Доступність посилання

22 Вересень 2017, Київ 07:46

Кореспондент мінського видання «Новий час» Дмитро Галко повернувся зі Східної України у неділю. Журналіст побував у найбільш гарячих точках на Донбасі вже двічі. Минулого разу Галко провів в Україні три місяці. Нинішня поїздка вдвічі коротша, але, як він сам зазначає, за відчуттями так не скажеш. Радіо Свобода поговорило з Дмитром про небезпеку на передовій, про те, чи далеко політичні події в Києві від пекла війни на сході України, а також про враження, яке справив на військових вчинок футбольних вболівальників у Борисові.

– Дмитре, цього разу Ви перебували в Україні менше часу, ніж під час попереднього відрядження. Розкажіть, де Ви були цього разу?

– Це вдвічі коротша поїздка, хоча за відчуттями так не скажеш. Я провів там місяць і тиждень з хвостиком. Я міг би залишитися ще, але через хворобу змушений був повернутися. У мене гострий бронхіт і підозра на пневмонію. Не минули безслідно ночі в наметах і підвалах.

Був я в Харкові, Маріуполі, а потім Донбас – Дебальцеве, в цьому районі. Нарешті Піски – це біля Донецького аеропорту, тобто самої гарячої точки Донбасу. Там база бійців Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Після – Київ, природно.

Цей броньовик належав синові Януковича. Тепер він на передовій в українських військових.
Цей броньовик належав синові Януковича. Тепер він на передовій в українських військових.

– Де було гірше?

Війна в режимі нон-стоп, вперше побачив, щоб обстріли не припинялися взагалі

– Звісно, це Піски. Чесно кажучи, я просто не уявляв собі, куди їду. Я бував в небезпечних ситуаціях і часто. Але що таке війна в режимі нон-стоп, я просто не знав. Я вперше побачив, щоб обстріли не припинялися взагалі. Тільки одного разу не стріляли протягом двох-трьох годин, тому я зміг трохи погуляти по Пісках. Решта часу – це безперервні обстріли. Це коли виходиш з підвалу поїсти, сходити в туалет або покурити – і через кілька хвилин повинен бігти назад.

Дмитро Галко (другий праворуч). Поруч з ним, другий ліворуч - етнічний білорус, який воює на Донбасі
Дмитро Галко (другий праворуч). Поруч з ним, другий ліворуч - етнічний білорус, який воює на Донбасі

– Як виглядає життя на передовій?

Постійно обстрілюють сепаратисти. Військові раз у раз стріляють у відповідь

– Для солдат розпорядок дня виглядає інакше. У них є наряди. Раніше наряд був 12 годин, зараз – доба. 24 години провести в наряді – це дуже складно. Там є окопи – це досить велика територія, яку постійно обстрілюють сепаратисти. Військові раз у раз стріляють у відповідь, а так змушені ухилятися від цих куль. Сильно пітніють від цієї біганини, тому іноді роздягаються, а речі трусять на вітрові, щоб трохи підсохли. І знову – біганина від куль. Повертаються звідти і обговорюють, де ж той снайпер сидить, який у них стріляє.

– Що Ви відчували, коли над головою літали кулі?

Досить швидко звикаєш. На третій день перестав боятися цих обстрілів

– Досить швидко до цього звикаєш. Навіть я на третій день перестав боятися цих обстрілів. Кажуть, що це ще гірше: якщо людина перестала боятися, то краще її додому відправити. Бо занадто це небезпечно. Я був просто з військовими в підвалі. У мене не було навіть каски з написом «Преса», тому вони постійно забували, хто я такий. Солдати постійно запитували, коли я піду в наряд. Коли я від’їжджав, то один військовослужбовець подзвонив мені і запитав: «Скільки ти провоював, що тебе відправили додому?»

Дмитро Галко із захисниками Донецького аеропорту, «кіборгами», як їх називають у народі
Дмитро Галко із захисниками Донецького аеропорту, «кіборгами», як їх називають у народі

– В Україні відбулися вибори до Верховної Ради. Чи відчувалися виборчі пристрасті в зоні бойових дій?

