«Мої погляди чи мої вислови – це ж не є штучно. Я ж це не роблю заради певної політичної кон’юнктури. Я тим живу, от я так був вихований. І я дістаю не те що задоволення, я маю повний комфорт, що займаючись політичною діяльністю, я можу переконувати в своїх поглядах і в своїх переконаннях. Мені не потрібно якогось піар-технолога, який мені скаже: «От ти вийди і скажи так. Бо якщо ти так скажеш, буде сприйнято людьми правильно. Я говорю так, як я відчуваю всередині». (10 жовтня 2011року)
«Я своїм дітям кажу, щоб вони не були мажорами – їх я просто ненавиджу. Не дай Бог хтось з моїх дітей буде якісь прояви мажорства демонструвати, зразу будуть покарані і дуже жорстко». (11 квітня 2013 року)
«Дідусь мені розповідав багато що, в тому числі дуже делікатно говорив про наші традиції, але і про певні політичні моменти. Я пригадую про Хрущова, про Сталіна, про Брежнєва, про ОУН, про Бандеру, про Шухевича. Але все це було настільки делікатно. Бо ми прекрасно розуміли, що жили в країні певних подвійних стандартів. Я розумів, що вдома можна було говорити одне ще тоді змалку. Але те, що говорилося вдома я не міг говорити в школі, бо були би покарані батьки». (10 жовтня 2011 року)
«В армії мене вперше вербували в КДБ. Особіст, який там служив – старший лейтенант Пєршин – підкликав і каже: «Ти ж розумієш – у мене одні вуха й одні очі». Підсовував листочок, щоб я підписав і став «сєкрєтним сатрудніком» – доносити, що в батареї робиться. Мене врятувало те, що ще зі школи ходив у театральні гуртки. Почав перед ним комедію грати: я недостойний і мушу ще готуватися. Потім він переслідував мене, кричав: «Я тебя отправлю в Забайкальський воєнний округ». (3 жовтня 2011року)
«Не кожен патріот може бути націоналістом» – Тягнибок
«Грузин, якщо він справді грузин, хотів би мати паспорт, на якому був би тризуб і писали: «Громадяни України. Національність – грузин». Я думаю, людина пишалася би тим. У мене купа особистих друзів, які за національністю не є українцями. Я дуже поважаю людей, які не зрікаються своїх батьків, свого походження. Саме тому вони за нас голосують». (17 липня 2012 року)
«Ми не є сепаратистами. Ми вважаємо, що Україна є великою соборною незалежною державою. Ми вважаємо, що слід пам’ятати, що 1919 року, коли відбувалося об’єднання УНР та ЗУНР, площа території нашої держави була в 1,6 рази більша, ніж сучасна територія України. Люди, які мають ліберальні погляди на світ, є небезпечними у цьому контексті, бо вони не цінують територіальної цілісності». (15 листопада 2011 року)
«Патріот – це є людина, яка любить свою землю, свою територію, державу, в якій вона проживає. А націоналіст – це є людина, яка любить свою націю, до якої вона належить. Отже, кожен націоналіст обов’язково є патріотом. Не кожен патріот може бути націоналістом». (10 жовтня 2011року)
«Крим був, є і залишається українською територією. Нині влада має зробити все, що в наших силах, аби кримці відчули опіку й турботу про них. Саме тому пропоную звернутися до вищих навчальних закладів в Україні з пропозицією прийняти цього року на навчання мешканців Криму, які хочуть здобувати вищу освіту у вишах материкової України, без результатів зовнішнього незалежного оцінювання». (18 березня 2014 року)
«Потрібно ламати хворобливі стереотипи» – Тягнибок
«А чому не ухвалити енергетичну стратегію незалежності України? Диверсифікація джерел постачання енергоносіїв, енергозаощадливі технології, альтернативні джерела енергії. Збільшення видобутку власної нафти і власного газу. Ну це ж треба бути, вибачте, бандитом, жуліком і недержавним мужом, щоб не розуміти, що дешевий газ власного виробництва треба продавати своєму населенню з метою здешевлення тарифів на житлово-комунальні послуги. А дорогий московський газ, прошу дуже, продавайте вашим олігархам». (18 вересня 2012 року)
«Ми – не долари, щоб усім подобатися. Але хіба життя ще не вказало, що боятися треба якраз тих, хто «почує кожного»? Потрібно ламати хворобливі стереотипи. А наведення порядку в економіці та правові відносини – абсолютно ніяк не суперечить ідеї нації. Якраз навпаки». (17 січня 2012 року)
«Як може український підприємець нормально працювати, якщо в нас кожен метр кордону проданий? Те, що контрабанда шурує з усіх сторін, чи з Одеси, чи зі сторони західного кордону, чи зі сторони східного це ж є однозначно. Те, що в нас на сьогоднішній день практично зруйнований середній клас, це є теж однозначно. Те, що в нас все працюється і все робиться заради одного кримінально-олігархічного клану це є теж однозначно». (9 вересня 2011року)
«Найважливіше для нас було основне, щоб фінансування нашої політичної сили ми могли утворити і організувати таким чином, щоб ми не були зовсім залежні від будь-кого, хто хоче нами управляти. Зрозуміло, що для нас було дуже важливо, щоб ніякої залежності ні від яких олігархів, ні від яких інших політичних сил як всередині України, так і зовні політичної сили не було». (26 серпня 2013 року)
