Доступність посилання

ТОП новини

Український Майдан виманив Путіна. Росії вже цілий рік не існує


Президент Росії Володимир Путін. Москва, 23 лютого 2015 року
Президент Росії Володимир Путін. Москва, 23 лютого 2015 року

«Щурячий» характер зла перетворив Росію на телестудію, воєнторг і країну, яка живе чужими проблемами

(Рубрика «Точка зору»)

Великий російський поет Осип Мандельштам назвав своє сторіччя «століттям-вовкодавом». Це визначення з’явилося в його поетичних зошитах у березні 1931 року, до тріумфу нацизму залишалося ще кілька років, але більшовизм і фашизм вже тріумфували – і було ясно, що тільки «століття-вовкодав» може придушити це всепоглинаюче, оскалене зло. Мандельштам буквально фізично відчував ходу цього страшного, невблаганного століття, століття, від якого було не сховатися.

ХХI століття – століття-щуролов. Це час поваленого глобального зла, епоха, коли щури вдають себе вовками, але їм ніхто не вірить. Вовками відчували себе і Слободан Мілошевич, і Саддам Хусейн, і Муамар Каддафі, і багато інших дрібніших диктаторів. У нашому столітті зло і нападає по-щурячому, а не по вовчому – погодьтеся, що є різниця між атакою на Перл-Харбор і знищенням веж-близнюків, між нападом на Фінляндію і «ввічливими чоловічками» в Криму чи бандитами на Донбасі... Але для того, щоб зрозуміти, що вовк – це щур, необхідно виманити його з нори... В цьому і полягає суть подій, що відбуваються в ХХI столітті.

Мені завжди було цікаво, коли в Росії почнеться це нове століття. Здавалося, що країна безповоротно застрягла в справжнісінькому лихолітті, що почалося ще в період пізнього Єльцина, з чеченськими війнами, пануванням авантюристів-«олігархів» та припиненням будь-якого суспільного розвитку. Путінський режим не надто відрізнявся від пізнього єльцинського – хіба що посилився паморочливий запах «совка» і на тлі нафтодоларової зливи остаточно зникло бажання що-небудь змінювати. Жодні опозиційні мітинги не могли повернути Росії сучасність. Її сучасністю став український Майдан. Саме йому випала роль першої російської політичної події нового століття – і саме він виманив з нори кремлівського хижака.

Ось вже понад рік Росія живе українським порядком денним. Новини з сусідньої країни стають головними сюжетами інформаційних програм її телебачення. Про Україну говорять журналісти та аналітики, актори і депутати, священики й обивателі в транспорті. Навіть спортивні коментатори не забувають про Україну – нехай навіть команди сусідньої країни немає на полі. Україна – це єдиний доказ того, що Росія все ще жива і вона багато чого може. Якщо російський президент зустрічається з іноземними колегами – то для того, щоб поговорити про Україну. Якщо російські депутати їдуть на яке-небудь засідання чергової парламентської асамблеї – то для того, щоб поговорити про Україну. Якщо російські експерти виїжджають на який-небудь міжнародний форум – то для того, щоб поговорити про Україну. Відкрийте будь-який російськомовний сайт в будь-якій країні світу і подивіться, про що його головні новини. Ви не помилилися. Росії вже цілий рік не існує. Якщо росіяни виходять на вулиці своїх власних міст – то тільки для того, щоб підтримати Майдан або влаштувати «антимайдан». Щоб висловити протест проти війни або зібрати гроші для жителів Донбасу. А російський порядок денний? Він відомий. Захід повинен припинити втручатися в українські справи і зняти санкції, які були накладені на Росію через українську кризу. А ще підвищити ціни на нафту, якими Москву, найімовірніше, покарали за підтримку «жителів Донбасу». А ще...

Усе це перетворення Росії на гігантську територію, яка живе чужими проблемами, підміну країни телестудією і військторгом, обумовлено «щурячим» характером зла. Вовки – ті б давно воювали і намагалися б загризти жертву. Гітлер з Гіммлером теж влаштовували різноманітні провокації проти Польщі, але не для того, щоб проголосити на її території Познаньську народну республіку, а для того, щоб окупувати і знищити. Молотов не намагався вдавати, що Кремль хоче польському народові щастя і процвітання. Він назвав знищену Гітлером і Сталіним державу «потворним дитям Версальського договору» – і був такий. Путін, ймовірно, такої ж думки про Україну. Але він продовжує запевняти світ – й іноді здається, що самого себе – у своїй цілковитій непричетності до трагедій, які почали відбуватися в сусідній країні з грудня 2013 року. І не помічає, що йому ніхто вже не вірить.

Якби не Майдан, Путін продовжував би сидіти в своїй норі ще дуже-дуже довго. Він їздив би на зустрічі «Вісімки» і обговорював би з Бараком Обамою ситуацію в Сирії. Він збирав би експертів на своїх валдайських посиденьках і впарював би їм про «багатополярний світ», а вони давилися б млинцями з чорною ікрою і приголомшено кивали. Йому давали б кредити, коли ціна на нафту опускалася – і знову починали б вкладати інвестиції в діряве відро його економіки за перших же ознак енергетичної стабілізації. Він би повчав, лякав, підкуповував і комизився, останній хижак незламної імперії. І партнери по переговорах дивилися б на нього без любові, але з повагою.

Майдан став сопілкою в умілих руках століття-щуролова. Путін пішов за звуками українських козацьких маршів як зачарований – і слідом за ним рушили в останню путь олігархи, депутати, міністри, народні артисти, журналісти, статисти «антимайдану» і «народних республік», словом – вся президентська рать. І чим далі вони йдуть – тим більше дрібніють: шерстка звалюється, лапки підкошуються, в очах уже немає колишнього вогню, а тільки невгамовна злість і ненависть. І вже помітно – ні, це не вовча зграя. Це зовсім інші звірі.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1990 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG