(Рубрика «Точка зору»)
У серпні цього року єдине на усю Азію місто-держава Сінгапур відзначатиме 50 років своєї незалежності. Її було здобуто у спосіб «навпаки» – після того, коли острів Сінгапур із прилеглими островами залишили англійці у 1959 році, ця територія увійшла до складу Малайзійської Федерації, але вже у 1965 році Сінгапур практично вичавили з цієї держави, примусивши проголосити самостійність. Причини полягали у ментально-культурних розбіжностях, як широких верств населення, так і еліт Федерації та Сінгапуру.
Це унікальний історичний прецедент, коли держава відокремила шмат своєї території аби населення її частин, що залишилися, не спокушувалося інакшим влаштуванням соціо-культурного та політичного життя, а також, щоб не було тягарем для бюджету.
Майбутній творець «Сінгапурського економічного дива», тодішній прем’єр Лі Куан Ю, оголошуючи про розділення з Федерацією та повну незалежність щойно виниклої держави, буквально плакав, бо його країна опинялася сам на сам із соціальною катастрофою, заворушеннями на національному ґрунті, відсутністю будь-яких ліквідних ресурсів. Навіть чистої прісної води і тієї було вкрай замало – довелося імпортувати. Проте вже за 50 років Сінгапур перетворився на економічного лідера регіону з найвищими рівнями: доходів громадян; безпеки; освіти та інших показників соціального здоров’я.
«Асоціальна» соціальна політика
Основою економіки Сінгапуру є вантажний порт – один із чотирьох найбільших у світі, де водночас можуть обслуговуватися близько 800 контейнеровозів. Порт належить державі – прибутки від нього напрямки надходять до державного бюджету. За 50 років незалежності владі не спало на думку продати його, щоб отримати швидкі гроші, наприклад, для збалансування державного бюджету, – лише розвивали, залучали інвестиції, включно з внутрішніми інвестиціями, підвищували його конкурентоспроможність.
Разом з тим Сінгапур розвиває виробництво та експортує авіаційні двигуни, нафтогазові бурові платформи, продукцію електроніки, хімічної промисловості та багато інших товарів і послуг із високим вмістом інтелектуальної складової у їхній собівартості.
Попри значні доходи бюджету, у Сінгапурі відсутні державні пенсії за віком та державна допомога безробітним. Позаяк нелегальне працевлаштування там є цілковито неможливим, то усі працюючі відповідно до суворої вимоги закону відраховують 20% зі своєї зарплатні на індивідуальний рахунок, який є чимось подібним до примусового заощадження. З цих грошей можна профінансувати купівлю житла (одного помешкання), лікування, навчання дітей. Їх можна інвестувати, але лише у визначені державою інвестиційні фонди. Якщо ці кошти витрачено на освіту дітям, то після її закінчення діти зобов’язані поступово повернути гроші батькам із тим ж відсотками, які б були нараховані в інвестиційних фондах.
Додатково до сплачуваних найманим працівником внесків у його фонд індивідуального заощадження, ще 16%, від суми зарплатні, неодмінно вносить його роботодавець. Відтак щомісяця заощаджується 36% зарплатні, що є способом стримування інфляції та водночас надійним механізмом соціального захисту. Сінгапурський долар становить собою одну із найстабільніших світових валют.
Із нуля
Україна незалежна вже 23 роки. Майже половину «сінгапурського терміну». З них більше ніж рік – війна. Сінгапур теж перебуває під постійного військовою загрозою. Створення боєздатної армії стало одним із перших завдань Лі Куан Ю, бо чим успішнішими були його кроки на шляху розбудови держави, тим більшу заздрість виявляли сусіди Сінгапуру. Надто їх цікавить порт, як генератор гарантованих велетенських прибутків.
Спочатку за військово-технічною допомогою Сінгапур звернувся до Великобританії, але її уряд відмовив у надісланні своїх інструкторів – остерігався псувати стосунки з мусульманським світом. Тоді, під виглядом німців та голландців, таку допомогу надали фахівці однієї близькосхідної, високорозвиненої держави.
У Сінгапурі запроваджено обов’язкову загальну військову строкову службу та щорічну військову перепідготовку усіх військовозобов’язаних. Проходять вони її у тому самому складі, в якому служили, щоб «підтримувати та розвивати стосунки військового братерства, що виникли під час служби». Сінгапур має 7 військових баз, потужну авіацію та військовий флот, що, наразі, стримує сусідів від зазіхань на його територію.
Як бачимо, Сінгапур становить собою на сто відсотків вдалий приклад «розбудови держави», при чому – «з нуля». Схоже, що сьогодні Україна теж почала «обнуління» рудиментарної форми радянської державності, починаючи від територіальних трансформацій і продовжуючи започаткуванням процесу створення армії та поліції. Питання лише в тому, наскільки далеко буде готовим українське суспільство зайти у своїй відмові від радянських уявлень про роль і місію держави, зокрема у способах соціального захисту громадян.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
