Учасник битви за Сталінград втратив влітку 2014 року єдиного онука під час АТО. Доброволець Національної гвардії Іван Гутник-Залужний загинув під Амвросіївкою Донецької області. Прийнявши нерівний бій, він ціною власного життя врятував 50 побратимів по зброї. На похоронах дідусь загиблого Іван Залужний закликав російських ветеранів вплинути на президента своєї країни та зупинити війну.
– Іване Анікеєвичу, чи можете розповісти, де і коли воювали? Розкажіть про ваш бойовий шлях.
– Я спочатку розповім, як потрапив до армії. У 1938 році я був покликаний на службу. Потрапив до 14-го гірсько-піхотного Кавказького полку. Цей полк потім, у 1938 році, у серпні, був відправлений на схід. І я з ним також. Після військової присяги мене відправили, як й інших, до полкової школи вчитися. Ми рік вчилися – приблизно 11 місяців. А потім служили у цьому полку два роки.
Треба було звільнятися, але нас нікого не звільняли, бо напружена обстановка була. Це 1939-й – початок 40-го. Мене послали від частини на навчання, на курси. Командир штабу викликав і каже: «Як ти? Не заперечуєш?» Я не заперечував. Не відпускають – то й нехай. Провчилися ми там 6 місяців. Може, ще б вчилися, але почалася війна. Роз’їхатися по своїх частинах. Присвоїли звання всім молодшого лейтенанта. Ось отримали ми всі офіцерів – група була одна, чоловік 29-30. Та по своїх частинах роз’їхалися. І не відпускали нікуди – продовжували службу далі в тих частинах, хто звідки приїхав.
1941-й. Ми ще перебували там, вчилися. А в 42-му, коли німці підійшли до Сталінграда, Україна була зайнята, Білорусь зайнята і частина республік російських. Там сформували бригаду морської піхоти –добровольців. Нас набирали як? З кораблів і частин. З кораблів, я так зрозумів, дізнавалися: «Ваші батьки де?» «В окупації». Той з Білорусі, той з України… Брали десь 4-5 чоловік з корабля чи частини. «Добровольцем підеш?» – питали. Їхали, авжеж. Була сформована бригада морської піхоти. І у 42-му в Сталінград потрапили. У Сталінграді, знаєте, йшла війна, бої. До літа найбільше угруповування було, де в нас бої йшли. Кінець 42-го – початок 43-го – це Курська дуга – туди німці зайшли, лише оточили. Наші від Сталінграду відійшли. Ось вже від Сталінграду я далі не був.
Було багато поранених. Хто вбитий, хто залишився. Скажу, на полі після бою німців було 140 тисяч. Більше втрачають, зима. Несвоєчасно прибрали – кров і готовий. Наших підбирали. Мене, і кого можна було відправити, – відправили назад до частини. Інші не знаю як. А нас до своїх частин після Сталінграду. Ми тоді лише війну почали з Японією, тому я зміг і тут, і там побувати. І там поранення отримав. І в Японії завершилась війна.
Українці хочуть миру, але для того, щоб був мир, потрібно бути сильними
Ось автомат у мене в руках. Це загиблого білоруса. Я був офіцер – у мене був пістолет, а в нього автомат. Я взяв автомат і сказав, і написав, що я цим автоматом, друже мій Олексію, помщуся. І татарина є у мене в альбомі світлина. Він сфотографований. Володимир Абдуллін. Я про що оце кажу, що всі національності були єдині. Ми говоримо, українці хочуть миру, але для того, щоб був мир, потрібно бути сильними. Аби бути сильними, треба нам об’єднатися. Аби всі були, як один. А ті, хто у нас там різні сепаратисти, ті, що демонстрації розстрілювали – як їх називають…
– «Беркут»?
Поки ми не приберемо всіх цих беркутовських, всіх сепаратистів, всю 5-у колону… Зрадили люди Україну
– Беркутовці. Як це можна було? Я зараз згадую, як вони били наших солдат. І хто дав команду? Янукович дав команду? А Захарченко теж дав команду видати зброю стріляти. А потім втекли, як боягузи, уся ця група, банда. Тому я кажу хлопцям, що, поки ми не приберемо всіх цих беркутовських, всіх сепаратистів, всю 5-у колону… Зрадили люди Україну.
