Київ – Надія Тарновська – ім’я цієї жінки не називають з-поміж тих, кого кохав і ким захоплювався Тарас Шевченко. Іншим жінкам приписують його освідчення, його надії, романтичні стосунки і його розчарування. Однак рукопис зі спогадами одного з родичів господарів Качанівської садиби у Чернігівській області відкриває історію довгих і непростих взаємин Тарновської та Шевченка. Останній пропонував Надії Василівні взяти шлюб. Та відмовила – і залишилися самотньою до кінця життя, як і сам український поет.
1843 року Тарас Шевченко, відомий і навіть модний молодий петербурзький художник та поет, повертається на батьківщину після багатьох років розлуки. Окрім першого дорослого усвідомлення реалій життя українців в умовах кріпацтва та імперського устрою, накинутого згори, до Шевченка приходить ще одне осяяння: він зауважує, що подобається неабияк жінкам. Так про це говорить у чотирисерійному фільму «Мій Шевченко» його автор Юрій Макаров.
«Він остаточно усвідомив, що подобається жінкам, а воно й не дивно: талановитий, темпераментний, оригінальний, екстравагантний, коли хотів, чутливий, коли від нього цього ніхто й не чекав. Так, скажімо, від нього втратила голову дочка князя Рєпніна Варвара», – так розпочинає свою розповідь про любовні історії в житті поета автор «Мого Шевченка», – зазначає Юрій Макаров.
Княжна Варвара Рєпніна, кріпосна Лікера Полусмакова, Ганна Закревська, дружина поміщика Платона Закревського, Марія Максимович, дружина професора Максимовича, – імена цих жінок можна часто почути в текстах і розмовах про любов у житті українського поета й художника. Приміром, Ганну Закревську окремі біографи вважають чи не найбільшим коханням Шевченка, пронесеним крізь життя. Саме їй, перебуваючи у засланні в стані тяжкої депресії, він присвятить такі рядки:
«Немає гірше, як в неволі Про волю згадувать. А я Про тебе, воленько моя, Оце нагадую. Ніколи Ти не здавалася мені Такою гарно-молодою І прехорошою такою Так, як тепер на чужині…»
«Надія Тарновська одразу ж привернула увагу Шевченка», – дослідник
Однак дослідники Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» запевняють, що в цьому широко повторюваному для загалу переліку бракує ще одного імені – шляхтянки з Чернігівщини Надії Василівни Тарновської, племінниці Григорія Тарновського, тодішнього господаря Качанівської садиби, що в середині 19-го століття була справжнім епіцентром культурного життя українців.
Завідувач відділу науко-освітньої роботи Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» Оксана Петренко зауважує, що про почуття Тараса Шевченка до Тарновської вони довідалися зі спогадів рідного племінника Василя Тарновського-молодшого. Рукописи передала його дочка.
«Надія Тарновська одразу ж привернула увагу Шевченка. Це була глибоко віруюча людина, розумна. Приміром, з нею радилися з приводу видання своїх творів такі люди відомі, як історик Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш. Він досить небайдуже ставився до неї, коли приїжджав до Качанівки, в інший час вони листувалися», – розповідає Оксана Петренко.
Постає питання, чому з-поміж жінок, яких кохав Тарас Шевченко, ніколи не називають Надію Тарновську? Оксана Петренко припускає, що причина може бути в тім, що ім’я Василя Тарновського-молодшого, племінника Надії Тарновської, в радянські часи було під забороною. Але навіть і в Російській імперії, коли він докладав зусиль, аби відкрити Музей українських старожитностей у Чернігові, це занепокоїло імперське чиновництво: раптом такий музей стане ще одним осередком «малоросійського сепаратизму»? За радянської доби Тарновському закинули незаконний спосіб збирання старожитностей і створений ним музей позбавили його імені.
Він пропонує їй заміж – вона сприймає його як брата
Надія Тарновська сильно виділялася на тлі своїх сестер: замислена, серйозна. І саме їй поет освічується та пропонує вийти за нього заміж.
«Шевченко приділяв їй тут багато уваги. Мабуть, закохався в Надію Василівну, тому що нам відомо, що пізніше він неодноразово пропонував їй вийти заміж, але отримував відмови. Вона сприймала його не інакше, як брата. І особливо в останні роки життя Тараса Григоровича в Санкт-Петербурзі, коли він був уже важко хворий, запропонував укотре Надії Тарновській вийти заміж», – відтворює хронологію цих стосунків дослідниця.
Але й цього разу чує у відповідь: «Ні». На ці відмови у взаємності Шевченко відповідає поезією «Н. Т.»:
«Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем, нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди…»
Надія Тарновська пережила Шевченка на 30 років, заміж вона так і не вийшла.
«Її зобразив на своїх картинах Олексій Волосков. Ми бачимо, як прогулюються парами Тарновські, і десь окремо сидить у роздумах Надія Тарновська, самотня й одинока. Такою вона залишилися в пам’яті», – зауважує Оксана Петренко.
Дослідники також припускають, що саме Надія Тарновська зберігала рукопис забороненої поеми поета «Ян Гус». Коли мав відбутися обшук в садибі Тарновських, вона закопала його в саду. Доля рукопису невідома.
Саме Надія Тарновська підтримувала Шевченка в найтяжчі періоди життя, була віддушиною в останні роки, розповідають дослідники «Качанівки». Все, що мала від Шевченка, Надія Тарновська передала до колекції свого племінника Василя Тарновського-молодшого.
1843 року Тарас Шевченко, відомий і навіть модний молодий петербурзький художник та поет, повертається на батьківщину після багатьох років розлуки. Окрім першого дорослого усвідомлення реалій життя українців в умовах кріпацтва та імперського устрою, накинутого згори, до Шевченка приходить ще одне осяяння: він зауважує, що подобається неабияк жінкам. Так про це говорить у чотирисерійному фільму «Мій Шевченко» його автор Юрій Макаров.
Він остаточно усвідомив, що подобається жінкам, а воно й не дивно: талановитий, темпераментний, оригінальний, екстравагантний, коли хотів, чутливий, коли від нього цього ніхто й не чекавЮрій Макаров
Княжна Варвара Рєпніна, кріпосна Лікера Полусмакова, Ганна Закревська, дружина поміщика Платона Закревського, Марія Максимович, дружина професора Максимовича, – імена цих жінок можна часто почути в текстах і розмовах про любов у житті українського поета й художника. Приміром, Ганну Закревську окремі біографи вважають чи не найбільшим коханням Шевченка, пронесеним крізь життя. Саме їй, перебуваючи у засланні в стані тяжкої депресії, він присвятить такі рядки:
«Немає гірше, як в неволі Про волю згадувать. А я Про тебе, воленько моя, Оце нагадую. Ніколи Ти не здавалася мені Такою гарно-молодою І прехорошою такою Так, як тепер на чужині…»
«Надія Тарновська одразу ж привернула увагу Шевченка», – дослідник
Однак дослідники Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» запевняють, що в цьому широко повторюваному для загалу переліку бракує ще одного імені – шляхтянки з Чернігівщини Надії Василівни Тарновської, племінниці Григорія Тарновського, тодішнього господаря Качанівської садиби, що в середині 19-го століття була справжнім епіцентром культурного життя українців.
Завідувач відділу науко-освітньої роботи Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» Оксана Петренко зауважує, що про почуття Тараса Шевченка до Тарновської вони довідалися зі спогадів рідного племінника Василя Тарновського-молодшого. Рукописи передала його дочка.
«Надія Тарновська одразу ж привернула увагу Шевченка. Це була глибоко віруюча людина, розумна. Приміром, з нею радилися з приводу видання своїх творів такі люди відомі, як історик Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш. Він досить небайдуже ставився до неї, коли приїжджав до Качанівки, в інший час вони листувалися», – розповідає Оксана Петренко.
Постає питання, чому з-поміж жінок, яких кохав Тарас Шевченко, ніколи не називають Надію Тарновську? Оксана Петренко припускає, що причина може бути в тім, що ім’я Василя Тарновського-молодшого, племінника Надії Тарновської, в радянські часи було під забороною. Але навіть і в Російській імперії, коли він докладав зусиль, аби відкрити Музей українських старожитностей у Чернігові, це занепокоїло імперське чиновництво: раптом такий музей стане ще одним осередком «малоросійського сепаратизму»? За радянської доби Тарновському закинули незаконний спосіб збирання старожитностей і створений ним музей позбавили його імені.
Він пропонує їй заміж – вона сприймає його як брата
Надія Тарновська сильно виділялася на тлі своїх сестер: замислена, серйозна. І саме їй поет освічується та пропонує вийти за нього заміж.
«Шевченко приділяв їй тут багато уваги. Мабуть, закохався в Надію Василівну, тому що нам відомо, що пізніше він неодноразово пропонував їй вийти заміж, але отримував відмови. Вона сприймала його не інакше, як брата. І особливо в останні роки життя Тараса Григоровича в Санкт-Петербурзі, коли він був уже важко хворий, запропонував укотре Надії Тарновській вийти заміж», – відтворює хронологію цих стосунків дослідниця.
Але й цього разу чує у відповідь: «Ні». На ці відмови у взаємності Шевченко відповідає поезією «Н. Т.»:
«Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем, нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди…»
Надія Тарновська пережила Шевченка на 30 років, заміж вона так і не вийшла.
Ми бачимо, як прогулюються парами Тарновські, і десь окремо сидить у роздумах Надія Тарновська, самотня й одинока. Такою вона залишилися в пам’ятіОксана Петренко
Дослідники також припускають, що саме Надія Тарновська зберігала рукопис забороненої поеми поета «Ян Гус». Коли мав відбутися обшук в садибі Тарновських, вона закопала його в саду. Доля рукопису невідома.
Саме Надія Тарновська підтримувала Шевченка в найтяжчі періоди життя, була віддушиною в останні роки, розповідають дослідники «Качанівки». Все, що мала від Шевченка, Надія Тарновська передала до колекції свого племінника Василя Тарновського-молодшого.
