«Визволителі», залиште нас у спокої! – мешканка Краматорська

Арслан Саїдов

Серед численних аматорських відео нещодавнього обстрілу Краматорська найбільше переглядів отримав ролик, викладений в акаунті користувачем Misis Djyli. Знятий він із вікна звичайної багатоповерхівки.

Відрізняє його відсутність будь-яких шокуючих кадрів: покалічених тіл, зруйнованих будинків, підбитої військової техніки, принижених полонених, зневірених біженців та інших жорстоких свідоцтв війни, якими переповнений YouTube. У цьому відео вражає голос за кадром.

Misis Djyli виявилася звичайною мешканкою Краматорська. Її звуть Юлія. Вона домогосподарка, виховує 7-місячну дочку і 4-річного сина, вчилася на візажиста, захоплюється вишивкою.

Більшість роликів на її каналі – це звіти про своє мирне заняття. Розповідати про те, як просувається робота над новою картиною, вишитою хрестиком, Юлія припинила 10 лютого, в день, коли її місто обстріляли з району, підконтрольного сепаратистам.

– Я сиділа за комп’ютером. Я сиджу зараз взагалі весь час за комп’ютером, я дивлюся всі новини! Всі! Абсолютно всі новини. Я хочу знати, що буде далі! Був вибух. Такий, що у мене вікно задрижало. Я виглянула у вікно, але нічого не побачила. Потім, через якийсь час, знову вибух. Але, оскільки вікна пластикові, глухий такий звук був. Я подумала: ну, точно щось на аеродромі. А в мене камера завжди під рукою. Тут же дійшла два кроки до вікна, увімкнула, на кнопку натиснула, думаю: щось там на аеродромі буха. І бачу – вибухи наближаються, прямо на очах. Це не передати! Там люди йшли!

– Ви до когось звертаєтеся «хлопчики». З вами були дітки?

– Це були люди на вулиці! Там діти, камерою не захопити, маленькі. Але я ж бачила. І чоловік ішов коло гаражів, поруч, він навіть не зупинився, чоловік не зрозумів, що відбувається.

– Ви думали, що зараз ці розриви доберуться до вашого будинку?

– Коли вибухнуло і впало поряд із 28-м училищем, все, я вимкнула... Я навіть не пам’ятаю, як вимкнула... Я вимкнула камеру, схопила дитину і побігла у ванну. Там я пересиділа, я не знаю скільки хвилин. Це як вічність якась була! І потім, коли все закінчилося, притихло, я знову взяла камеру, підійшла і зняла. У мене було два відео. Я з’єднала два шматки, дві частини відео і виклала відразу в інтернет, щоб весь світ побачив!

– Що побачив?

– Що людей, простих людей, мирних, які не хочуть нічого, хочуть просто жити, вбивають! За що?! Мені все одно, з якого боку це летить, все одно! Але люди, які по той і по цей бік, вони що, не розуміють, що вони вбивають?!

– З вами в кімнаті були ваші діти?

– Дівчинка. Хлопчик був у садку.

– Як часто Краматорськ обстрілюють?

– Це був перший раз. Думали, що нас це не зачепить, що це пішло від нас. Але знову повертається!

– Ви не думаєте про те, щоб покинути місто і виїхати куди-небудь?

– Нікуди їхати! Куди ми поїдемо?! У мене велика родина, бабуся, мама літня. Куди ми поїдемо? Куди?! Нам на чиюсь шию сісти? Нас волонтери будуть годувати, забезпечувати нам житло? Люди їхали, повернулися всі через три місяці, як гроші скінчилися.

– Ви зараз, в основному, займаєтеся домашнім господарством, сидите з маленькою дитиною і ще підробляєте візажистом?

– Зараз уже не підробляю. Вже ніхто не фарбується, вибачте! Так, мрії залишилися.

– Ви навчалися в Донецьку, закінчували курси...

– Так, я вчилася в Донецьку, мріяла, що в мене буде професія нова, у мене буде своя справа.

– Тепер це нікому не потрібно...

– Нікому! Кому потрібен макіяж, коли в тебе стріляють?! Ні весіль, нічого немає!

– Ваш чоловік призовного віку, його можуть забрати в армію?

– У нього... Я навіть не знаю, напевно, мені тепер варто радіти, що у мене чоловік хворий, що у нього грижа хребта. Це тепер для мене радість, напевно.

– Який настрій у місті, у Ваших сусідів, що вони думають робити?

– Кажуть, що розумні люди домовляються, вміють домовлятися так, щоб не нашкодити своїй країні! Тому що країна – це не тільки територія, а це люди! Розумні вчасно все зупиняють, а не те, що вони допустили. Крісла там ділили! Про що вони думали? Ніхто з них не думає про простих людей! Ніхто! Ні з того боку, ні з цього боку!

– Було багато викладено відео в інтернеті обстрілу Краматорська, Ви самі як гадаєте, чому саме Ваш ролик викликав такий великий інтерес і такі великі суперечки?

– Люди збожеволіли. Я виклала те, що я побачила. Одні писали, що я навіть навідниця! Це взагалі незбагненно! Я живу в цьому будинку вже 6 років, це квартира мого чоловіка, він на цьому аеродромі працював. Там працював двоюрідний брат мого чоловіка. Там виноградники розташовані. І я – навідниця?! Я не знаю навіть як... Люди збожеволіли! Людей накручують, з одного боку кажуть, що там фашисти, а з іншого боку кажуть, що там росіяни. Укропи... Як вони людей називають. А з обох сторін – люди! Люди, люди, плоть і кров!

– Юліє, Ви віруюча людина?

– Звичайно. Не убий – заповідь Божа! Не вбивай! Люби ближнього свого! Той, хто стріляв, той, хто на кнопку натискав, він убивця! Він це розуміє чи ні? Він убивця!

– Можливо, Ви ще щось хочете додати до цієї розмови?

– Тільки плач усіх жінок у країні. Але нас ніхто не чує, ніхто! Якісь дурні закони придумують... Спеціально все роблять, щоб не любили Україну. Я не розумію, люди прості, ми не розуміємо, що робиться. Як можна говорити «я за мир», але при цьому стріляти?

Виходить, коли тут були ці... ми їх називали «зелені чоловічки», вони говорили: «Ми вас тут звільняємо». А від кого? Ми не розуміли, від кого вони нас звільняють. Казали: «Ми вас від «Правого сектора» рятуємо». Я цього «Правого сектора» в очі не бачила! Потім прийшли звільняти нас від цих. Тепер ідуть, повертаються нас звільняти знову. «Визволителі», залиште нас у спокої!

Я ще виклала відео, влітку знімала. Люди не вірять, кажуть, що це намонтовано. Я влітку знімала ще, коли тут вертоліт збили, вибухи були. Я його теж бачила, виклала, нехай дивляться. Тому що кричать донецькі: це вам помста за Донецьк! Вони в своєму розумі?!

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редкції Радіо Свобода