«Щоб зробити реальні кроки, не можна просто обійтися косметичними змінами. Не можна розраховувати тільки на те, що МВФ, Захід чи хтось інший зможе нам допомогти фінансово. Бо це теж не вирішить проблему. Це тільки відтермінує неминучий дефолт української економіки, яка є вщент розвалена і розграбована. Потрібно робити дуже системні реальні зміни державного і національного організму. І базою тих змін має бути декриміналізація». (4 лютого 2014 року)
«Я своїм дітям кажу, щоб вони не були мажорами – їх я просто ненавиджу. Не дай Бог хтось з моїх дітей буде якісь прояви мажорства демонструвати, зразу будуть покарані і дуже жорстко». (11 квітня 2013 року)
«Дідусь мені розповідав багато що, в тому числі дуже делікатно говорив про наші традиції, але і про певні політичні моменти. Я пригадую про Хрущова, про Сталіна, про Брежнєва, про ОУН, про Бандеру, про Шухевича. Але все це було настільки делікатно. Бо ми прекрасно розуміли, що жили в країні певних подвійних стандартів. Я розумів, що вдома можна було говорити одне ще тоді змалку. Але те, що говорилося вдома я не міг говорити в школі, бо були би покарані батьки». (10 жовтня 2011 року)
«В армії мене вперше вербували в КДБ. Особіст, який там служив – старший лейтенант Пєршин – підкликав і каже: «Ти ж розумієш – у мене одні вуха й одні очі». Підсовував листочок, щоб я підписав і став «сєкрєтним сатрудніком» – доносити, що в батареї робиться. Мене врятувало те, що ще зі школи ходив у театральні гуртки. Почав перед ним комедію грати: я недостойний і мушу ще готуватися. Потім він переслідував мене, кричав: «Я тебя отправлю в Забайкальський воєнний округ». (3 жовтня 2011року)
«Не кожен патріот може бути націоналістом» – Тягнибок
«Грузин, якщо він справді грузин, хотів би мати паспорт, на якому був би тризуб і писали: «Громадяни України. Національність – грузин». Я думаю, людина пишалася би тим. У мене купа особистих друзів, які за національністю не є українцями. Я дуже поважаю людей, які не зрікаються своїх батьків, свого походження. Саме тому вони за нас голосують». (17 липня 2012 року)
«Ми не є сепаратистами. Ми вважаємо, що Україна є великою соборною незалежною державою. Ми вважаємо, що слід пам’ятати, що 1919 року, коли відбувалося об’єднання УНР та ЗУНР, площа території нашої держави була в 1,6 рази більша, ніж сучасна територія України. Люди, які мають ліберальні погляди на світ, є небезпечними у цьому контексті, бо вони не цінують територіальної цілісності». (15 листопада 2011 року)
«Патріот – це є людина, яка любить свою землю, свою територію, державу, в якій вона проживає. А націоналіст – це є людина, яка любить свою націю, до якої вона належить. Отже, кожен націоналіст обов’язково є патріотом. Не кожен патріот може бути націоналістом». (10 жовтня 2011року)
«Крим був, є і залишається українською територією. Нині влада має зробити все, що в наших силах, аби кримці відчули опіку й турботу про них. Саме тому пропоную звернутися до вищих навчальних закладів в Україні з пропозицією прийняти цього року на навчання мешканців Криму, які хочуть здобувати вищу освіту у вишах материкової України, без результатів зовнішнього незалежного оцінювання». (18 березня 2014 року)
«Потрібно ламати хворобливі стереотипи» – Тягнибок
«А чому не ухвалити енергетичну стратегію незалежності України? Диверсифікація джерел постачання енергоносіїв, енергозаощадливі технології, альтернативні джерела енергії. Збільшення видобутку власної нафти і власного газу. Ну це ж треба бути, вибачте, бандитом, жуліком і недержавним мужом, щоб не розуміти, що дешевий газ власного виробництва треба продавати своєму населенню з метою здешевлення тарифів на житлово-комунальні послуги. А дорогий московський газ, прошу дуже, продавайте вашим олігархам». (18 вересня 2012 року)
«Ми – не долари, щоб усім подобатися. Але хіба життя ще не вказало, що боятися треба якраз тих, хто «почує кожного»? Потрібно ламати хворобливі стереотипи. А наведення порядку в економіці та правові відносини – абсолютно ніяк не суперечить ідеї нації. Якраз навпаки». (17 січня 2012 року)
«Як може український підприємець нормально працювати, якщо в нас кожен метр кордону проданий? Те, що контрабанда шурує з усіх сторін, чи з Одеси, чи зі сторони західного кордону, чи зі сторони східного це ж є однозначно. Те, що в нас на сьогоднішній день практично зруйнований середній клас, це є теж однозначно. Те, що в нас все працюється і все робиться заради одного кримінально-олігархічного клану це є теж однозначно». (9 вересня 2011року)
«Найважливіше для нас було основне, щоб фінансування нашої політичної сили ми могли утворити і організувати таким чином, щоб ми не були зовсім залежні від будь-кого, хто хоче нами управляти. Зрозуміло, що для нас було дуже важливо, щоб ніякої залежності ні від яких олігархів, ні від яких інших політичних сил як всередині України, так і зовні політичної сили не було». (26 серпня 2013 року)
«Щоб зробити реальні кроки, не можна просто обійтися косметичними змінами. Не можна розраховувати тільки на те, що МВФ, Захід чи хтось інший зможе нам допомогти фінансово. Бо це теж не вирішить проблему. Це тільки відтермінує неминучий дефолт української економіки, яка є вщент розвалена і розграбована. Потрібно робити дуже системні реальні зміни державного і національного організму. І базою тих змін має бути декриміналізація». (4 лютого 2014 року)