Доступність посилання

ТОП новини

Люди і звірі. Бабусі у Донецьку годують собак на останні гроші, а тварини рятують людей від обстрілів


Цуценя на бойовій позиції українських військових неподалік Слов'янська. Липень 2014 року
Цуценя на бойовій позиції українських військових неподалік Слов'янська. Липень 2014 року

Десятки волонтерів залишилися на окупованій території, щоб годувати і підтримувати покинутих домашніх тварин

Кожен день у зоні АТО втрачають дім та родину десятки тварин – люди залишають їх, рятуючись від війни. Чотирилапих віддають у притулки, або ж просто лишають на вулиці. Водночас, десятки волонтерів та опікунів залишаються в зоні АТО, щоб врятувати цих тварин. Під обстрілами вони розвозять їжу для них, а літні люди, залишаючись голодними, годують сусідських псів. Олена Лонюк займається у Донецьку допомогою опікунам, у її списку понад 60 людей, які утримують чи годують близько 3 тисяч тварин по всій зоні АТО. В Олени є десятки щасливих і сумних історій про зраду і відданість, про байдужість і добрі серця. До Вашої уваги її розповідь.

Я бачила такі картини, коли люди виїжджали з міста, і набивали повну машину усіляких речей, а поруч бігала вівчарка, вона просилася в машину, думала, що от-от і господарі заберуть її. Але ті просто закрили дверцята перед її носом – і поїхали. Я була поряд, бо розуміла, що заберу цю собаку, бо її покинули. Вона так бігла за ними, за машиною, так спішила. А потім у них сталось щось із колесом – вони зупинились. Треба було бачити радість тварини – вона ж подумала, що це її забиратимуть! Але вони мовчки полагодили колесо і поїхали далі…

Собака біля зруйнованого внаслідок бойових дій будинку. Донецьк, листопад 2014 року
Собака біля зруйнованого внаслідок бойових дій будинку. Донецьк, листопад 2014 року

А бувають і такі історії, коли прямо з машини висаджують зовсім крихітних собак – не знаходять їм місця. Я не вправі засуджувати цих людей. Потім тварини, звісно, страждають – плачуть за господарями, чекають на них. Але з часом звикають до нової турботи, вони ж усе-усе розуміють і бачать, що їх зрадили, і що хтось інший проявив до них любов.

Зараз, не зважаючи на скрутне становище самих людей, чимало з тих, хто залишився, допомагають тваринам – годують їх, або дають їм обігрів. Це дуже важливо, адже зима – важкий час для безпритульних. Так, наприклад, нерідко люди стали підгодовувати тварин біля бомбосховищ, щоб чотирилапі там прижились. І тут є взаємна вигода, адже тварини стають індикаторами, вони раніше за людей можуть почути небезпеку. Тож, за кілька хвилин до обстрілу вони першими спускаються до бомбосховища, і так люди розуміють – вже час. Таким чином було врятовано чимало життів, адже люди вчасно дізнаються про загрозу і встигають укритись від неї.

Кішка лежить на ліжку у бомбосховищі. Донецьк, вересень 2014 року
Кішка лежить на ліжку у бомбосховищі. Донецьк, вересень 2014 року

Багато тварин на вулицях міст у зоні АТО, зокрема, у Донецьку, з’явилось не лише через те, що люди їх покидають, а ще й тому що перестали системно регулювати їх кількість, йдеться про програми стерилізації. Тож, за весь час конфлікту уже з’явилось чимало тварин, народжених на вулиці. Мені здається, що кількість тварин у притулках та в опікунів збільшилась на 50%, не менше. У мене, наприклад, було лише вдома 10 тварин, а зараз у мене їх 18. А люди, які годують тварин на вулицях, через «сарафанне радіо» дізнаються про волонтерів, які опікуються тваринами, закуповують корми. Тому, буває, приїздиш додому, а тут уже стоїть бабця з санчатами: «Кажуть, що тут дають корм». Звісно ж, ми не відмовляємо їм, але й перевіряємо потім, чи дійсно вона годує таку кількість тварин, яку озвучила. Волонтери та зоозахисники тут взагалі ледь не остання інстанція, бо нам навіть телефонують і кажуть, що у певному дворі є прив’язаний собака, щоб ми приїхали і відв’язали, бо тварина у шоці, або дуже перелякана чи агресивна, тому ми їдемо і допомагаємо.