Нам зараз треба, як ніколи, аби ми дійсно були єдина родина, єдиний кулак. І ми отримаємо цю перемогу
Ми отримаємо цю перемогу. Є такий вірш, який написаний у 42-му під Сталінградом. Я там ще був. Називається вірш «Про дружбу». Вірш був написаний північній групі Закавказького округу і розміщений у газеті «За Батьківщину». Цей вірш написаний про дружбу, але не тільки про неї, а й про клятву. А це був 42-й під Сталінградом, тому нам зараз треба, як ніколи, аби ми дійсно були єдина родина, єдиний кулак. І ми отримаємо перемогу. Ми переможемо.
Усі ви любимі – ті, хто воює на фронті
Я хлопцям кажу: усіх чекає або батько, або мати, або сестра, або дружина, або брат. Усі ви любимі – ті, хто воює на фронті. Хлопцям кажу українською: «Буде жити Україна». Маю обов’язково сказати: уклали угоди, білоруські угоди, знаєте...
– Мінські?
– Про далекобійну зброю, гармати, які знищують, що більші 22 мм. Наші відвели. Відвели. Замовкло. Не стріляють наші. Чому ж стріляють весь час? Чому ж мені не спиться? Я чую кожного дня, скільки втратили людей. Ось вірш хочу вам розповісти:
Пушки молчат дальнобойные,
Залпы давно не слышны…
Наша военная молодость...
Це вірш я розповідав, що було у 41-му, «наша военная молодость – Северо-Западный фронт». А ви, хлопці, на фронті Першому
Я хлопцям кажу: «ваша военная молодость» – Перший український фронт. Це вірш я розповідав, що було у 41-му, «наша военная молодость – Северо-Западный фронт». А ви, хлопці, на фронті Першому. Я трохи змінив.
Наша молодь сучасна – це справжні патріоти. Я не хочу сказати, що лише мій онук. Сотні таких хлопців є
Коли ховали онука, моєї дочки сина – це мій єдиний онук – це був серпень. Загинув він 10-го, а ховали 13-го. Хоч було і жарко, я спеціально вдягнув усю форму. Хоча там були великі керівники – обласний військовий комісар, мер міста – я командиру бригади сказав: «Я першим буду виступати». Я, коли виступав, казав про те, що наша молодь сучасна – це справжні патріоти. Я не хочу сказати, що лише мій онук. Сотні таких хлопців є. Може, хтось, десь... але більшість готові захищати нашу Батьківщину, тому ми не можемо віддати все.
Товариши росіяни, мої фронтовики, побратими, друзі мої, що ж ви робите?
І я там казав, що, товариши росіяни, мої фронтовики, побратими, друзі мої, що ж ви робите? Ми разом воювали. Ми разом ділили кусень хліба на кількох людей. Ми одну цигарку курили на 20 чоловік. Ми разом в окопах були.
А тепер ваші – своїх дідів сини – вбили мого онука
А тепер ваші – своїх дідів сини – вбили мого онука, воюючи. Я не звинувачую рядових – це один робить диктатор. Це хто? Це Путін та його оточення вас послали. Звертайтеся, пишіть звернення всі. Та припиніть же все це. Кому ж ця війна потрібна? Війна нікому не потрібна – це ж горе, нещастя, сльози.
Наша держава Україна єдина в світі відмовилася від ядерної зброї. І підписи ж там є і Америки, і Англії, і Росії. І ось Росія якраз напала, і не виконує свою обіцянку. І американці нам допомагають, і англійці. А Росія ось напала.
Хто ж там робить? Як там задумав Гітлер – так ось зараз Путін. Як зупинити його? У нього ж є ще помічники, як-от міністр іноземних справ Сергій Лавров, Віталій Чуркін, що в Об’єднаних (представник Росії в ООН – ред.) Всі нас хочуть обвинуватити. Жириновський. Кричать. Я, коли говорив, сказав: ви ж взяли Севастополь. Янукович вам віддав за угодою чи… Ваші війська там, кораблі там. Чому ж вам замало? Ви берете Донецьк. Ви берете Луганськ. Ви хочете всю Україну?
