Доступність посилання

27 Червень 2017, Київ 22:31

Український Майдан виманив Путіна. Росії вже цілий рік не існує


Президент Росії Володимир Путін. Москва, 23 лютого 2015 року

«Щурячий» характер зла перетворив Росію на телестудію, воєнторг і країну, яка живе чужими проблемами

(Рубрика «Точка зору»)

Великий російський поет Осип Мандельштам назвав своє сторіччя «століттям-вовкодавом». Це визначення з’явилося в його поетичних зошитах у березні 1931 року, до тріумфу нацизму залишалося ще кілька років, але більшовизм і фашизм вже тріумфували – і було ясно, що тільки «століття-вовкодав» може придушити це всепоглинаюче, оскалене зло. Мандельштам буквально фізично відчував ходу цього страшного, невблаганного століття, століття, від якого було не сховатися.

ХХI століття – століття-щуролов. Це час поваленого глобального зла, епоха, коли щури вдають себе вовками, але їм ніхто не вірить. Вовками відчували себе і Слободан Мілошевич, і Саддам Хусейн, і Муамар Каддафі, і багато інших дрібніших диктаторів. У нашому столітті зло і нападає по-щурячому, а не по вовчому – погодьтеся, що є різниця між атакою на Перл-Харбор і знищенням веж-близнюків, між нападом на Фінляндію і «ввічливими чоловічками» в Криму чи бандитами на Донбасі... Але для того, щоб зрозуміти, що вовк – це щур, необхідно виманити його з нори... В цьому і полягає суть подій, що відбуваються в ХХI столітті.

Мені завжди було цікаво, коли в Росії почнеться це нове століття. Здавалося, що країна безповоротно застрягла в справжнісінькому лихолітті, що почалося ще в період пізнього Єльцина, з чеченськими війнами, пануванням авантюристів-«олігархів» та припиненням будь-якого суспільного розвитку. Путінський режим не надто відрізнявся від пізнього єльцинського – хіба що посилився паморочливий запах «совка» і на тлі нафтодоларової зливи остаточно зникло бажання що-небудь змінювати. Жодні опозиційні мітинги не могли повернути Росії сучасність. Її сучасністю став український Майдан. Саме йому випала роль першої російської політичної події нового століття – і саме він виманив з нори кремлівського хижака.

Ось вже понад рік Росія живе українським порядком денним. Новини з сусідньої країни стають головними сюжетами інформаційних програм її телебачення. Про Україну говорять журналісти та аналітики, актори і депутати, священики й обивателі в транспорті. Навіть спортивні коментатори не забувають про Україну – нехай навіть команди сусідньої країни немає на полі. Україна – це єдиний доказ того, що Росія все ще жива і вона багато чого може. Якщо російський президент зустрічається з іноземними колегами – то для того, щоб поговорити про Україну. Якщо російські депутати їдуть на яке-небудь засідання чергової парламентської асамблеї – то для того, щоб поговорити про Україну. Якщо російські експерти виїжджають на який-небудь міжнародний форум – то для того, щоб поговорити про Україну. Відкрийте будь-який російськомовний сайт в будь-якій країні світу і подивіться, про що його головні новини. Ви не помилилися. Росії вже цілий рік не існує. Якщо росіяни виходять на вулиці своїх власних міст – то тільки для того, щоб підтримати Майдан або влаштувати «антимайдан». Щоб висловити протест проти війни або зібрати гроші для жителів Донбасу. А російський порядок денний? Він відомий. Захід повинен припинити втручатися в українські справи і зняти санкції, які були накладені на Росію через українську кризу. А ще підвищити ціни на нафту, якими Москву, найімовірніше, покарали за підтримку «жителів Донбасу». А ще...

Усе це перетворення Росії на гігантську територію, яка живе чужими проблемами, підміну країни телестудією і військторгом, обумовлено «щурячим» характером зла. Вовки – ті б давно воювали і намагалися б загризти жертву. Гітлер з Гіммлером теж влаштовували різноманітні провокації проти Польщі, але не для того, щоб проголосити на її території Познаньську народну республіку, а для того, щоб окупувати і знищити. Молотов не намагався вдавати, що Кремль хоче польському народові щастя і процвітання. Він назвав знищену Гітлером і Сталіним державу «потворним дитям Версальського договору» – і був такий. Путін, ймовірно, такої ж думки про Україну. Але він продовжує запевняти світ – й іноді здається, що самого себе – у своїй цілковитій непричетності до трагедій, які почали відбуватися в сусідній країні з грудня 2013 року. І не помічає, що йому ніхто вже не вірить.

Якби не Майдан, Путін продовжував би сидіти в своїй норі ще дуже-дуже довго. Він їздив би на зустрічі «Вісімки» і обговорював би з Бараком Обамою ситуацію в Сирії. Він збирав би експертів на своїх валдайських посиденьках і впарював би їм про «багатополярний світ», а вони давилися б млинцями з чорною ікрою і приголомшено кивали. Йому давали б кредити, коли ціна на нафту опускалася – і знову починали б вкладати інвестиції в діряве відро його економіки за перших же ознак енергетичної стабілізації. Він би повчав, лякав, підкуповував і комизився, останній хижак незламної імперії. І партнери по переговорах дивилися б на нього без любові, але з повагою.

Майдан став сопілкою в умілих руках століття-щуролова. Путін пішов за звуками українських козацьких маршів як зачарований – і слідом за ним рушили в останню путь олігархи, депутати, міністри, народні артисти, журналісти, статисти «антимайдану» і «народних республік», словом – вся президентська рать. І чим далі вони йдуть – тим більше дрібніють: шерстка звалюється, лапки підкошуються, в очах уже немає колишнього вогню, а тільки невгамовна злість і ненависть. І вже помітно – ні, це не вовча зграя. Це зовсім інші звірі.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG