«Поранені не будуть вам розповідати, що ТАМ відбувалося. Вони не готові. Якось моя колега консультувала пораненого. Згадувала, як його аж трусило, однак він майже нічого не розповідав. Хоча контакт і довіра між нею та пораненим були. Я порадила дати йому глину – щоб він просто м'яв глину в руках. На наступну зустріч із ним вона принесла шматок. Вони близько години розмовляли. Говорили про будь-що, тільки ніяк не про те, що йому боліло. Але весь цей час він м'яв, кришив цю глину. Через годину хлопець став зовсім іншою людиною...» Це нотатки розмови з Оленою Вознесенською, арт-терапевтом, президентом громадської організації «Арт-терапевтична асоціація». Перед конференцією «Простір арт-терапії: мистецтво життя» Олена розповіла, що таке арт-терапія в дії.
Співрозмовницю Радіо Свобода непокоїло, як сьогодні арт-терапією «торгують». «Добре, що практикуючі психологи і терапевти взяли на озброєння цю методику для лікування тих, хто переживає травму. Але, на жаль, не все те, що називають арт-терапією, є нею», – розпочала експертка.
Наша розмова тривала близько години, Олена поспішала відпустити мене – до вечора у неї були заплановані дві зустрічі, а на наступний день вона від'їжджала до Лисичанська, а потім у Сєверодонецьк...
Через творчість про біль
«Арт-терапія підходить усім: від зовсім маленьких до похилого віку людей, – каже психолог. – Її застосовують для вирішення різних проблем. На жаль, в Україні арт-терапія сприймається найчастіше як метод для дітей».
Олена Вознесенська та її колеги із асоціації працюють з різними групами людей – переселенцями, військовими, потерпілими, дітьми. Та їх усіх об'єднує одне – кожен з них зазнав психічної травми.
«Не всякий може висловити словами те, що болить. Але через творчість – малюнок, танець, ліплення, аплікація – людина може «розповісти» про біль, більше того – звільнитися від нього», – пояснила Олена.
Арт-терапевт згадала, як наприкінці минулого року їздила до Львова для проведення семінару для психологів, які надавали допомогу дітям загиблих у зоні АТО. Однак у багатьох учасників – фахівців – сил для роботи бракувало.
«Уявіть, о шостій вечора вони йдуть зі школи допомагати пораненим, і до пізнього вечора. Після цього вже нічого не хочеться... Накопичилися почуття. Вони є, і від них нікуди не дінешся, а висловити їх немає можливості. Я дала завдання малювати, причому без пензля чи олівця, а просто брати фарбу й «творити» руками. Фарби були червоні, чорні та коричневі. Звичайно, вимазалися всі від п'ят до вух... Але, по-перше, учасники увійшли в дитячий ресурсний стан, по-друге, висловили те, що накопичилося, те, що не хотіли показувати близьким, аби їх не засмучувати...» – згадує Олена.
Одна учасниця використала під час терапії кілька баночок фарби. Аркуш із її малюнком висихав довго...
Ця жінка обмалювала чорним весь папір – плакала і малювала. І в підсумку із цього вологого чорного паперу, розірваного на дрібні шматочки, зліпила фігурку... І тільки тоді їй стало легше
«Я не зупиняю людей у творчому процесі, іноді навіть докладаю папір, якщо потрібно. Вони можуть складати папір удвоє-троє, рвати його. Пам'ятаю працювала з жінкою, у неї в АТО загинув близький друг. Вона відчувала глибокий стрес. Так ця жінка обмалювала чорним весь папір – плакала і малювала. І в підсумку із цього вологого чорного паперу, розірваного на дрібні шматочки, зліпила фігурку... І тільки тоді їй стало легше», – розповідає Вознесенська.
Це не гра і не заняття для дітей
Олена переконана, що арт-терапія зцілює. Це не гра. Арт-терапія працює із серйозними речами, і використовувати її повинні саме професіонали.
Даний метод психотерапії давно використовувався для роботи з людьми з психічними порушеннями. Але вкрай рідко застосовувався для психологічної реабілітації «умовно здорових» людей, які опинилися в кризовій ситуації.
Максимум, де використовувався методи арт-терапії в Україні, – так це в освітньому процесі. Дванадцять років тому арт-терапевти вирішили організувати Арт-терапевтичну асоціацію, щоб розвивати цей напрям на професійному рівні. Коли почалися «переворотні» події в країні, багато фахівців асоціації, починаючи із січня минулого року, приходили на Майдан в якості волонтерів-психологів. Надавали допомогу.
Будь-яка психічна травма «записується» на рівні інстинктів
«До слова, один наш фахівець досі працює зі студентами, яких побили 30 листопада 2013 року. Арт-терапія – це чи не єдиний метод, який працює з психічною травмою. Будь-яка психічна травма «записується» на рівні інстинктів. У той час мозок відключається, і людина діє не свідомо чи раціонально, вона поводиться інстинктивно. Травма «вростає» на рівні тіла і емоцій. Гнів, страх та інші негативні емоції «затискаються», так і залишиються не висловленими. У той час як арт-терапія – це метод зцілення особистості за допомогою творчості. Це саме зцілення, а не лікування», – розповідає Олена.
Спеціаліст каже, що арт-терапія працює там, де не працюють інші методи. З тим, про що часто не хочуть говорити, наприклад, із сексуальним насильством.
