(Рубрика «Точка зору»)
Чому Геннадій Тимченко вирішив вийти з історії з будівництвом мосту в Керченській протоці? Здавалося б, подібне будівництво – найбільше в новітній російській історії – обіцяє хороший заробіток, репутаційні дивіденди і прихильність влади, а тут найближчий друг Володимира Путіна, зобов'язаний своїм добробутом насамперед особливим відносинам з президентом, говорить не про дивіденди, а про репутаційні ризики?
Можливо, справа саме в особливих стосунках з Путіним. Коли Тимченко мав намір будувати міст, він був упевнений у щедрій державній підтримці свого починання. Зараз він з перших рук може отримати інформацію, що грошей не буде. А будувати такий об'єкт за свої – абсолютно безглузде заняття. Міст, або тунель, цікавий виключно з точки зору розподілу державних коштів. Тому що сам по собі він не цікавий нікому і його, найімовірніше, у Керченській протоці не буде. А якщо щось схоже на міст все-таки збудують, то простоїть воно там дуже недовго.
З точки зору звичайної логіки, ніякого мосту в Керченській протоці взагалі бути не повинно. По-перше, самі природні умови готові винести вирок будь-якій подібній споруді. А по-друге, вона мала б хоч якийсь сенс, якби Крим дійсно був островом.
А Крим – півострів. Якщо хтось досі в це ще не вірить, нехай відкриє підручник географії й переконається. Кримський півострів завжди був пов'язаний із великою землею не через Керченську протоку, а через Перекоп. І без цього зв'язку не існував. Тільки античні міста-поліси обходилися без цього зв'язку, бо були портами, безпосередньо зав'язаними на зовнішню торгівлю і захищалися від набігів власне з Криму і прилеглих степів. Але коли став розвиватися вже сам півострів, він ніколи не відмежовувався від материка.
Кримське ханство розташовувалося і на півострові, і на величезних прилеглих територіях сучасної України та Росії. Крим у Російській імперії був пов'язаний із сусідніми губерніями – тепер це територія України. Крим у Радянському Союзі (попри те, що певний час формально входив до складу РРФСР) з точки зору постачання завжди був пов’язаний із сусідніми областями Української РСР, а зовсім не з Краснодарським краєм. Рішення керівництва СРСР у 1954 році просто формалізувало давно вже сформовані відносини.
Крим, поза будь-яким сумнівом, після окупації катерининськими військами був російським. Але от тільки Російська Федерація Путіна – огризок Російської імперії Романових. У цьому й річ! І скільки б Російська Федерація не оголошувала Крим своїм, скільки б військ не вводила, скільки б ідіотів не примушувала повірити в легітимність окупації – географію вона змінити не в силах.
Ідея будівництва мосту, до речі, не так вже нова. Вона виникла щоразу, коли ставало зрозуміло, скільки можна спиляти на цьому будівництві століття. Спочатку з мостом носився, вміючи висікати золоті іскри з московського асфальту, Юрій Лужков, потім міст став темою переговорів Володимира Путіна з Віктором Януковичем. Російський та український президенти домовлялися про будівництво мосту в Криму мало не в пакеті з 15-мільярдним кредитом, яким Путін вирішив оплатити відмову Януковича від європейської інтеграції. Ну, а вже після окупації міст виявився мало не необхідністю – а стане лише черговою ілюстрацією безглуздої путінської авантюри.
Тому ніякого мосту не буде. А буде ось що: окупований Крим буде потихеньку гнити разом з Росією, яка занурюється в економічну і політичну прірву, і виживати за рахунок благородства своєї Батьківщини – за рахунок українських продуктів та інших ресурсів, залишаючись – всеодно! – частиною України, а не Росії. А потім в один прекрасний день – при Путіні або вже після його краху – окупаційні війська просто покинуть півострів, забравши з собою аксьонових, константинових, чалих та іншу нечисть. Над парламентом Криму гордо злетить державний прапор України, на вулицях Сімферополя зазвучить поруч із російською українська та кримськотатарська мови, у залишені окупантами доки Севастополя увійдуть кораблі Військово-морських сил України і проїдуть вулицями кримських міст поливні машини, змиваючи бруд окупації і окупаційні символи, які ще залишилися подекуди. І на чисту ялтинську набережну, до синього моря і жовтого сонця, вийдуть, ніби прокинувшись від сплячки, люди, яким уже нікого буде боятися після кількох років страху, холоду, злиднів, репресій та принижень.
Крим повернеться додому. І мосту йому ніякого не потрібно буде. Його міст – це Перекоп.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Оригінал публікації на «Крим.Реалії»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