Для мене не став новиною великий відсоток голосів для «Самопомочі». Я зустрічав велику кількість людей, які збиралися за них голосувати

​– Якщо про передову говорити, то там насправді живуть в інформаційному вакуумі. Солдати самі питали мене, хто став новим міністром оборони України. Інтернету там, звичайно, немає, навіть мобільний зв’язок є мало де. Але вибори часом обговорювали. Для мене не став новиною великий відсоток голосів для «Самопомочі». Я зустрічав велику кількість людей, які збиралися за них голосувати.

– Як сприймають українські військові заяви Лукашенка про Україну, знають про події в Білорусі?

– Примітно, що дуже багато там говорили про матч «Білорусь-Україна» в Борисові. Новину про те, що сталося на «Борисов-арені» передавали навіть по раціях всім блокпостам. Про затримання та інші деталі там вже не знали, але вчинок уболівальників справив приємне враження. А ось що стосується Лукашенка – українські солдати починають розуміти, що не варто особливої уваги приділяти його словами, що він сьогодні одне говорить, завтра інше.

У підвалі під час обстрілу
У підвалі під час обстрілу

– Ви говорили, що багато зустріли білорусів на війні в Україні. Чому вони воюють?

Є білоруси, які воюють «за нашу і вашу свободу». Загалом білорусів багато, в різних добровольчих батальйонах

– Є частина білорусів лише за походженням, які вже живуть там кілька років, мають сім’ї, вважають себе громадянами України. Але є й ті білоруси, які воюють «за нашу і вашу свободу». Ці люди знають, що ця війна є і нашою війною, так як лінія фронту може бути набагато ближче. Серед них – колишній політв’язень, але заради його безпеки не буду уточнювати, хто це. Загалом білорусів там багато, в різних добровольчих батальйонах. Але краще ні про кого не розповідати.

Бійці у Пісках
Бійці у Пісках

– А Ви їздили туди як журналіст чи не тільки?

– Звичайно, ні. Це насамперед моральна підтримка з мого боку. Щоб показати їм, що білоруси теж з ними, також їх підтримують. Хоча відомо, що будь-який журналіст хоче поїхати в гарячу точку. Але ще раз повторюю: я не уявляв собі, куди я їду. Там дійсно небезпечно.

– Збираєтеся їхати ще?

– Поки треба вилікуватися. А там подивлюся, як розвиватимуться події.

– Наближається зима. В яких умовах знаходиться українське військо?

Умови там нелюдські. Я сам з пневмонією повернувся. Найприкріше, що істотно знизилася волонтерська підтримка

– Умови там нелюдські. Я сам з пневмонією повернувся. Найприкріше, що істотно знизилася волонтерська підтримка. Усе досі тримається на волонтерах, але грошей переводити стали значно менше. Це закономірно, оскільки економічна ситуація не поліпшується, а й так люди віддали багато грошей. Деякі волонтери живуть кілька місяців без зарплати, опалення, гарячої води. Там нічого не зроблено, щоб солдатам було тепло. Як переживе українське військо зиму – не знаю.

– Які в таких умовах настрої в українських військових?

Добровольці морально підготовлені, велике невдоволення Києвом, чому, наприклад, немає наказу наступати

– Принаймні добровольці морально підготовлені, що проведуть там зиму. Вони чекають, що буде нарешті проявлена політична воля. Звідси – велике невдоволення Києвом в цьому сенсі. Тому що незрозуміло, чому вони там знаходяться, чому, наприклад, немає наказу наступати.

Колекція куль і осколків, зібраних на місці боїв
Колекція куль і осколків, зібраних на місці боїв

– Яке було перше враження, коли повернулися до Білорусі?

– Уже в поїзді до Білорусі здивувала повна відсутність війни в розмовах білоруських туристів. Ці люди їхали з України, щось же там робили, щось же бачили. Людей не зачіпало це, начебто цього немає. Мене майже як солдата різало це по серцю.

Оригінал на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG