Доступність посилання

ТОП новини
04 березня 2021, Київ 17:58

У Ліни Костенко кожне слово переболене, перемучене, все це вистраждане – Брилинський


Ліна Костенко

«Нас убиває їхній атом. А їх все більше, Їх орда. Ми що не виборем, то втратим, і в цьому вся наша біда»

19 березня виповнилось 85 років Ліні Костенко – одній з найулюбленіших і найвідоміших авторів української поезії. Нині вона – лауреат Шевченківської премії, почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Президент України Петро Порошенко, вітаючи поетесу, назвав її «однією з найскромніших та найвеличніших постатей сучасної України». Але багато років Ліну Костенко не видавали, а її поезію знали тільки вибрані інтелектуали та митці. До них належить і актор львівського Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецькоїзаслужений артист України Юрій Брилинський. Людмила Ваннек, яка працювала з Брилинським 10 років на сцені театру, запросила актора до розмови.

ЗАВАНТАЖИТИ

– Я пригадую, як Ви на всіх творчих зустрічах у 80-ті роки читали Ліну Костенко.

Юрій Брилинський, заслужений артист України
Юрій Брилинський, заслужений артист України

– Тоді в той час, то, може, тільки я й читав. Так склалося, що в мене була така перефотографована її невидана збірка, «Зоряний інтеграл» називалась, і вона була вже набрана, там навіть сигнальний номер, щось таке. І її заборонили. Але мій такий далекий родич Роман перефотографував ту всю збірку, я мав фотографію в такому чорному пакеті.

– А потім вона вийшла?

– Вона не вийшла. Той «Зоряний інтеграл» ні. І я його мав і читав ті вірші. А потім давав іншим. А її просто не друкували тоді. То ж був той момент, коли вона вимушено мовчала.

– А які поезії саме з тієї невиданої збірки Ви пам’ятаєте?

– От, наприклад, такий коротенький віршик:

Біле – біле – біле поле.
Чорний гомін.
Вороння.
Посідало та й замріялось
про убитого коня.

Скаче кінь, копитом цокає,
тонко вухами пряде...

Ще ви, чорні, передохнете,
поки кінь цей упаде!

Так воно в принципі і сталось.

– Яка Вам Ліна Костенко найближча? Ліна – шістдесятниця-дисидентка, Ліна – автор таких ліричних збірок як «Неповторність», «Над берегами вічної ріки», чи вже Ліна – автор романів, як ось «Записки українського самашедшого»?

– Вона мені подобається у всіх іпостасях. Я ж її знаю давно, Ліну Василівну. В принципі, я її перший раз побачив, коли вона приїхала на той суд, коли судили Гориня, Чорновола (1965 рік). Ми у Львові були на вулиці зустрілись.

А потім був такий випадок. Я поїхав з університетським ансамблем «Черемош» у Київ. І ми там на Хрещатику йшли з Богданом Антковим-молодшим, покійним уже, на жаль, і зустріли Миколу Гориня. Він якраз вертався від братів – Михайло у Володимирській тюрмі сидів, Богдан у Мордовії у таборі. І він їздив до них, але його не пустили, ні туди, ні туди. На Хрещатику ми зустрілись, і я кажу, ходім до Алли Горської, до Зарецького. І ми пішли. Ну, Алла, звичайно, дуже втішилась. А потім ввечері у нас концерту не було. Куди піти? Алла каже, підіть до Ліни. А я кажу: так я ж наскільки знаю, вона нікого не пускає. Вона каже: із Зарецьким підете, Зарецького пускають усі. І дійсно. Постукав Зарецький, Ліна питає, хто? Я, каже, Ліночко. Вона відчинила, а нас там четверо.

А вона жила у такій двокімнатній хрущовці, там така кухонька була чотири квадратні метри, чи скільки. Мама була ще, а Оксана ще до школи ходила. Ну й вона каже, сідайте там, нема де сісти, візьміть пару словників. Ми так цілу ніч просиділи, цілу ніч на тій кухоньці. Я там щось співав, Микола розказував, Ліна Василівна щось читала. Можеш собі уявити, цілу ніч з Ліною Костенко? Це був той період, коли її не друкували. Але вона весь час працювала. А потім раптом виходить ця «Неповторність». Така маленька книжечка. До речі, вона у мене десь, може, є, може, хтось украв.

– Ви також часто з неї читали вірші, я пригадую. «Поезія, це завжди неповторність, якийсь безсмертний ...

– ...дотик до душі». У мене з автографом Ліни. Ну, а потім «Маруся Чурай» – то взагалі тоді була подія. Тоді всі читали «Марусю Чурай». А ти читала? А ти читав? Правда, я зустрів одного такого біля-літературного сноба, який «а що там, подумаєш, хіба то Європа»? Я кажу: ну а що таке Європа?

– Юрку Богдановичу, а зараз Ви читаєте поезії Ліни Костенко на творчих вечорах?

– Знаєш, Людмило, по-перше, майже немає творчих вечорів. Це в нас колись було. Колись ми ті творчі вечори влаштовували, Бог знає де, по школах, по технікумах…

– По тюрмах… (актори театру часто їздили на творчі зустрічі у колонії суворого режиму у 80-ті роки, автор тексту знає це зі власного досвіду – ред.)

Ми хочем тиші, хочем храмів.
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів, від хрунів, хряків і вождів

– Так, по тюрмах, власне. І в мене, до речі, збереглася фотографія з тої тюрми. Хостікоєв Толя, Богдан Ступка і я граємо уривок з «Прапороносців», а над нами висить лозунг «Граждане СССР имеют право на образование».

– Все ж таки повертаючись до Ліни Костенко… З її творчості останніх років, як вона реагує на події сьогодні, за цей останній рік? На що Ви звернули увагу?

– Я звернув увагу, що вона реагує ось так, послухай один вірш:

Ми хочем тиші, хочем храмів.

Ми хочем музики й садів.

А всі залежимо від хамів,

від хрунів, хряків і вождів.

Ми всі залежимо від хамів!

Від їхніх кланів і сваволь.

У нас немає наших храмів,

у нас немає наших доль.

Нас убиває їхній атом.

А їх все більше, їх орда.

Ми що не виборем, то втратим,

і в цьому вся наша біда.

Це пророчий вірш, але він написаний ще до Майдану. Отак вона сприймає, по-моєму. І я абсолютно не можу з нею не погодитись. Зрештою, з нею важко не погоджуватись, бо в неї все не говориться просто так. Усе це переболене, перемучене, все це вистраждане, тому воно так звучить, кожне слово.

  • Зображення 16x9

    Людмила Ваннек

    Людмила Ваннек На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможниця міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редакторка і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні». Авторка і ведуча програми «Свобода за тиждень», яка виходила кілька років на «Радіо НВ». Авторка програми «Подкаст Свобода за тиждень із Людмилою Ваннек», яка виходить щосуботи. Цікавлюся соціальними темами та мистецтвом. Багато перекладаю з білоруської, англійської, німецької, сербської та болгарської.

Дивитись коментарі (2)

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG