Те, що Володимир Путін, можливо, несподівано для багатьох висловився за проведення в Волгограді референдуму про повернення місту імені одного з найкривавіших упирів минулого – логічний розвиток подій в Росії. Зрозуміло, що питання про це повернення практично вирішене – і сам Путін не приховує свого прагнення побачити Сталінград на карті Росії. Для нього це не просто географія, для нього це політика.
Якщо поцікавитися, яку саме модель Путін хоче запропонувати своїй країні, відповідь буде проста – сталінізм. Ми вже давно зрозуміли, що майбутнє Росії Путіна не цікавить. Він увесь – із минулого. Питання тільки – з якого? І відповідь зрозуміла – з того самого, сталінського.
Путін почав своє правління з повернення музики сталінського гімну Радянського Союзу. Йому не подобалася «Патріотична пісня» великого Глінки. Він не хотів повернути «Боже, царя храни» – нехай і з новими словами. Путін – не імперець і не російський націоналіст. І він хоче слухати те, що чув Сталін.
Переслідування сексуальних меншин в Росії почалося при Путіні. А в Радянському Союзі – за Сталіна: до нього більшовицький режим хоча б у ліжко до громадян не забирався. Закриття кордонів для своїх громадян – теж Сталін, до нього громадяни СРСР могли спокійно їздити по світу. Путін вже закрив виїзд для силовиків, але це – тільки початок.
І «збирання земель» – це теж Сталін: війна з Фінляндією, окупація балтійських країн, ультиматум Румунії, спільне з Гітлером знищення Польщі. Путін почав з Криму, але у нього куди більш серйозні амбіції. І зрозуміло, чому з такою ненавистю Путін ставиться до Микити Хрущова, який почав процес десталінізації. Хрущов для нього – не історичний персонаж, а головний ворог, який почав знищення системи, що її чекісти аж до краху Радянського Союзу вважали своїм «золотим століттям». А Путін, як відомо, родом із КДБ.
У такій ситуації Сталінград просто не може не з’явитися на карті Росії. Генералісимус має в особі президента Росії свого вірного і відданого шанувальника. І те, що в Радянському Союзі Сталіна була «табірна економіка», а в Росії Путіна – олігархічний капіталізм – не біда.
Тому що в умовах конфронтації з Заходом і краху російських енергетичних монополій може прийти час, якщо не «табірної економіки», то масових розправ із незадоволеними. А для цього Йосип Сталін повинен знову повернутися на карти і постаменти – як справжній батько Вітчизни, ідеал для наслідування і символ перемог. Адже саме повернення в Сталінград повністю змінить моральну атмосферу Росії. В країні, яка погодиться з поверненням вбивці, можна буде робити все, що завгодно – і з ким завгодно.
І така Росія Путіна, звичайно ж, влаштовує.
Віталій Портников – київський журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Якщо поцікавитися, яку саме модель Путін хоче запропонувати своїй країні, відповідь буде проста – сталінізм. Ми вже давно зрозуміли, що майбутнє Росії Путіна не цікавить. Він увесь – із минулого. Питання тільки – з якого? І відповідь зрозуміла – з того самого, сталінського.
Путін почав своє правління з повернення музики сталінського гімну Радянського Союзу. Йому не подобалася «Патріотична пісня» великого Глінки. Він не хотів повернути «Боже, царя храни» – нехай і з новими словами. Путін – не імперець і не російський націоналіст. І він хоче слухати те, що чув Сталін.
Переслідування сексуальних меншин в Росії почалося при Путіні. А в Радянському Союзі – за Сталіна: до нього більшовицький режим хоча б у ліжко до громадян не забирався. Закриття кордонів для своїх громадян – теж Сталін, до нього громадяни СРСР могли спокійно їздити по світу. Путін вже закрив виїзд для силовиків, але це – тільки початок.
І «збирання земель» – це теж Сталін: війна з Фінляндією, окупація балтійських країн, ультиматум Румунії, спільне з Гітлером знищення Польщі. Путін почав з Криму, але у нього куди більш серйозні амбіції. І зрозуміло, чому з такою ненавистю Путін ставиться до Микити Хрущова, який почав процес десталінізації. Хрущов для нього – не історичний персонаж, а головний ворог, який почав знищення системи, що її чекісти аж до краху Радянського Союзу вважали своїм «золотим століттям». А Путін, як відомо, родом із КДБ.
У такій ситуації Сталінград просто не може не з’явитися на карті Росії. Генералісимус має в особі президента Росії свого вірного і відданого шанувальника. І те, що в Радянському Союзі Сталіна була «табірна економіка», а в Росії Путіна – олігархічний капіталізм – не біда.
Тому що в умовах конфронтації з Заходом і краху російських енергетичних монополій може прийти час, якщо не «табірної економіки», то масових розправ із незадоволеними. А для цього Йосип Сталін повинен знову повернутися на карти і постаменти – як справжній батько Вітчизни, ідеал для наслідування і символ перемог. Адже саме повернення в Сталінград повністю змінить моральну атмосферу Росії. В країні, яка погодиться з поверненням вбивці, можна буде робити все, що завгодно – і з ким завгодно.
І така Росія Путіна, звичайно ж, влаштовує.
Віталій Портников – київський журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
