Тягнибок про вибори, Митний союз, Бубку та бізнес свободівців

Гість «Вашої Свободи»: Олег Тягнибок, лідер всеукраїнського об’єднання «Свобода».

Інна Кузнецова: Пане Тягнибок, Ви під час Світового конгресу українців, який минулого тижня був у Львові, критикували діаспорян за те, що вони не зовсім правильно, чи, можливо не зовсім сучасно працюють з Україною. Що треба було б робити діаспорі?
– Дійсно, серйозна подія цього року – це Світовий конгрес українців, який відбувався у Львові. І дуже багато було цікавих зустрічей. І мав честь брати участь у цьому конгресі, виступати перед учасниками цього конгресу.

І я не зовсім критикував діаспору, що вона неправильно працює з Україною. Я лишень делікатно висловив певну свою позицію стосовно того, що, мені здається, діаспора не повинна захоплюватися теперішньою, нинішньою діючою владою. І ні в якому випадку не варто підтакувати цій владі і на якісь певні улесливі, солов’їні слова, які часом можна почути від речників теперішнього бандитського, кримінального режиму, які, очевидно, це роблять через певні політичні свої вигоди, не треба робити висновки. А висновки треба робити з конкретних дій, що робить ця влада.

Мене, наприклад, часом вражає, коли люди з діаспори, які, звісно, намагаються дивитися на ситуацію в Україні зі сторони, десь пробують говорити, що ось є влада і є опозиція, але це все є Україна, не враховуючи того, що ця влада теперішня є абсолютно неукраїнською.

І нам, представникам української, національної опозиції, часом є дуже боляче, коли ми тут твердо входимо у протистояння з цією владою, коли ця влада сьогодні реально знищила парламентаризм в Україні, коли зруйноване повністю місцеве самоврядування, коли будь-які правила стосунків є знищені і зруйновані, перспективи розвитку демократичної держави є дуже малими, і захоплення часом певними діями цієї влади викликають нерозуміння.

– А Ви зараз готові стати тимчасово союзниками влади заради підписання у Вільнюсі угоди про асоціацію? Це те, до чого, власне, закликають і діаспоряни, і Юрій Луценко закликав.

– Ви вірите в те, що ця влада має намір, щирий і правдивий намір рухатися у Європу? Я думаю, що це не так. Більше того, не тільки заяви, але й певні дії теперішнього режиму Януковича показують, що вони хочуть втриматися на двох кріселках, сидіти на тих двох кріселках. З одного боку, вони нібито декларують євроінтеграційні прагнення, але з іншої сторони, вони цього не роблять.

– Але я запитала у Вас про інше. Не про владу. А запитала про опозицію: чи станете ви тимчасовим союзником влади, аби ухвалити ці рішення?

– Союзниками тієї влади бути неможливо. Йти на компроміс з тією владою – це є просто злочин сьогодні. Тому що якщо ця влада щось і робить, то вона робить у своїх інтересах, а не в інтересах української держави. І коли ми говоримо про стратегічний курс розвитку української держави, ми говоримо про не про владу, не про конкретний режим Януковича, який тимчасово, сподіваюся, є при цій владі, а ми говоримо про Україну загалом.

І мені дуже сподобалося, що під час Світового конгресу українців, про який Ви вже згадували, його голова Євген Чолій у своїй доповіді влучно сказав, що ми звертаємося до європейських держав, які найближчим часом будуть ухвалювати рішення щодо інтеграції України в Європу, і для нас, для українців, надзвичайно важливими будуть вільнюські події, які будуть відбуватися у листопаді, і закликав ці держави ухвалювати це рішення, виходячи з мотивації не того, чи теперішній режим Януковича виконує ці умови, які ставить Європа перед ним, а виходячи з майбутніх інтересів розвитку як Європи, так і України.

Тому я сказав би, що треба розділяти режим Януковича і Україну, українську державу. Тому з тією владою ні на які компроміси, ні на жодні домовленості йти просто неможливо. Якщо вони щось роблять, то вони роблять, виходячи зі своїх інтересів.

– Коли були протистояння у Верховній Раді, навесні, Ви говорили про те, що нинішній склад Верховної Ради не запрацює, найкращим виходом з ситуації були б дострокові парламентські вибори. Рада запрацювала.

Власне, як Ви бачите перші дні роботи парламенту?

