Як ЄС має вести себе з Україною? Це питання Стефан Мейстер ставить на сайті аналітичного центру Німецька рада з міжнародної політики . Рішучіше – сам відповідає автор.
«ЄС та Київ сформулювали найамбітнішу угоду про вільну торгівлю в історії Євросоюзу. Ось лише Європа не знайшла, як втілити цю угоду, працюючи з ворожими до реформ українськими елітами», – вважає автор.
«ЄС може отримати важелі впливу на українські еліти, якщо висуне пропозицію, яка розвіє сумніви у серйозності намірів Європи і тим самим перекладе відповідальність за пригальмовування України на українських політиків», – пише аналітик.
Запропонуйте чіткі інтеграційні перспективи, відмовтесь від питання Тимошенко як ключової умови, сфокусуйтесь на наданні економічного допомоги, яка враховує непросте становище України – радить експерт. Він також попереджає, що слабкістю та нерішучістю Європи одразу ж користується Росія.
Хай там що думає Путін, а відновити СРСР не вийде – пише у «Файненшл Таймс» Лілія Шевцова.
«ЄС ґрунтується на взаємовигідних угодах між демократичними країнами. Для путінської моделі євразійської інтеграції така модель не підходить. Відносини між авторитарними режимами будуються на придушенні, субординації та компромісах. Будь-яка спроба координації рішень між такими урядами зіткнеться зі складностями», – пише авторка.
«Якщо Москва захоче зговірливості від сусідів, їй доведеться платити», – вважає Шевцова.
Стаття перераховує вартість нео-імперських амбіцій Росії.
Лукашенку – від 7 до 12 мільярдів щорічно. Януковичу – 15 мільярдів відразу. Киргизстан, не отримавши бажані 200 мільйонів, просто призупинив приєднання до Євразійського союзу.
«Російський бюджет не може безкінечно підтримувати такі хабарі», – резюмує Шевцова.
На її думку, незабаром імперські амбіції Путіна зазнають поразки.
Чи належить Україна Путіну побачимо у 2015-му – прогнозує на сайті «Інституту сучасної Росії» Дональд Єнсен з Центру трансатлантичних відносин у Школі міжнародний відносин Джонса Гопкінса.
«Кремлівський борщ», суміш із грошей, політичної підтримки Януковича та прикриття його крадіжок, насильства та хуліганських замашок – сподобався президенту більше, ніж скромний супець із верховенства права, вільної торгівлі та реформ, який запропонували у ЄС», – вдається до гастрономічних аналогій автор.
Хай там як Путіна тішить те, що він зупинив Асоціацію України з ЄС, ще не зрозуміло, які конкретні результати Росія отримає у найближчий час – пише автор.
Єнсен вважає зрозумілим, що Путін цілеспрямовано, але обережно притягує Україну до Росії.
«Справжнім тестом рішучості Путіна стане 2015-й рік», – пише Єнсен.
«Досвід численних повстань проти авторитарних режимів у Євразії свідчить, що навіть підтасовані вибори не гарантують спокою корумпованим лідерам. Тож у рік виборів в Україні можна буде побачити, на що готовий Путін, щоб довести, що Україна таки його».
«ЄС та Київ сформулювали найамбітнішу угоду про вільну торгівлю в історії Євросоюзу. Ось лише Європа не знайшла, як втілити цю угоду, працюючи з ворожими до реформ українськими елітами», – вважає автор.
«ЄС може отримати важелі впливу на українські еліти, якщо висуне пропозицію, яка розвіє сумніви у серйозності намірів Європи і тим самим перекладе відповідальність за пригальмовування України на українських політиків», – пише аналітик.
Запропонуйте чіткі інтеграційні перспективи, відмовтесь від питання Тимошенко як ключової умови, сфокусуйтесь на наданні економічного допомоги, яка враховує непросте становище України – радить експерт. Він також попереджає, що слабкістю та нерішучістю Європи одразу ж користується Росія.
Хай там що думає Путін, а відновити СРСР не вийде – пише у «Файненшл Таймс» Лілія Шевцова.
«ЄС ґрунтується на взаємовигідних угодах між демократичними країнами. Для путінської моделі євразійської інтеграції така модель не підходить. Відносини між авторитарними режимами будуються на придушенні, субординації та компромісах. Будь-яка спроба координації рішень між такими урядами зіткнеться зі складностями», – пише авторка.
«Якщо Москва захоче зговірливості від сусідів, їй доведеться платити», – вважає Шевцова.
Стаття перераховує вартість нео-імперських амбіцій Росії.
Лукашенку – від 7 до 12 мільярдів щорічно. Януковичу – 15 мільярдів відразу. Киргизстан, не отримавши бажані 200 мільйонів, просто призупинив приєднання до Євразійського союзу.
«Російський бюджет не може безкінечно підтримувати такі хабарі», – резюмує Шевцова.
На її думку, незабаром імперські амбіції Путіна зазнають поразки.
Чи належить Україна Путіну побачимо у 2015-му – прогнозує на сайті «Інституту сучасної Росії» Дональд Єнсен з Центру трансатлантичних відносин у Школі міжнародний відносин Джонса Гопкінса.
«Кремлівський борщ», суміш із грошей, політичної підтримки Януковича та прикриття його крадіжок, насильства та хуліганських замашок – сподобався президенту більше, ніж скромний супець із верховенства права, вільної торгівлі та реформ, який запропонували у ЄС», – вдається до гастрономічних аналогій автор.
Хай там як Путіна тішить те, що він зупинив Асоціацію України з ЄС, ще не зрозуміло, які конкретні результати Росія отримає у найближчий час – пише автор.
Єнсен вважає зрозумілим, що Путін цілеспрямовано, але обережно притягує Україну до Росії.
«Справжнім тестом рішучості Путіна стане 2015-й рік», – пише Єнсен.
«Досвід численних повстань проти авторитарних режимів у Євразії свідчить, що навіть підтасовані вибори не гарантують спокою корумпованим лідерам. Тож у рік виборів в Україні можна буде побачити, на що готовий Путін, щоб довести, що Україна таки його».
