Усе-таки від cочинської Олімпіади – помпезно-пропагандистського «міроприємства», яке в Росії затіяли, щоб укотре вдати «вставання з колін» і заодно поповнити «закрома» не «Родины», а тих, хто давно вже підживлюються в Росії на будь-яких масштабних проектах... Усе-таки від цієї Олімпіади є принаймні один плюс – МБХ таки випустили. Хоча справді, здавалося, що сидіти Ходорковському доти, доки сидить у Кремлі Путін.
Але не хочеться ВВП запалювати олімпійський вогонь у Сочах лише у присутності Лукашенка та реабілітованого малоросійського брата (напевно, він теж поїде туди після відновленого стратегічного партнерства) і за відсутності багатьох впливових західних політиків...
Звісно, МБХ у зароблянні своїх мільйонів не був кришталево-чистим (а хто з олігархів у Росії та Україні зміг не втратити законослухняну цноту в 90-х та в нульові?!) Але фраза Путіна про руки, по лікоть у крові, яку він при будь-якій нагоді раніше полюбляв виголошувати, є однією із найяскравіших у ВВП. При тому, що в його колекції таких афоризмів вдосталь.
Екс-голова ЮКОСу до посадки почав активно збільшувати прозорість своєї компанії, витрачати чималі кошти на благочинність, на освіту. Тобто, це вже не був бізнес «лихих 90-х» із усіма його принадами. Проте справа навіть не в цьому. Напевно, до посадки Михайло Борисович грав і в політику – в опозиційну. За що найбагатша в Росії людина була покарана найпотужнішою. А решта великих бізнесменів із «Форбсу» і, передусім, із кооперативу «Озеро» – бізнесменів натомість слухняних та лояльних, продовжували купувати футбольні-баскетбольні клуби, найбільші яхти і найдорожчу нерухомість. І проблем із правосуддям у них не виникало. «Друзям – усе, ворогам – закон» (с). Водночас правники вказували навіть на формальні неузгодженості у вироках МБХ. До того ж, ласий шматочок ЮКОС плавно перетік зрештою під іншою назвою в інші – надійніші руки.
Легше за все, сидячи перед компом закидати МФХ те, що він не став другим Манделою. Тим більше, що був шантаж третім терміном і у Ходорковського хвора мати. Провини цей – тепер уже колишній політв’язень – не визнав.
У будь-якому разі всі понад 10 років перебування за ґратами Ходорковський вів себе гідно і мужньо й порівняти з ним за стійкістю можна хіба що іншого «подєльніка» – Платона Лебедєва, компаньйона Ходорковського, який сидів за те, що не здав друга.
І саме за таку поведінку в’язня – респект Михайлові Борисовичу.
PS: А який стосунок має історія із МБХ до України? Прямого – ніякого. Але хіба ми застраховані від своїх МБХ? Даруйте за смішне запитання.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Але не хочеться ВВП запалювати олімпійський вогонь у Сочах лише у присутності Лукашенка та реабілітованого малоросійського брата (напевно, він теж поїде туди після відновленого стратегічного партнерства) і за відсутності багатьох впливових західних політиків...
Звісно, МБХ у зароблянні своїх мільйонів не був кришталево-чистим (а хто з олігархів у Росії та Україні зміг не втратити законослухняну цноту в 90-х та в нульові?!) Але фраза Путіна про руки, по лікоть у крові, яку він при будь-якій нагоді раніше полюбляв виголошувати, є однією із найяскравіших у ВВП. При тому, що в його колекції таких афоризмів вдосталь.
Екс-голова ЮКОСу до посадки почав активно збільшувати прозорість своєї компанії, витрачати чималі кошти на благочинність, на освіту. Тобто, це вже не був бізнес «лихих 90-х» із усіма його принадами. Проте справа навіть не в цьому. Напевно, до посадки Михайло Борисович грав і в політику – в опозиційну. За що найбагатша в Росії людина була покарана найпотужнішою. А решта великих бізнесменів із «Форбсу» і, передусім, із кооперативу «Озеро» – бізнесменів натомість слухняних та лояльних, продовжували купувати футбольні-баскетбольні клуби, найбільші яхти і найдорожчу нерухомість. І проблем із правосуддям у них не виникало. «Друзям – усе, ворогам – закон» (с). Водночас правники вказували навіть на формальні неузгодженості у вироках МБХ. До того ж, ласий шматочок ЮКОС плавно перетік зрештою під іншою назвою в інші – надійніші руки.
Легше за все, сидячи перед компом закидати МФХ те, що він не став другим Манделою. Тим більше, що був шантаж третім терміном і у Ходорковського хвора мати. Провини цей – тепер уже колишній політв’язень – не визнав.
У будь-якому разі всі понад 10 років перебування за ґратами Ходорковський вів себе гідно і мужньо й порівняти з ним за стійкістю можна хіба що іншого «подєльніка» – Платона Лебедєва, компаньйона Ходорковського, який сидів за те, що не здав друга.
І саме за таку поведінку в’язня – респект Михайлові Борисовичу.
PS: А який стосунок має історія із МБХ до України? Прямого – ніякого. Але хіба ми застраховані від своїх МБХ? Даруйте за смішне запитання.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