– Мені тяжко сказати, що ця Рада запрацювала так, як вона мала би працювати.

Суть парламентаризму в чому полягає? У цілому світі є зрозуміло, що парламент створений для того, щоб ухвалювати відповідні закони, тобто які мали б стати правилами стосунків в тій державі. Є влада, є опозиція. Опозиція на сьогоднішній день – це три політичні сили, які мають однойменні фракції, за які проголосувало більше ніж 10 мільйонів людей. Але влада, яка має більшість (не будемо говорити, правдами чи неправдами вони сформували цю більшість, Партія регіонів і комуністи), не враховують і не збираються враховувати думку опозиції. Вони зайняли яку позицію у парламенті? У нас є більшість…

– Давайте будемо говорити про ту позицію, яку займає ВО «Свобода», а не про владну позицію. Ми покличемо представників влади і будемо запитувати в них.

– Однозначно. Але що Ви хочете? Щоб я їх не критикував?

– Я так не сказала.

– Я навіть не хочу про те думати, що Ви можете мене обмежувати у критиці цієї влади. Вони є бандити, вони є шахраї, вони зруйнували український парламент.

– Я цього не робила. Але коли вони будуть отут поруч і зможуть Вам опонувати, ми тоді будемо говорити.

– Я думаю, що можна і про це говорити.

– Говорити про бандитизм можна тоді, коли є суд.

– Серйозно? Суд? Давайте поговоримо про українські суди?

– От! Давайте поговоримо про українські суди.

– Якщо дозволите, я закінчу свою думку.

Чи можна говорити на сьогоднішній день про те, що парламент може нормально працювати, якщо сама суть парламентаризму в Україні зруйнована? І позиція ВО «Свобода» полягає, власне, виходячи з дій теперішньої влади.

Дивіться, пройшла перша сесія. Півроку! Скажіть, будь ласка, чому жоден із законопроектів, які запропонувала «Свобода», а їх близько двох сотень, навіть не розглядався у парламенті? Чому законопроекти, які пропонує опозиція…

– Маєте поганих лобістів, очевидно.

– Та Ви що?! Лобістів?! А в чому Ви називаєте суть лобізму? Тобто що, ми маємо піти на поклон до Партії регіонів, впасти перед ними на коліна і попросити: слухайте, давайте ми вам проголосуємо за якийсь закон, а ви за те проголосуєте за наш закон? У тому є лобізм? Та ні!

– Давайте не будемо обговорювати…

– Та ні. Це дуже важливо! Це дуже важливо, щоб люди не мали жодних ілюзій, тому що партія влади сьогодні починає сіяти смуту…

– Люди давно не мають жодних ілюзій стосовно всіх політичних сил.

– Правильно. От, власне, що партія влади починає сіяти смуту…

– Маємо запитання радіослухача.

Слухач: Зараз йде дуже велика суперечка про те, куди ж Україна вступить: у Митний союз чи в ЄС? Якщо завтра Україна підпише угоду з ЄС, а Росія повністю перекриє кордон для українських товарів, що Ви запропонуєте українцям, діаспорянам, тим, що живуть за кордоном, робити разом, щоб Україна могла витримати весь цей тиск?

– Звичайно, що наш шлях – шлях у Європу. Зрозуміло, що шлях в Азію, в яку нас намагаються затягнути так званим підписанням Митного союзу, для України є безперспективним.

Тим більше, що Ви влучно задали запитання про певну економічну вигоду. Ви ж прекрасно, напевне, вже зараз розумієте, що Митний союз – це не є ніяка економічна вигода для України, а, навпаки, це є нова кабала для України, це є не економічний союз, а це є виключно політичний союз. І навіть президент Російської Федерації Путін, вже не приховуючи того, відверто про це говорить, що Росія хоче відродити імперію. Росія не зможе існувати як імперія без того, щоб Україна була під її політичним і економічним впливом. І зрозуміло, для того їм потрібно і підписувати цей так званий Митний союз.

Але будь-яке підписання Митного союзу, що вони не розказували б про величезну економічну вигоду, хоча, я ще раз підкреслюю, це є зовсім не так, для України буде означати закриття дверей до Європи. Тому що вже було чітко сказано європейськими очільниками, що будь-які підписані документи щодо інтеграції України у Митний союз будуть означати неможливість України у подальшому мати співпрацю в межах ЄС.