Український солдат грається з собакою на блокпосту біля Дебальцева. 24 грудня 2014 року
Український солдат грається з собакою на блокпосту біля Дебальцева. 24 грудня 2014 року

Люди, які тут залишились (я в жодному разі не засуджую тих, хто поїхав) пропустили через себе цей біль, цей страх та зрозуміли, що тут люди і тварини залишились нарівні перед небезпекою, голодом, смертю… Всі хочуть їсти, всі хочуть жити і наші сердешні бабусі діляться останнім. Є ж випадки, коли люди самі не доїдають і ледь не гинуть від голоду, але підгодовують тварин! Відразу видно, коли ти до таких людей приїздиш, що бабуся ця хвора і могла би собі купити якісь ліки, а вона лікує цуценя, яке підібрала. У нас є дідусь, якому постійно підкидають тварин, він не відмовляється, намагається їх підняти, вилікувати і каже – я краще собі не куплю щось, а їм допоможу. У нас є одна установа, я би не хотіла, щоб всі зрозуміли, про яку я саме кажу, але там співробітник утримує в своєму кабінеті 23 кішки. Ми живемо у приватному будинку, у нас немає ще паркану (не встигли збудувати до війни), то всі пси з округи приходять, бо знають, що їх нагодують тут. І, головне, сусіди ставляться із розумінням – не сваряться.

У тварин не менший стрес від усього, що відбувається, ніж у людей. Вони теж переживають, теж бояться. Буває, поки спустиш усіх у бомбосховище, то вже весь і обкусаний і подряпаний – бо переживають. Взагалі розлука із родиною дуже сильно впливає на тварин. У нас живе вівчарка Чіп. Він дуже сумував, коли його залишили, шалено сумував. Його тепер не можна самого залишати – він може розгризти все на світі, влаштувати безлад. Тому й доводиться його скрізь возити із собою у машині – він ні на хвилину не хоче лишатись наодинці. Нам нещодавно благодійники передали багато корму по лінії ініціативі «Не залишай нас в АТО», тож ми веземо набиту машину із кормами, тут поряд сидить величезний Чіп на мішках і ще парочка малих хвостиків, і от так ми їздимо разом, бо у них істерика – бояться, що їх покинуть.

Українські військовослужбовці із вівчаркою біля селища Піски. Листопад 2014 року
Українські військовослужбовці із вівчаркою біля селища Піски. Листопад 2014 року

Звісно, ми дуже намагаємось у першу чергу забезпечити райони, де є постійні обстріли – у район аеропорту, на Спартак, Петрівський район. Тобто, в ті місця, які обстрілюють, де нема світла й води, щоб хоч якось прогодувати тварин. Неможливо ж на це дивитись без сліз, коли люди їдуть і на будинкові пишуть: «Тут живуть Аза, Бублік, Малиш. Погодуйте, заради Христа, люди!» Це ж будинок в районі аеропорту! А наші опікуни не бояться їздити й годувати, буває, під обстрілами. Люди самі це все затіяли, вони принаймні можуть зрозуміти, що відбувається. А тварини не розуміють, що відбувається – цим ми й різні.


Волонтери, працівники притулків та небайдужі люди докладають щоденних зусиль для порятунку тварин в зоні АТО. За їхніми словами, вивезти усіх – просто неможливо, а лишати напризволяще – неприпустимо. Допомогти волонтерам можна, долучившись до всеукраїнської ініціативи з порятунку тварин «Не залишай нас в АТО», або зв’язавшись із ними напряму.

Із Оленою Лонюк, зоозахисником, волонтером, куратором міні-притулків спілкувалась Валерія Дубова, місто Донецьк

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода


Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org

XS
SM
MD
LG