Проголосивши за незалежність від Радянського Союзу на початку 1990-х років, країни Балтії насправді свою незалежність відновлювали, адже їхні країни на Заході і далі вважали незаконно окупованими Радянським Союзом, спочатку у 1940 році після укладення пакту Молотова-Ріббентропа, а потім після Другої світової війни. Латиші та мешканці інших країн Балтії всередині своєї країни, а особливо за кордоном, завжди пам’ятали, що вони є громадянами іншої країни, багато з них навіть зберігали паспорти, видані передвоєнними урядами. А про те, як на практиці надавалася підтримка Заходу країнам Балтії і як Україна могла б скористатися з цього досвіду для повернення Криму, говоримо з колишнім депутатом парламенту Латвії, колишнім регіональним директором національного Інституту демократії США, експертом із пострадянських країн Алексом Грігор’євсом.
– Чому, попри Ялтинські угоди, Сполучені Штати, Захід продовжували наполягати, що окупація країн Балтії була нелегальним актом?
– Тому що хотіли хоча б де-юре визнавати свої зобов’язання. Тому що незалежність цих країн була визнана, вони були частиною Ліги Націй, тому це був приклад дотримання міжнародного права, навіть у ситуації, коли реалії були вже іншими. Для нас, людей, які жили у цих умовах, це не мало ніякого практичного значення. Але цей статус невизнаної частини Радянського Союзу нам дуже спростив ситуацію після проголошення відновлення незалежності в 1990 році. Інші країни визнали, що незалежність країн Балтії відновлена. І це було простіше зробити, ніж визнати незалежність нових країн.
Під час війни Радянського Союзу в Афганістані, житель Швеції, політик Леїньш розшукував латишів полонених і визволяв їх із полону на підставі того, що вони є громадянами Латвії. У Вашингтоні було посольство Латвії. Таке ж посольство було і в Лондоні
Деякі латиші ще мали міжнародні латвійські паспорти і користуватися ними. Це мало значення також у деяких несподіваних випадках. Під час війни Радянського Союзу в Афганістані, коли серед полонених були латиші, нині депутат латвійського Сейму, а тоді житель Швеції, політик Атіс Леїньш їздив в Афганістан, розшукував латишів, полонених афганськими силами спротиву, і визволяв їх із полону на підставі того, що вони є не радянськими громадянами, а громадянами Латвії. І це працювало.
Ми завжди пам’ятали, що та ідеальна Латвія десь існує. У Вашингтоні було посольство Латвії. Я ще зустрів під час мого першого візиту у Вашингтон, як щойно обраний депутат латвійського парламенту, того парламенту, який проголосив відновлення незалежності, я ще зустрівся з послом Латвії у Сполучених Штатах Анатолсем Дінсбергісом. Він тоді був найстаршим дипломатом у Вашингтоні. Весь цей час від окупації Латвії радянськими військами 1940 року до проголошення відновлення незалежності в 1990-му та фактичному її відновленні в 1991 році, він прожив у Вашингтоні.
Таке ж посольство було і в Лондоні. Але англійський уряд за часів урядування прем’єр-міністра Гарольда Вільсона, наприкінці 1960-х років, віддав золото Латвійського банку, що зберігалося в Лондоні, віддав Радянському Союзу.
– Я б хотіла звернутися до питання економічної підтримки, бо пострадянська Росія не визнавала спочатку самого факту секретних протоколів до пакту Молотова-Ріббентропа. І вона далі продовжує наполягати на тому, що Латвія, Литва та Естонія увійшли до складу Радянського Союзу за рішенням їхніх парламентів, і відкидає вимоги про компенсацію.
– Це була Литва, яка підрахувала свої збитки і вимагає, щоб Росія, як правонаступниця Радянського Союзу, відплатила ці гроші. Латвія цього не робила. Але, наприклад, є територія на сході Латвії, район Абрене, який голосував за приєднання до Латвії в 1920 році, був відокремлений від Латвії в 1943 році і приєднаний до Росії, під назвою Питалово. Латвія самостійно покрила збитки людей, які мали землю в цьому районі.
Росія не визнає трактати, які Естонія, Латвія та Литва підписали з Росією в 1920 році, коли вона визнала незалежність цих країн «на всі часи»
Взагалі, Росія не визнає факту відновлення незалежності, не визнає трактати, які Естонія, Латвія та Литва підписали з Росією в 1920 році, коли вона визнала незалежність цих країн «на всі часи», так було в самому тексті цього трактату, зокрема, Псковського трактату між Латвією і Росією.
– Наскільки Вам здається, досвід боротьби за незалежність країн Балтії міг би допомогти Україні у відновленні територіальної цілісності та поверненні Криму?
Україна зараз б’ється не тільки за себе, але і за нас – країни Балтії, Польщу
– Цей досвід є дуже подібний, багато аналогій. Ми відчуваємо, більшість, хоча і не всі, бо в нас також є п’ята колона, що Україна зараз б’ється не тільки за себе, але і за нас – країни Балтії, Польщу. Тому що агресори мають таку логіку: поки вони не відчують спротив, вони самі не можуть зупинитися. Треба завжди пам’ятати, і завжди наголошувати і нагадувати про це міжнародним організаціям та дружнім до України країнам, що Крим не можна ніколи визнавати як російську територію. І щоб не було жодних торговельних чи інших зв’язків із російськими організаціями в Криму.