До речі, сьогоднішній візит прем’єра Азарова до Москви якраз є дуже символічним у тому напрямку, бо, швидше всього, він поїхав радитися, поїхав обговорювати питання, як Україні, як в’юну, пролізти між Митним союзом і ЄС – і там якісь бали отримати, і там якісь бали отримати. Але Росія також, виходячи зі своїх інтересів, розуміє, що їм це є невигідно – пускати Україну в Європу.

І через те ми повинні мати абсолютно свідомий і чіткий вибір. Якщо ви говорите, чим ми там збираємося допомагати чи що ми маємо намір радити, то нація повинна визначатися у своєму стратегічному виборі. Це навіть не стосується того, чи сьогодні у вас буде хліб на столі, чи сьогодні у вас буде ковбаса і таке інше. Йдеться про завтрашній день. Напрямок розвитку держави.

– До Вас, до речі, значна кількість запитань.

Таке запитання від нашого дописувача: «Пане Олегу, поясніть, чим Ваша партія відрізняється від інших? У Ваших депутатів і у Вас дорогі автомобілі і будинки у той самий час, як народ живе за тисячу, за дві тисячі гривень на місяць. Виглядаєте, як та ж сама Партія регіонів».

Тут багато таких запитань.

– Це запитання тенденційне. Це запитання перекручене. Ну, що значить…

– Тоді запитання буде знову ж таки від читачів, від слухачів. Тому що газета «Експрес» писала розслідування. Я думаю, що Ви знаєте про це розслідування. І прохання пояснити, що ж там все-таки відбулося? По-перше, про автомобілі, а по-друге, про будинок на вулиці Ананасній.

– А що це за будинок?

– Давайте спочатку про автомобілі. А потім я розкажу про будинок.

– Давайте про те. Що Вас цікавить за автомобіль?

– Газета «Експрес» писала про три автомобілі, один із яких належить, наскільки я зрозуміла, Ігорю Мірошниченку. Звідки гроші у партії на такі автомобілі?

– Давайте почнемо з того. По-перше, ВО «Свобода» – це є політична партія, яка отримала більш як 10% голосів в український парламент. І я думаю, що говорити і обговорювати питання, скажімо, на такому бульварному рівні про фінансування політичної сили виглядає абсолютно смішним.

Зрозуміло, що ВО «Свобода» – це не є політична партія, яка утворена вчора, це є партія, яка існує більше ніж 20 років. І відповідно, політична партія, яка існує 20 років і здобула подібні успіхи як на місцевому рівні, так і на загальноукраїнському рівні, то це є політична сила, яка правильно вибудувала систему фінансування своїх виборчих кампаній і свого існування.

Найважливіше для нас було основне, щоб фінансування нашої політичної сили ми могли утворити і організувати таким чином, щоб ми не були зовсім залежні від будь-кого, хто хоче нами управляти. Зрозуміло, що для нас було дуже важливо, щоб ніякої залежності ні від яких олігархів, ні від яких інших політичних сил як всередині України, так і зовні політичної сили не було.

Через те ще у 2006 році ми створити так звану економічну раду. І в цю економічну раду увійшло багато представників нашої політичної партії або симпатиків нашої політичної сили, які є підприємцями. Це є представники середнього класу, це є представники середнього бізнесу. І в міру своїх можливостей вони, звісно, фінансують нашу політичну силу.

Я хочу, щоб ще слухачі врахували той фактор, що ми є ідеологічна партія. І фінансування наших заходів є навіть не в десятки, воно є у сотні, а то і в тисячі разів менше, ніж в інших політичних сил. Це є важливо. Тому що фінансування нашої політичної сили здійснюють самі члени політичної партії.

Наприклад, один із наших депутатів Олександр Мельник. Він офіційно задекларував (він є успішним підприємцем, займається сільським господарством) близько 20 мільйонів прибутку. Це погано? Звичайно, це непогано…

– Ні, звичайно, дуже добре. Але ми можемо про це достатньо довго говорити. У нас мало часу.

– Я розумію. Але Ви задали це запитання.

– Так.

– І це є запитання, яким спекулюють. І ця людина, наприклад, як і багато інших людей, вони ж можуть собі дозволити фінансувати нашу політичну силу?

– Можуть.

– Той самий Ігор Мірошниченко, про якого Ви задали, Ваш колега-журналіст...

– Але він – не бізнесмен, він журналіст.

