опозицією тодішня польська влада була ослаблена. Вона вже не могла вирішити конфлікт силою, тож розуміла, що переговорний процес із «Солідарністю» є необхідністю.

«Попри те, що ці дві сторони ненавиділи одна одну, бо влада хотіла знищити «Солідарність», а «Солідарність» ненавиділа владу за введення воєнного стану, за те, що люди сиділи у в’язницях, обидві сторони дійшли висновку, що єдиний вихід з тупика – це пошук компромісу», – розповів Вуєц.

Інший діяч «Солідарності» та учасник «круглого» столу Яцек Меркель доповнює колегу. «Ми вважали наших супротивників кримінальними злочинцями, контрреволюціонерами, уособленням зла, та все ж ми дійшли висновку, що потрібно сідати з ними за стіл переговорів», – каже він.

Меркель вважає, що якби польська опозиція не сіла у 89-му за стіл переговорів з комуністами, то не було б і наступних подій, які прискорили процес трансформації польської держави. Колишній опозиціонер зізнається: «Я не довіряв цим людям і йшов до цього столу з браком довіри, неспокоєм, запитуючи себе, що нам це дасть. Та мені здається, що всіх, хто сидів навколо цього столу, мучили схожі питання».

До переговорів готувалися півроку

Ще один учасник круглого столу Збіґнєв Буяк каже, що опозиція, яка мала величезний скепсис до влади, дійшла дуже важливого висновку, який переконав її в необхідності розмови з польськими комуністами. «Ми поставили перед собою питання, – говорить Буяк, – чи друга сторона, розмовляючи з нами, керуватиметься інтересами Польщі, чи, може, чекатиме на директиви з Москви? Поступово ми зрозуміли, що польська влада не керується московськими вказівками. На жаль, я не переконаний, що тодішню польську ситуацію можна порівняти з теперішньою українською».

Генрик Вуєц наголошує, що обидві сторони готувалися до переговорів півроку. Він розповів: «Треба наголосити, що це не сталося так, що сьогодні ми смертельні вороги, а завтра сідаємо навколо круглого столу. Цей круглий стіл готували досить довго. Роль посередника у переговорному процесі виконував польський єпископат. Ми довго домовлялися про те, що саме буде предметом цих розмовах, які цілі у сторін? Де можливий компроміс?»

Переговорний процес, зазначає Вуєц, складався з трьох секцій: політичної, економічної, а також присвяченої питанням свободи профспілок. Стратегічна мета, яку висунули опозиціонери, – легалізація забороненої «Солідарності». Ціною за таку легалізацію стала домовленість із комуністами про частково вільні вибори до Сейму. Влада гарантувала собі 65 відсотків місць у парламенті, натомість опозиція могла поборотися за решту 35 відсотків.

«Найважливіший був навіть не круглий стіл, а вибори 4 червня 1989 року – вільні, несфальшовані, які показали, що суспільство підтримує «Солідарність». Усі 35 відсотків мандатів у вільних виборах здобула «Солідарність», це була моральна поразка влади, її нокаут, вибори поклали попередню систему на лопатки. Таким чином метод переговорів був слушний, бо він довів до того, що суспільство висловило свою волю і запевнило свободу своїй країні», – зауважив Вуєц.

Не хотілося руку подати, та досягли максимуму

Вуєц каже, що сідати за переговорний стіл із комуністами й генералами, які ув’язнювали опозицію, було дуже непросто. Він пригадує свої відчуття, коли вперше переступив поріг приміщення, де мало розпочатися засідання круглого столу. До зали треба було підніматися високими сходами, в кінці яких стояв сумнозвісний у Польщі генерал Чеслав Кіщак, який тиснув руку кожному учаснику наради. «Я, наприклад, не підійшов до нього, я так довго йшов тими сходами, що генерал Кіщак втомився вітатися й пішов далі. Тож мені не довелося з ним вітатися. Це, звісно незначний епізод, та він показує, що ми тоді відчували», – згадує Вуєц.

Яцек Меркель переконаний, що у 1989-му польська опозиція досягла максимальних цілей. За його словами, це сталося завдяки тривалим і добре підготовленим переговорам із авторитарною владою. «Ми досягли максимум того, що могли, сьогодні нам ніхто не накидає уряду, ми самі вирішуємо, з ким мусимо інтегруватися. Теперішня ситуація Польщі у 1988 році нам навіть не снилася», – зауважив Яцек Меркель, польський борець із комунізмом, учасник історичного круглого столу у Варшаві.