(Рубрика «Точка зору»)
Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, виступаючи з посланням до нації і розповідаючи про прийдешню зміну архітектури сучасного світу, вжив слово «передчуття». Не знаю, про які саме зміни і який новий світовий порядок розмірковує Назарбаєв, але слово ним було підібране абсолютно точно.
Світ справді живе в передчутті – передчутті можливої війни. Здавалося б, зараз нічого незвичайного не відбувається. Так, російські війська накопичуються на Донбасі, але їх і раніше було там чимало, до того ж Міністерство оборони Росії заперечує факт введення на чужу територію нових військових формувань. Так, міністр оборони Росії говорить про необхідність посилення військового угруповання в анексованому Криму, але в Москві ніколи особливо і не приховували бажання перетворити півострів на «непотопний авіаносець», до того ж будь-яке кримське угрупування не може кардинально змінити ні розклад сил у світі, ні навіть розклад сил у Чорноморському басейні.
Сьогодні не відбувається нічого, що свідчило б про велику війну. Є лише передчуття. Це передчуття виникло ще тоді, коли був анексований Крим, а в Кремлі нічого й знати не бажали про територіальну цілісність України і якийсь там Будапештський меморандум. Можливо, якби Москва зупинилася б на кордонах Кримського півострова, у світі вважали б його анексію проявом середньовічного етнічного божевілля, яке нерідко охоплює і сучасні народи. Але війна на Донбасі остаточно переконала світове співтовариство, що йдеться про бажання змінити існуючу архітектуру взаємовідносин між державами за допомогою військової сили.
У Москві вам дадуть відповідь: це відбувається тому, що Росію не поважають і з нею не рахуються – розширювали НАТО, ухвалювали рішення про європейську інтеграцію із сусідніми країнами, не замислюючись про наслідки для росіян. Приблизно те ж в 1939 році говорили в Берліні – про неповагу, про небажання рахуватися з природними інтересами. Це було не так вже й давно. Це і страшно. Це і породжує передчуття.
Назарбаєв називає своє передчуття зміною світової архітектури, але я б назвав його чесніше – передчуттям великої війни. Чи може ця війна так і залишитися передчуттям? Так, шанси на це теж існують. Економічні проблеми, які починаються у Росії, можуть змусити Москву зупинитися на відвойованих в України рубежах. У Кремлі будуть вважати, що зупинилися на певний час, просто «розберуться» з рублем і нафтою, а потім знову підуть вимагати поваги, але може початися такий запаморочливий спурт донизу, що російська влада вимушено зосередиться на власному виживанні.
Ну і потім почнеться найнебезпечніша для світу російська війна – війна влади і розчарованого народу. Тут вже буде не до агресії. Цілком можливо, що криза призведе і до звільнення Донбасу, і до відмови від Криму. І найгірші передчуття того ж Назарбаєва не виправдаються – ніхто не стане робити замах на суверенітет Казахстану, і ця країна так і залишиться добрим союзником Росії. І Білорусь ніхто не приєднає до Росії «областями». А «український епізод» Володимира Путіна увійде в історію Росії не приєднанням Криму, а лише початком системної економічної і політичної кризи, яка назавжди змінить країну. Але передчуття залишиться – ось що страшно.
Навіть після війни з Грузією – як це не парадоксально – Росія не сприймалася в сучасному світі як країна, з території якої може виходити загроза її сусідам. А тепер в світі виникла тотальна недовіра до російських справ, російським словам, російським перспективам.
Росія сьогодні – це війна. І ніякі політичні зміни не змусять світ відмовитися від цієї недовіри, яке теж можна визначити словом «передчуття» – передчуття того, що вони знову захочуть вбивати, якщо їм щось не сподобається. І що цей їхній новий президент-красунчик із «демократією в серці» знову легко може передати владу тому, у кого ніякого серця зовсім і немає. Росія – враховуючи можливі темпи економічного краху – може змінитися на краще вже в найближчі роки. Для того, щоб повернути довіру до себе, їй знадобляться десятиліття. Російські історики наступного століття назвуть ХХI століття «часом тотальної недовіри» до їхньої країни – словом, епохою важкого передчуття.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал статті на сайті Російської редакції Радіо Свобода