– Чому не бізнесмен? Ви просто не знаєте. Він, крім спортивної журналістики, успішно займається бізнесом. Він займається нерухомістю, він займається будівництвом. Він має своїх партнерів, своїх друзів, з якими він досить давно провадить бізнес. І, відповідно, Ігор Мірошниченко не є бідною людиною. Він є достатньо заможною людиною. І він все це декларує. І, знаєте, коли в час економічної кризи…

– Я зараз не відкрию декларації Ігоря Мірошниченка, але перевірю пізніше.

– Так, прошу. Прошу, Ви можете перевірити. І Ви можете…

– Стосовно будинку на Ананасній. Я думаю, що Ви читали цю статтю.

– Я, знаєте, всякої дурні…

– Будинок великий. Я просто поруч там живу і бачила той будинок.

– Так що?

– Він не може коштувати 215 тисяч доларів.

– Добре. Я хочу сказати Вам наступне. Коли в час економічної кризи вирішувалося питання про продаж певних об’єктів, то Ви ж розумієте, що ціни на ті об’єкти могли бути зовсім різними. Ви, напевне, запросіть Ігоря Мірошниченка, він Вам детально розкаже про суть тієї справи. Я про це можу лише поверхово розповісти.

Другий момент. Те, що нам закидають, що ми десь там з кимось, з комуністами співпрацюємо, робимо якийсь бізнес, то це є взагалі повна маячня. Коли бабуся на базарі продає огірки, то вона ж не питається партійності того, хто купує. І коли підприємець Ігор Мірошниченко разом зі своїми партнерами продавав об’єкти нерухомості, і в той час, коли ніхто нічого не купував, то ясно, що він не питався, хто і що і для чого. То є смішно просто.

А коли починають брати якісь певні факти шановані журналісти і перекручувати ці факти…

– Мені потрібно було почути Вашу відповідь.

– То я і відповів.

– Я почула.

– Я і відповів, що це є перекручування, маніпуляція. Це намагання звинувачувати «Свободу» в тому, чим ми не є.

– Просто чим швидше Ви відповісте на такі запитання, тим простіше для людей буде.

– Другий момент – щодо автомобіля, який мусолиться, розкручується і таке інше. Товариство, це вже є просто смішно. Я є головою політичної сили, великої політичної сили, політичної сили, яка має 37 депутатів в українському парламенті, політичної сили, яка ухвалила рішення, що голова партії повинен їздити у безпечному автомобілі, що голова партії повинен їздити в автомобілі, який дозволить йому пересуватися всією Україною.

Я навіть не хочу Вам розказувати і порівнювати з іншими політиками, але я також не є бідна людина. Даруйте, будь ласка, але мені 45 років. Тобто Ви вважаєте, що я за 45 років, будучи більше ніж 10 років депутатом українського парламенту, і депутат має досить велику зарплату, більше того, я походжу не з бідної сім’ї, з достатньо заможної сім’ї…

– Я думаю, що наші слухачі отримали відповідь на питання.

– А тепер наступне. Партія ухвалила рішення, що голова партії має мати саме такий автомобіль, такою маркою автомобіля, до речі, користується переважна більшість, у тому числі і опозиційних політиків.

І тоді один з наших партійців сказав: у мене є такий автомобіль, я можу дати для користування голові партії цей автомобіль. Що є в тому незаконного? Що є в тому поганого? І от, Ігор Мірошниченко, будучи успішним підприємцем, передав мені для користування цей автомобіль. Я ним користуюся.

– Все. Відповідь отримали.

– Просто, що стільки часу такі речі мусоляться! Бо, очевидно, говорять тільки про автомобіль, бо іншого «Свободі» не можуть закинути.

– Закидають і інше.

– Ну, всяку маячню закидають.

– Зараз, до речі, у нас на зв’язку є Оксана Дащаківська, керівник Львівського обласного осередку КВУ.

Пані Оксано, місцеві вибори – львівська «Свобода» і мер Садовий мають конфлікт. У чому ж суть?

Оксана Дащаківська: Конфлікт є такий, що міський голова фактично не має політичної сили за собою, яка представляла б його у міські раді. Разом з тим, «Свобода» там має більшість і здатна впливати на прийняття рішень.

