«Я не думала, що доживу побачити Межигір’я» – Чорновол

Протягом останнього тижня на символ української корупції на мальовничому березі Дніпра, на місці старого козацького монастиря, який змальовував ще Тарас Шевченко, прийшли подивитися сотні тисяч людей. Журналісти та політики називають «Межигір’я» символом корупції на найвищому рівні в Україні. Інформація про «Межигір’я» з’являлася і раніше, за словами журналіста «Української правди» Сергія Лещенка, серед журналістів було своєрідне змагання щодо того, хто першим опублікує фотографії з цього «музею корупції». Що ж відчувала журналістка Тетяна Чорновол, яка присвятила багато зусиль тому, щоб викрити корупцію президента та його оточення, коли переступила поріг «Межигір’я»?

– Я про «Межигір’я» писала дуже багато, дуже багато було журналістських розслідувань. Я діставала документи з митниці і вже знала, що Янукович закуповує для Хонки, за якою ціною. До «Межигір’я» вели ниточки моїх корупційних розслідувань і крадіжки державного бюджету. «Межигір’я» було вершиною цих журналістських розслідувань, остаточна крапка. Тобто, те, про що я писала, я могла побачити на власні очі.

Я була перша людина, яка зайшла в Хонку Януковича і не відчула нічого. І мені було цікаво, чому я нічого не відчуваю? А потім для себе зрозуміла. По-перше, я не була на це налаштована. Чесно кажучи, думала, що до цього моменту просто не доживу, думала, що мене вб’ють раніше.

А по-друге, коли я про це писала раніше – це була боротьба. Це не була журналістська робота, це не було інформування суспільства. Це були ті матеріали, які повинні були підняти людей на Майдан.

А зараз, коли це відбулося, я не відчула взагалі нічого. Так, я бачила ті колони з ліванського кедра, про які я писала, і які я тоді не бачила. Барельєфи, мармурове каміння, всі ці софи за 200 тисяч гривень, але нічого не відчула.

– А що відчули люди, які були поруч з Вами? Ви дивилися на їхні обличчя?

– Я в той день спостерігала людей, які ходили по «Межигір’ю», не самій Хонці. Звичайно, люди були вражені. Їм було дуже цікаво. Що мене здивувало трошки неприємно, те що в перший-другий день було стільки людей в «Межигір’ї», і я думала: «Де ви були раніше? Де ви були, коли ми закликали вас приходити до «Межигір’я», щоб його пікетувати?» Не було цих людей. Казали, що важко добратися. А тут, коли «Межигір’я» відкрите – черги, величезна пробка, натовп, тисячі й тисячі людей. Виявилося, що добратися можна і дуже легко, і дуже просто.

– Як би Ви охарактеризували почуття людей, які там були? Обурення, заздрість, якісь інші почуття?

– Я побачила те, що намагалась знайти в собі – радість перемоги. Насправді, об’єктивно, я дуже радію цій перемозі. Це перемога, і дуже велика. Попри те, що зараз багато критики, але вона надзвичайно велика, тому що, по-перше, завалити такого садиста, маніяка Януковича – це вже величезна перемога. Плюс це все-таки перемога громадянського суспільства над кримінальною корупційною владою. Перемога українців над хохлами. Це насправді дуже велика перемога і я бачила це в обличчях людей. Бачити це було дуже приємно, але сама я цього чомусь не відчувала.

Якщо ви говорите про екскурсії, я останніми днями зробила кілька екскурсій в ці маєтки, які пов’язані з Януковичем чи людьми, які прикривали його. Наприклад, хто такий Сергій Курченко? Олігарх, який ще вчора не був відомий, хлопчик, який раптово став мільярдером. Я вважаю, що його, як такого, не існує. Тобто він прикривав операції Януковича. Я була в його маєтку, чомусь аж під Переяславом. Зроблено теж дуже дорого, з дерева, чотири будинки, повністю зроблені інтер’єри. Поряд «сімейний міністр» – знову таки неймовірна розкіш. «Нове «Межигір’я» – будинок Юри Єнакієвського (Іванющенка – ред), не відомо, чи він будував його для себе, чи будував для когось зі синів Януковича. Там взагалі будинок 10 тисяч квадратних метрів. Там є ще церква-галерея, це окремий будинок. І ще окремо будинок прийомів.

До речі, там, в Конча-Заспі, я була днями. А перед тим я була два місяці тому. Я була просто вражена, скільки було зроблено за ці два місяці на тому будівництві. Поки стояв Майдан, поки вбивали людей, вони активно будувалися. Коли я бачила будинок прийомів два місяці тому, там були ще голі стіни, не було даху. А зараз зайшла – там вже повністю закінчене приміщення, ззовні все мармуром, дах зроблений з чорного каменю. Всередині – розписи, позолота, мармурові колони.

– Два роки тому ми говорили напівжартома, про те, що ці об’єкти мають стати туристичними об’єктами, але зараз вони справді ними стали. Чи виросла навколо них якась туристична інфраструктура? Наприклад, коли біля «Межигір’я» були затори і чотири кілометри треба було пройти пішки, там пропонували велосипеди.

– Тільки велосипеди, більше я нічого не бачила. Якщо говорити про майбутнє призначення «Межигір’я» , скоріш за все, його треба зробити туристично-парковим об’єктом. Коли говорять, що треба зробити дитячий будинок, то ті меблі, які там стоять, оздоблення, дітям байдужі. Дитині все одно, чи столик за дві тисячі гривень, чи за двадцять тисяч доларів. А там столики за двадцять тисяч доларів. Це не ефективне використання ресурсів. Це не продати, насправді, тому що це найдорожчі речі в світі, а найдорожчий секондхенд – він, вибачте, не користується популярністю. Тому, мені здається, що найкраще було б зробити з нього туристичний об’єкт, брати плату за вхід. Можливо, певні речі все-таки спробувати продати, вкласти кошти в державний бюджет, але іншого використання я просто не бачу.

– Чеська фірма Corrupt Tour, про яку ми розповідали два роки тому, і досі успішно возить туристів по корупційних об’єктах. Чи може така фірма бути створена в Україні? І чи вона могла показувати корупційні об’єкти, незалежно від влади. Чи можливі такі екскурсії по об’єктах нинішньої влади, колишньої опозиції?

– По-перше, я вважаю, що це дуже хороша ідея зробити цей корупційний тур. Єдине, що не порівняти ці об’єкти, які має вчорашня опозиція, нинішня влада, з тими, які будувалися впродовж останніх трьох років. Народ не сприйме: показати будинок Тимошенко на 250 квадратів під скромним червоним дахом, і будинок Януковича на 10 тисяч квадратних метрів під дахом зі сланцю.

– Соціальний психолог, з яким ми говорили два роки тому, сказав, що українці до всякого багатства, особливо показного, ставляться дуже негативно, і що їм важко розрізнити, чи воно було набуто своєю працею, чи корупційними шляхами, і людей взагалі не потрібно травмувати. Як ви вважаєте?

– Це обов’язково треба показувати, щоб таке не повторювалося. Те що ми мали останніх три роки, такого в Україні ніколи не було. Ці януковичі, донецькі вже мали будинки під Києвом. Ну мали будинки 400-500 квадратів. Але останні три роки по всій Конча-Заспі почали будуватися – гигантоманія якась, будинки, більше тисячі, двох, п’яти, восьми тисяч квадратних метрів. Ці будинки будували представники вчорашньої влади. Це була якась абсолютна психічна неврівноваженість. Це не повинно ніколи повторитися. Це були кошти, набуті корупційним шляхом, це були кошти, вкрадені з державного бюджету.
​