Левко Стек: «Єдиною відповіддю пропаганді є об’єктивна інформація»

У Львові в рамках Медіа-форуму відбулось вручення журналістської премії імені Олександра Кривенка, яку отримав журналіст Радіо Свобода Левко Стек, який ось вже майже рік активно висвітлює збройний конфлікт на Донбасі. Його відеорепортажі з зони бойових дій часто використовували провідні світові телеканали та агенції відеоновин. Після вручення премії у Львові Левко Стек відповів на запитання і поділився своїми думками про специфіку висвітлення журналістами збройних конфліктів.

– Левку, з якими почуттям Ви отримували премію, цю престижну нагороду в українській журналістиці?

– Із суперечливими почуттями. Звісно, завжди приємно в чомусь допомагати, здобувати якісь премії. Але з іншого боку – важко радіти, оскільки – як на мене – це є викликом і це є поштовхом насправді для того, щоби працювати більше, працювати краще. Бо люди, які отримували ці премії до мене, такі легендарні насправді українські журналісти, як Рахманін, Шалайський, Юлія Мостова... І я не відчуваю себе людиною, яка може бути з ними в одному списку переможців. Тому для мене це, в першу чергу, стимул працювати більше і ставати кращим.

– Але нові часи дають нове покоління журналістів. Ви зробили своє ім’я вже тим, що дуже активно працюєте на Сході України. І цей військовий конфлікт, фактично, народив нову журналістику, яка професійно перебуває на дуже високому рівні, чи не так?

– Абсолютна правда. Зараз помічаю матеріали дуже багатьох талановитих журналістів, які, власне, починали разом зі мною. З початку конфлікту – майже рік ми працюємо на війні. І зараз я бачу величезний прогрес в них. Тобто у нас з’явилася плеяда класних воєнних репортерів і їхній рівень росте. Бо як і військові вчаться воювати, так і журналісти вчаться працювати на війні. Тому я вважаю, що дійсно прогрес є, ці люди з’являються і, звісно, нам бракує досвіду. Тому що небагато українських журналістів до цього працювали в зоні бойових дій. Але доводиться вчитися, скажімо так – на ходу. Я просто про себе скажу.

Я їхав туди з нульовими знаннями – як це робити, що треба мати, як спілкуватися, як добувати інформацію, як це подавати? Але доводиться просто робити це шляхом проб та помилок. Набиваючи якісь гулі, помиляючись. Але іншого виходу, на жаль, немає. Бо війна прийшла і не говорити про це ми не можемо, тому що це – топ-тема.

– З якими почуттями Ви працюєте на Сході України під час конфлікту, в зоні бойових дій? Що Ви відчуваєте як людина? Як журналіст?

– Я намагаюся максимально дистанціюватися від цього, тому що емоції заважають залишатися безстороннім спостерігачем. Вони заважають показувати об’єктивну картинку. Бо ця війна триває у нас вдома і дуже важко не впадати в якусь пропаганду, дуже важко залишатися журналістом. Оскільки війна триває в тебе вдома, коли там гинуть твої друзі чи колеги чи рідні – то дуже важко робити збалансовані матеріали. Але пропаганда і така, скажімо, однобокість в матеріалах – вони, як на мене, є дуже шкідливими і дуже небезпечними, оскільки на моє тверде переконання, саме російська пропаганда породила цю війну. Без цієї складової конфлікт би не розгорівся, ну, точно не до таких масштабів. І ми повинні завжди пам’ятати, тримати це в голові, що пропаганда може бути не лише російською, а й українською і пропаганда в українських ЗМІ є, вона існує.

Але єдиною правильною відповіддю на пропаганду, єдиною дієвою дією на пропаганду – є об’єктивна інформація. Тому я намагаюся не зближуватися з військовими, я не фотографуюсь з автоматом, не одягаю камуфляж. Я намагаюся не підтримувати якихось товариських стосунків із військовими, тому що це дуже заважає. Я на війні працюю. Моє завдання – я намагаюся не виходити за ці рамки і, звісно, це складно і не завжди це вдається, але я поставив собі таку мету.

В одному з нещодавніх відеосюжетів Стек відзняв, як сепаратисти з артилерії обстрілюють позиції батальйону «Донбас» у Широкині, попри оголошенне в лютому перемир’я.

На цю ж тему:

29.05.2015 Журналіст Радіо Свобода отримав премію імені Кривенка далі