В арт-терапії часто не потрібні слова. Розповісти про те, що тебе хвилює і лякає можна за допомогою творчого процесу. Це може бути театр, малювання, казка-терапія, танець…
Фахівці використовують різні творчі можливості, намагаючись знайти для кожного клієнта те, що підходить саме йому. Хоча є особливості: так, для хореографа танець, може, не найкраща форма терапії, оскільки йому буде складно розкривати себе через звичну професійну діяльність.
Мені здається, що для українців арт-терапія особливо підходить. Наш народ у важкі моменти проявляв себе творчо: співав, танцював, вишивав. На Майдані це також проявилося
«Мені здається, що для українців арт-терапія особливо підходить. Який час не візьми, наш народ у важкі моменти життя проявляв себе творчо: співав, танцював, вишивав. На Майдані це також проявилося – скільки було плакатів, художніх акцій. Можна цілі дослідження проводити того, як люди намагалися висловити свої почуття страху або гніву за допомогою творчості».
Що робить терапія? Вона допомагає звільнити те, що затиснуте. «Так, коли ти малюєш – у тебе все тіло включається. Включаються ті м'язи, за допомогою яких цю енергію можна випустити», – пояснює Вознесенська.
На початку терапії повинен встановитися зв'язок: людина, яка потребує допомоги, має відчувати довіру до терапевта, аби поділитися своїми почуттями.
У звичайній терапії є клієнт і терапевт – і вони взаємодіють. В арт-терапії є третій елемент – це творчий елемент, те, що клієнт, зрештою сотворить. І творчий елемент насправді займає особливе місце.
Так, клієнт щось розповідає арт-терапевту через малюнок. У свою чергу, терапевт може висловлюватися про малюнок (а не клієнта) як такий, який «лякає», «подобається» або «заспокоює».
«Жодних оцінок! Тоді зв'язок між арт-терапевтом і особою, яка потребує допомоги, не такий напружений. Особливо гостро це відчуваєш, коли працюєш з жертвами тортур, з пораненими...», – роз'яснює Олена.
В арт-терапії умовно можна виділити три фактори, які діють: творча експресія (власне малювання, танець, ліплення), зворотний зв'язок (обговорення) і третій фактор, який включається вже під час тривалої психотерапії, – це взаємини з психотерапевтом. І в цьому процесі – саме творчість стає тим «ненав'язливим» посередником, який допомагає одужанню.
Ресурс жити
Арт-терапія дає ресурс. Коли людина малює, танцює – вона звертається до своєї творчої сутності, до свого несвідомого. Сам творчий процес дає ресурс: умовно кажучи, людина щось сотворила – і їй стало легше.
Крім цього, знаходиться спільна мова з іншими людьми, якщо терапія відбувається в групі.
Арт-терапевти в світі задіяні в дуже багатьох соціальних процесах. Не тільки в медицині або школі, як це відбувається в нас
«Це додаткова універсальна взаємодія, яка не залежить від національності, віку, віросповідання. Недарма арт-терапевти в світі задіяні в дуже багатьох соціальних процесах. Не тільки в медицині або школі, як це відбувається в нас», – каже Олена.
Чому саме арт-терапія і чому зараз, уточнюю в своєї співрозмовниці. «Тому що ані психоаналіз, ані інші психологічні методи не працюють. Після шоку, після психологічної травми арт-терапія – чи не єдиний метод, який сприяє одужанню», – переконана Олена.
Одначе після таких сеансів і самим психологам потрібна підтримка. «У мене були клієнти, які зазнали тортур. Це окрема тема...», – сказала Олена і кілька секунд тривожно мовчала.
Оговтавшись, продовжила: «Після роботи з такими людьми тобі просто необхідно поговорити вже зі «своїм» психологом, розповісти все йому... Для психолога робота з клієнтами теж має свої обмеження – це велике емоційне навантаження. Наскільки ми можемо бути корисними один одному в нинішніх умовах – напевно, це чи не найголовніше завдання конференції, яку ми готуємо», – говорить Вознесенська.
Конференція, яка відбудеться 27 – 28 лютого, орієнтована на фахівців, які займаються арт-терапією. Однак тут плануються майстер-класи, які будуть також цікаві соціальним працівникам і педагогам. Там же відбудеться і презентації книжки «Арт-терапія: Подолання психічної травми» психологів Олени Вознесенської та Марини Сидоркіної.
Мова не просто про те, щоб відволіктися і переключитися на щось інше. Мова про більш серйозні речі – про можливість знайти в собі ресурс жити далі, звільнитися від травми
«Багато психологів хочуть працювати, але бояться, що вони чогось не знають. Тут вони б могли отримати корисні знання. У нинішній час нам потрібна підтримка. І мова не просто про те, щоб відволіктися і переключитися на щось інше (чи легко, коли втратив близьку людину, або змушений будувати життя з нуля?) Мова про більш серйозні речі – про можливість знайти в собі ресурс жити далі, звільнитися від травми (та не від спогадів)», – каже Олена.
Готуючи статтю до друку, я подумала: сьогодні, мабуть, нам всім необхідна творчість. Якщо війна – це руйнування, то наш порятунок – у творенні.
Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини
Фото – з архіву Олени Вознесенської
