23 роки влада ігнорувала шахтарів, а переймалась лише російським газом – гірник

Львів – На Львівщині працює дев’ять шахт. Десята зараз перебуває на стадії закриття, але всі гірники будуть працевлаштовані по інших шахтах. Львівські шахтарі цінують свою роботу і кількість бажаючих спускатися у забій зростає. Як живеться галицькому шахтареві, як він оцінює події в Україні і, зокрема, сепаратизм у шахтарському Донбасі?

Щоранку на якусь мить Ярослав Музика затримує свій погляд у вікні, немов хоче вхопити трішки краси природи, особливо неба, бо потім зміна під землею. «О пів на шосту прокидаюсь, збираюсь і на автобус, поганими дорогами до шахти», розповідає гірник.

Дев’ять років тому Ярослав Музика прийшов на шахту «Відродження» Державного підприємства «Львіввугілля». До того працював у військовій промисловості, але втратив роботу, бо галузь фактично зруйнували.

Вибирати нову роботу для фахового інженера не було проблемою, бо у Червонограді майже у кожній родині хтось працював або ж працює на шахті. Ярослав теж має родичів шахтарів, то ж на що йде, знав дуже добре. «Це важка праця, я це знав, чув від родичів, але не має тут великого вибору у Червонограді. Без шахт місто просто не виживе», – говорить Ярослав Музика.

Влада забула про людей

Улюбленим місцем у Червонограді для шахтаря є міський парк. Бо передусім тут багато зелені, досить затишно і поговорити є з ким. Власне кількох знайомих шахтарів зустрів. Нині тут точаться ще палкі дискусії про ситуацію у країні. Багато людей її не розуміють, водночас співчувають донецьким шахтарям, кажуть – і так робота небезпечна, а тепер ще й доводиться ходити вулицями, якими розгулюють невідомі з автоматами.

«Я проти будь-якого насильства і застосування зброї. У шахті важка робота і є багато травм, покалічені шахтарі, з небезпекою зіштовхуємось на роботі щодня. А на Сході на вулиці калічать і б’ють людей. Влада має все зробити, щоб люди почувалися спокійно. Останні 23 роки влада не звертала увагу на шахтарів, все думала про газ, а не про українське вугілля», – каже гірник.

Ціну українського вугілля Ярослав Музика знає, воно для нього справді чорне золото, як і для всіх його колег. Ярослав пам’ятає свій перший день на шахті. Передусім було досить лячно спускатись під землю, але цей страх проходив з кожним днем. Бо відчував плече друзів.

Охочих працювати багато

На шахті «Відродження» працює понад 1300 людей. Кожен цінує працю, бо у депресивному регіоні це найкраща робота. Якщо хтось і звільняється з шахти, то через пенсійний вік. Нині кадровий резерв на шахті досить великий.

«Чому не шкодую, що тут працюю? Бо гарний колектив, як одна сім’я. Під землею важка праця, втомлюємось, бо бракує повітря. Нині більше уваги звертають на умови праці і охорону, це не лише пов’язано з перевірками, бо кожен випадок ретельно розслідується».

Майже 270 тисяч тонн вугілля ДП «Львівугілля» залежується на складах, що перевантажені. Те, що вугілля не продається – проблема. Втім, останнім часом почали відвантажувати вугілля на теплоелектростанції у Добротвір і Бурштин, куди раніше завозили вугілля лише з Донбасу. Затримки із виплати зарплати на львівських шахтах немає. Але через погіршення економічної ситуації у країні, жити стає дедалі важче і гірникам. Дружина Ярослава працює лікарем, сім’я виховує 19-річного сина-студента і 15-річну доньку. Родину рятує город, на якому доводиться працювати і після важкої зміни на шахті. «Що поробиш, це просто рятує», – говорить Ярослав Музика.

А коли піднімається з забою і виходить на вулицю, то одразу піднімає очі до неба, дивиться на сонце. І знову думає, яке це диво – світ…