Війни в Іраку та Афганістані забрали життя майже 7 тисяч американців, близько 53 тисячі повернулися додому з пораненнями. У Вашингтоні представили виставку «Невідомий солдат» фотографа Девіда Джея, який упродовж трьох років фотографував молоде покоління американських ветеранів. Бібліотека конгресу США вже попросила фотографа надати його роботи до їх архівів, як одне з найкращих документальних свідчень сучасної історії США.
Понад 15 років свого життя американський фотограф Девід Джей працював у модельному бізнесі, але пізніше задумався над абсолютно інакшим проектом – його увагу захопили американські солдати, які брали участь у війнах в Іраку та Афганістані.
«Я розумів, що є дуже важлива частина історії цих воєн, яка не була показана. Ми лише чули всі ці цифри: стільки-то людей загинуло, стільки-то отримали поранення. І я думаю, ми усі розуміли, що значить слово «загинули», бо смерть – це кінець. Але, коли ми чуємо слово «поранені», то інколи думаємо собі, що когось там підстрелили, але інколи люди насправді не до кінця усвідомлюють, що значить бути пораненим у сучасній війні», – каже Девід Джей.
Щоб зняти ветеранів, Джей відвідав два найбільші медичні заклади для американських військових і об’їздив колишніх солдатів по всій країні, але дорога не була настільки складною, як спроби переконати хлопців погодитися на зйомку.
Капітан американської армії Ніколас Вот був серед таких. Зустрівши фотографа у медичному центрі імені Волтера Ріда, він відмовився від зйомки.
«Але через рік я повернувся до центру Волтера Ріда, я був у тамтешньому кафе, коли почув: «Ей, фотографе!». Я озирнувся, і щиро кажучи, навіть не впізнав його, він був на металевому столі, лежав на животі і тримав металеву ручку, щоб тим столом керувати. Усі ці хлопці ненавидять цей стіл. Але Нік радісно привітався і запитав мене, як мої справи, а потім розповів, що у нього все налагоджується, з’явилася дівчина. І він запитав мене, чи не хочу я познімати його у басейні», – розповів фотограф.
Ніколас, який був тяжко поранений в Афганістані, переніс ампутацію обох ніг і майже півторарічну реабілітацію, нині будує плани на майбутнє весілля і готується вступати на магістратуру з біоінженерії. Каже: головний урок, який він для себе – що б не сталося в житті, поки воно не закінчилося, ніколи не можна опускати руки.
«Ти не можеш змінити суспільство і те, що воно тобі каже, але велика частина твого відновлення криється у твоїх думках, у твоєму дусі. Я раджу хлопцям, які зараз проходять через це – дивіться на ваші шрами і поранення, як на медалі, а не щось таке, що треба ховати. Ви повинні пишатися, що мали сміливість, аби ризикнути власним життям заради інших», – каже Ніколас Вот.
Фотограф Девід Джей зазначає, що його виставка – спроба допомогти суспільству зрозуміти ціну війни.
«Часто виникають ситуації, коли ці ветерани поряд і мами кажуть своїм дітям: «не дививсь, не витріщайся на нього, це невиховано». І це можна зрозуміти, ці люди часом мають обпечені обличчя, не мають рук і ніг, вони сліпі, їм тяжко бути на публіці і публіці зазвичай кажуть, що дивитися на них невиховано, бо це втручання у їх приватне життя. Я зробив ці знімки, щоб люди мали можливість розглядати їх, бачити, що ми накоїли, тому що всі ми – люди – відповідальні за те, що з ними сталось», – каже фотограф.
Девід Джей сподівається, що його фотографії, в яких задокументовано так багато солдатського болю, хоч трішки, але змінюють людей, їхнє ставлення одне до одного і вчать співпереживати, дивитися в обличчя війни й усвідомлювати її справжню ціну.