Якщо перші два роки ця політична сила прийшла до органів місцевого самоврядування і, скажемо так, розбиралася з повноваженнями самоврядування, при цьому фронт все-таки роботи партії «Свободи» був на Західній Україні, то все воно протікало якось більш-менш гладко. Коли фронт подій перемістився на Київ, багато лідерів «Свободи» поїхало, свободівці зрозуміли, для чого їм дана влада у міській раді, що багато дуже рішень їх обходив міський голова, приймав самостійно, без їхнього впливу, то на сьогоднішній день це фактично розподіл повноважень.

Вони, «Свобода» і Садовий, міський голова, борються фактично за владу у місті. І вже йдеться про старт на наступні вибори місцеві, хто і як буде впорядковувати у місті…

– А суть конфлікту у чому?

Оксана Дащаківська: Суть конфлікту? Фактично міський голова певний час був достатньо самостійним у прийнятті рішень. Коли міська фракція «Свободи» зрозуміла, що їх оминають, їхні інтереси ущемляються, їхні бізнесмени, які так само мають бізнес у Львові, не можуть його захистити, бо Садовий не враховує їх…

– Зрозуміло.

Пане Олеже, як у Львові місцеві ради і «Свобода»? Як будете йти до наступних виборів? І наскільки сильними почуваєтеся на місцевих виборах?

– Достатньо сильно почуваємося, особливо на Західній Україні. Але мені здається, що особливість оцього періоду міжвиборчого полягає у тому, що ми доволі серйозно зміцнилися на теренах центральної і північної України.

Ми вважаємо, що той успіх, який «Свобода» отримала на місцевих виборах у 2010 році, ми реально або наближено можемо зараз повторити в центрі, на півночі і в українській столиці. Тобто це, власне, є наслідок цієї конкретної роботи, у тому числі нашої принципової позиції по дуже багатьох питаннях.

Ви розумієте, будь-які конфлікти, протистояння не тільки у Львові є. Вони ж є і в інших регіонах. Вони ж полягають у чому? Що, наприклад, раніше була певна система, яка дуже чітко працювала на дерибан землі, на розпродаж нерухомості, а тут появляються депутати-націоналісти, появляється фракція «Свобода» і починаємо ставити палиці у колеса отим шахраям, негідникам, які фактично дерибанять народне добро.

І зрозуміло, що і реакція тих людей, які втратили можливість тихо, спокійно тягнути собі у свою кишеню, потім виливається у намагання компрометувати «Свободу» і таке інше.

– Тепер такі майже бліц-запитання.

Сергій Бубка має унікальні шанси очолити найбільшу спортивну організацію світу. Чи підтримуєте Ви Бубку на посаду президента МОК?

– Незважаючи на те, що Бубка в політичному сенсі вважається так званим «донецьким», але звісно, що це є великий спортсмен, людина, яка для України принесла дуже серйозну популярність, багаторазовий чемпіон світу, рекордсмен світу. У принципі це було б непогано, якби представник України очолив найвищу спортивну організацію.

– Скандал з Ханенком. Це знову проти «Свободи»?

– А що за проблеми?

– Фотографії, які розповсюджували.

– Ну, не він розповсюджував.

– Не він?

– Ну, не він же ж у соцмережах: ні в «Однокласниках», ні в «Вконтакті» і не у «Фейсбуці» все це малював. Знаєте, як той казав?

– Це малюнок?

– Як пів-України – голі і босі.

– Стосовно виборів. Ви буквально в суботу заявили про те, що виборча кампанія в Україні вже почалася. І знаю, що говорили про те, що підете Ви на вибори, як скаже партія. Власне, як лідер партії можете сказати, що і не піду.

– Я вже неодноразово про це заявляв, і речники «Свободи» про це говорили, у тому числі в цій студії. «Свобода» – це є самодостатня політична сила, ідеологічна політична сила. І в усіх виборах, які відбувалися чи відбуватимуться в Україні: чи це президентські, чи парламентські, чи вибори до місцевих органів влади, чи строкові, чи дострокові – то «Свобода» однозначно братиме участь. Формат участі може бути різний.

– І готуєтеся стати головою Верховної Ради?

– Почекайте. Ви задаєте зараз такі запитання, які абсолютно не те що не є коректні, але вони просто-напросто зараз не є дуже важливими з однієї дуже простої причини – виборів президентських може просто не бути. Ви ж дивіться, що робиться в Україні, що робить та влада.

– Будемо сподіватися, що вибори президентські будуть, що пройдуть вони чисто і прозоро.