Через 100 років після початку Першої світової війни історики все ще розмірковують над питанням: як усе починалося і хто насамперед винен. У той же час багатьох людей хвилює запитання, чи не є сьогоднішня глобальна ситуація настільки ж ризикованою, як це було наприкінці червня 1914 року. Якраз у зв’язку з річницею Першої світової кореспондент Радіо Свобода з Балкан Драґан Штавлянин запитав у кількох провідних істориків на Заході, що вони думають про причини тієї світової пожежі та про можливі аналогії із сьогоденням через 100 років. Перше питання до істориків було таким: чи можемо ми через 100 років після спалаху Першої світової війни відповісти на вічне запитання – то хто ж був винен?
Джон Кейджер, професор європейської історії та міжнародних відносин Кембриджського університету:
– Навіть сьогодні до кінця не зрозуміло, яким був ступінь вини того чи іншого уряду конкретно у цій війні. Я б запропонував такий варіант, що саме Німеччина та Австро-Угорщина все ж є першими відповідальними за це. Хоча у цілому мене й сьогодні хвилює те, що спричинила війну у ті тижні липня і початку серпня група досить розгублених політиків, яких події застали зненацька. Вони не завжди розуміють те, що вони чинять. Вони не завжди знають про наслідки їхніх рішень. І, як наслідок, вони спіймані у пастку своїх же ухвалених рішень, котрі непомітно, поступово приводять до спалаху війни.
Ґергард Гіршфельд, професор історії університету Штутгарта, автор багатьох досліджень, включно з монографією «Німеччина у Першій світовій війні»:
– Якщо ви складете список тих, хто був у першу чергу відповідальним, то він завжди буде починатися з ультиматуму, який влада Відня послала Сербії, котрий супроводжувався карт-бланшем, даним австро-угорській владі німецьким урядом, який заявив: «Слухайте, ви можете робити, що хочете. Вирішіть це сербське питання раз і назавжди». Вони очікували свого роду війни у традиціях 19-го століття. Але те, що вони отримали, виявилося новим типом війни, яка була майже неосяжна для розуміння.
Шон МакМікін, професор університету Стамбула і автор книг «Російські витоки Першої світової війни» та «Липень 1914-го: вирішальний момент війни»:
– Метою німецьких і австрійських дипломатів після вбивства ерцгерцога в Сараєві було намагатися обмежити конфлікт лише Балканами. Тепер це виглядає не реалістично, але тоді ідеальним сценарієм для Берліна і Відня було, щоб Австро-Угорщина могла дати раду з Сербією самостійно, без втручання інших країн. Але політика Росії у цьому, звичайно, була направлена на розширення кризи, а потім і конфлікту, до європейських масштабів: переконатися, що з Францією була б втягнута й Велика Британія і вони, в разі війни, стали б на бік Росії. Тому в цьому розумінні якраз політика Росії була направлена на перетворення війни у європейську та світову пожежу. Не можна стверджувати, що лише Росія єдина несе відповідальність. Була також комбінація австро-німецької відповіді на Сараєво, а потім російська відповідь на австрійський наступ проти Сербії. Це те, що призвело до Великої війни.
Фотографії Першої світової війни. Вбивство наступника австрійського престолу
– Чи реальна можливість порівняти сьогоднішню ситуацію у світі – як, наприклад, кризу в Україні, напругу між Китаєм та Японією щодо островів та ресурсів у Китайському морі – з ситуацією влітку 1914 року? Чи бачите Ви паралелі, уроки, які можна застосувати до сьогодення?
Джон Кейджер, професор європейської історії та міжнародних відносин Кембриджського університету:
– Так, я боюсь, що, скоріше, тут очікування песимістичні. І я думаю, що, особливо це стосується України, та й, можливо, того, що відбувається на Далекому Сході, де є потенціал для трагічного розвитку подій. Один інцидент, у який втягнута гордість нації, як, наприклад, убивство Франца Фердінанда 28 червня 1914 року – такий інцидент, якби він стався сьогодні, скажімо, з убивством політичного очільника в Україні, призвів би до включення у гру зовнішніх сил, і тоді це мало б серйозні наслідки… Я не думаю, що ООН була б у змозі тут щось зробити. Дуже важко прогнозувати, але, наприклад, що б сталося, якби був убитий російський посол у Києві?
Ґергард Гіршфельд, професор історії університету Штутгарта, автор багатьох досліджень, включно з монографією «Німеччина у Першій світовій війні»:
– Я не бачу тут паралелей. Історія не повторюється… Немає жодних паралелей між 1914 і 2014 роками. Хоча можна сказати, що є один елемент, котрий, як я боюся, створює безперервність – це людський фактор. Люди не змінюються. Вони мають ті ж самі почуття, емоції, амбіції, борються за владу. Тоді це переходить в оцінку особистісного фактору, амбіцій політичних діячів – у цьому, я б сказав, елемент безперервності. Але історичний контекст змінився драматично! Ми не мали у 1914 році НАТО, не мали ОБСЄ. Ми не мали міжнародних організацій і союзів, котрі керують елементами кризи. Ми маємо ті ж самі емоції, але не ті ж самі умови та історичні структури, як це було у минулому.
Шон МакМікін, професор університету Стамбула і автор книг «Російські витоки Першої світової війни» та «Липень 1914-го: вирішальний момент війни»:
– Історія ніколи не повторюється точно таким же чином, як це вже було. Я бачу звернення до таких аналогій – що Китай, наприклад, є тогочасною Німеччиною. Але Китай з таким же успіхом міг би стати тогочасною Росією, бо російська економіка росла у 1914 році з річними темпами у 9 відсотків. Фактично з багатьох поглядів Росія напередодні Першої світової війни була значно кращою аналогією для нинішнього Китаю. Можливо, якщо вірити традиційній історіографії, вся проблема у швидкому зростанні російської сили, якраз це й дестабілізувало Європу – не зростання німецької потуги. Так інколи, навіть коли ми намагаємося вчитися з історії, ми висуваємо неправильні аналогії і виносимо неправильні уроки з цього.
Матеріал підготували Василь Зілгалов, Dragan Štavljanin