Коли цей Путін послав свої війська на нашу територію, він казав: так професійно зробили, що без жодного пострілу. Пан Путін, кажи «дякую» нашим військовим, нашим офіцерам, що вони не могли стріляти брат брата
Ця людина, яка зараз при владі – важко сказати, ніхто не може сказати, що він буде робити, як далі буде діяти. Ми не знаємо. Чи піде він? Тому наше завдання – лише посилюватися. Коли цей Путін послав свої війська на нашу територію, він казав такі слова, а я їх повторю: так професійно зробили, що без жодного пострілу. Пан Путін – я просив, аби можна було зустрітися для перемовин – кажи «дякую» нашим військовим, нашим офіцерам, що вони не могли стріляти брат брата. Чого ж ви йдете? Чого ж ви йдете зі зброєю, з автоматами?
Це Янукович остаточно розвалив армію і втік, як боягуз
Хоча у нас армія була розвалена. У нас усього 6 тисяч було. Це одна дивізія. Це Янукович остаточно розвалив армію і втік, як боягуз. Зі своєю компанією – 15 чоловік – бігали, аби вивезти своє багатство…Ось така наша ситуація, ось в таку долю ми потрапили.
Путін казав, що «ми без України перемогли». Аби чув це генерал Ватутін, перший командувач Українським фронтом! І якби сказав Путін там, де нас багато – засвистіли, закричали б
Путін казав, що «ми без України перемогли». Що ж ти можеш сказати? Путін народився, як війна закінчилася, через 8 років. Через 8 років – йому зараз 62 роки. Що ти знаєш? Я казав: аби чув це генерал Ватутін, перший командувач Українським фронтом! І якби сказав Путін там, де нас багато – засвистіли, закричали б.
До Москви лише через 4 місяці підійшли німці. Перший Український фронт стримував
Війна. Так, ми говоримо, неочікувано напали, але до Москви лише через 4 місяці підійшли німці. Перший Український фронт стримував. Відступав Ватутін з військами. І від Сталінграду хвиля. Ватутін був командувачем Південно-Західного фронту, Рокосовський – Донського фронту. А скільки офіцерів йшло? А скільки солдат? А скільки українців? Україна – більш за всіх втратила у боях. Скільки людей загинуло. А він каже, що вони самі війну виграли.
Ми, люди, ветерани, українці ніколи не забудемо тієї допомоги, яку нам надають країни Прибалтики, Європи. А він каже, що «ми без вас вирішили»
Я кажу: ми, люди, ветерани, українці ніколи не забудемо тієї допомоги, яку нам надають країни Прибалтики, Європи. Нам всі допомагають. А він, що не знає, каже. Що «ми без вас вирішили». Це просто образливо. Ми єдина була родина незалежно від національності – і вірмени, і грузини, і всі. Ми одну справу виконували – рятувати Союз великий. 15 країн. Не лише Союз.
Ми не кажемо, що руські хочуть війни. Це такі, як Путін, хочуть війни. І у Євтушенка написано: «Спитайте ви у тиші, спитайте ви у тих солдат, що під березами лежать»
Я вам скажу більше. Тільки почалася війна, Кумач написав вірш «Священная война», а опісля Євтушенко написав «Хотят ли русские войны?» Так кому ж ви заборонили цю пісню співати? Я вам нагадаю. Ми не кажемо, що руські хочуть війни. Це такі, як Володимир Володимирович Путін хочуть війни. Люди, народ не хоче війни. І там ( у Євтушенка – ред.) написано: «спитайте ви у тиші, спитайте ви у тих солдат, що під березами лежать, і вам відповідь дадуть їхні сини, чи хочуть руські війни…»
Не лише за свою країну солдати гинули в ту війну, а щоб люди усієї земної країни, світу мали можливість спокійно спати вночі. Врятуйте тих, хто воював, хто нас на Ельбі обіймав, ми цій пам’яті війни – ми, ветерани, в першу чергу – ми цій пам’яті вірні. Ми не хочемо, ані руські не хочуть війни.
