Світова преса пише про те, що неактивне залучення адміністрації Барака Обами до європейських справ послаблює НАТО на тлі агресивних дій Росії щодо України. Газети також звертають увагу на теми, які мають враховувати Київ, Захід та Росія при пошуку довготривалого врегулювання української кризи. І чому в Росії встановлений гібридний політичний режим, дії якого підтримують 9 із 10 громадян, але на яких влада так і не може спертися?
Газета Wall Street Journal Europe критикує Барака Обаму, кажучи, що він є найслабшим президентом в історії НАТО. Він розізлив європейців, які байдуже ставляться до питань безпеки, і розчарував тих, яких безпека непокоїть. «Його адміністрація ламає правила, ображає союзників і догоджає ворогам», – пише газета. Як наслідок – позиції США в Європі ніколи не були такими слабкими, а найважливіший зв’язок для безпеки між двома берегами Атлантики ще ніколи не був у гіршому стані, аніж нині. Неоголошена війна в Україні є тестом на залучення Америки до європейських справ і він виявився таким, який США, в принципі, провалили, вважає видання. На його думку, мало уваги було приділено ширшій картині. Кремль випробовував волю Заходу і зрозумів, що вона захиталася. Росія була в змозі зламати правила, за якими Європа жила з часу Гельсінського заключного акту 1975 року, який прямо забороняє зміну кордонів силою. Росія порвала на шматки Паризьку хартію, Будапештський меморандум та низку інших міжнародних угод. І їй усе зійшло з рук, зауважує газета. І немає вибачення через той факт, що Європа є поділеною і слабкою, бо це не новина, хоча і прикрий факт. Вашингтон, на думку видання, мав використати свій статус супердержави, щоб стримати Москву серйозними санкціями, підтримати Київ солідною військовою та іншою допомогою, а також передислокувати значну кількість військ та озброєнь до Польщі та балтійських країн. Але цього Вашингтон не зробив, резюмує газета. А Путін та його друзі зробили з цього небезпечні висновки. Довіра до НАТО опустилася нижче позначки рівня води. Без термінових порятункових заходів Північноатлантичний альянс затоне, пише газета.
Лондонська Guardian вмістила статтю лорда Дейвіда Овена, який був колись міжнародним посередником на Балканах, під заголовком «Путін є ключем до уникнення нової Холодної війни». У ній мовиться, що мінська зустріч високого рівня, в якій, зокрема, беруть участь президенти України, Росії та Білорусі, нагадує зустріч цих самих – тоді республік – у грудні 1991 року в Біловезькій пущі, де було оформлено розпад СРСР. Тоді ключовою фігурою був президент Росії Борис Єльцин. Тепер це Володимир Путін, пише газета. Тоді президент Джордж Буш (старший) намагався зберегти СРСР, але не був певен, яким шляхом піде Єльцин. Тепер Обама сподівається на врегулювання в Україні, але не певен, яким буде результат. Газета пише, що є чотири важливі теми, які треба вирішити, і навряд чи вони будуть вирішені за одну зустріч. Нагальним є делегування повноважень на місця на сході України. Наступне – повна відданість міжнародним угодам щодо повітряного сполучення в Україні, Криму та Росії. Третім моментом є домовленість всіх сторін щодо газопроводів, які пролягають українською територією. І наостанок – але, зауважує газета, може, про це ще рано говорити – є вирішення міжнародного статусу Криму. Під цим мається на увазі, на думку видання, необмежена у часі міжнародна оренда Криму Росією на кшталт угод між США та Кубою щодо Гуантанамо. Якщо не буде домовленостей, тоді існує загроза – як мінімум, повернення назад до часів Холодної війни. Але більшою небезпекою була б повномасштабна війна між Україною та Росією. Було б надзвичайно важко утримати більше аніж кілька місяців таку війну в межах цих двох країн, пише видання. Єдиною особою, яка може гарантувати врегулювання, є Путін, пише автор статті. Росія страждає від санкцій і російські інтереси чітко вказують на потребу пошуку врегулювання. Будь-яка домовленість має супроводжуватись швидким скасування санкцій США та ЄС, зауважує газета.
Видання Moscow Times пише, що російська псевдодемократія породжує апатію серед населення. Газета нагадує, що угорський прем’єр Віктор Орбан нещодавно здивував політологічний світ, заявивши, що хоче збудувати «неліберальну демократію», беручи Росію за приклад, бо, на його думку, ліберальна модель уже пережила свою ефективність. Існують так звані «гібридні режими» – неліберальна демократія, імітаційна демократія, авторитарні держави з виборами, нетиранічні автократії. Гібридні режими є історичною стадією авторитаризму, пише видання. Різниця між авторитарними та тоталітарними режимами вже визначена: авторитаризм породжує пасивність громадян, а тоталітаризм їх мобілізує. Тоталітарні режими вимагають участі: той, хто не марширує і не співає, не є лояльним. Авторитарні ж режими хочуть, аби народ залишався вдома. Ті ж, хто марширує з ентузіазмом або співає занадто голосно, підпадають під підозри, незважаючи на зміст пісень і напрямок маршу. Гібридні режими часто постають у державах, багатих на ресурси. Ці режими проводять вибори, але влада не змінюється. Є кілька телеканалів, але всі вони говорять про одне і теж. Є опозиція, але вона нікому не опонує. Все це антураж, який приховує такий старий авторитаризм. Газета закликає подивитись на ті 87 відсотків росіян, які підтримують усе, що робить влада – від військових вторгнень до продуктового ембарго. На запитання «Чи Ви підтримуєте?» вони завжди відповідають «так». Але в той же час вони нічого не роблять. Вони не записуються у добровольчі військові підрозділи і не ходять на демонстрації за війну. Вони навіть неактивно беруть участь у виборах – ось чому гібридні режими завжди фальсифікують цифру активності електорату та результати виборів. Все ж ці пасивні громадяни схвалюють дії влади, хоча й не підтримують її. Та й сам режим розуміє, що ці 87 відсотків насправді не є учасниками політичного процесу. Лише активна меншість має погляди, які є важливими, пише газета. Це пояснює парадокс законодавчого процесу: чому влада з такою нібито солідною всенародною підтримкою не використовує цієї підтримки, а замість того ухвалює все більше й більше репресивних законів, спрямованих на свій самозахист?
